Боронимо права української мови в громадах
13.04.1930 | № 14До розпаду Австрії, а також і на початках польської влади більшість наших громад Сх. Галичини вела своє урядування й цілу переписку з державними й автономними органами влади в українській мові. Зміна наступила щойно в 1924 р. Польський сейм ухвалив того року закон (від 31.07.1924. ВЗ. ч. 73. поз. 724) про державну мову і мову урядування державних і самоуправних органів влади. До того вийшов виконавчий розпорядок ради міністрів (від 24.04.1924 ВЗ. ч. 85. поз. 820). Нові ці закони ввійшли в життя з 01.10.1924 р.
Новий закон сильно обмежив права української мови. Обмежив, але не скасував їх зовсім. Ще лишилися невеличкі права української мови у 5-тьох воєводствах (у львівськім, станиславівськім, тернопільськім, а також поліськім і волинськім). Тільки в тій частині Лемківщини, що належить до краківського воєводства, а також на Підляшші і Холмщині немає українська мова ніяких прав.
Артикул 1-ий згаданого вище закону каже, що внутрішньою і зовнішньою мовою всіх громадських урядів у Сх. Галичині, навіть у громадах, деживуть виключно самі українці, є мова польська. Але громадська рада має право ухвалити, що громадський уряд буде переписуватися з іншими самоуправними урядами, отже з іншими громадами, повітовими і воєводськими відділами, українською мовою.
Другим правом української мови є:
Всі громадські ради, громадські управи, повітові ради й повітові відділи (повітові сеймики і їх відділи) та воєводські відділи, далі громадські повітові і воєводські установи й підприємства, як школи, шпиталі, дорогові уряди і т.п. мусять приймати письмові подання та устні заяви від українців в українській мові.
На подання й відклики та всякі листи в українській мові мусять магістрати міст, повітові і воєводські відділи та їх заклади відповідати двома мовами — польською і українською. (В поліськім і волинськім в-тві ті установи зобов`язані відповідати побіч польської ще й українською мовою тільки тоді, коли при кінці письма сторона поставила домагання, щоб відповідь була також в українській мові).
Уряди сільських громад мусять відповідати на українські подання тільки по українськи.
Магістрати міст, котрі не підлягають повітовій самоуправі, зобов`язані відповідати на українські листи українською мовою тільки тоді, коли міська рада те право українській мові признає.
В нарадах сільських і міських громадських рад (повітових і воєвод. соймиків) можна нарівні з польською вживати і української мови. Радні української народності повинні на всіх засіданнях промовляти лиш по українськи і тільки в тій мові ставити подання, (Тільки в міських радах, що є виділені з повітів (прим. у Львові), щоб вільно було промовляти по українськи, треба на те окремої постанови міської ради).
Протоколи засідань сільських і міських громадських рад та повітової й воєводської самоуправи, можна вести побіч польської мови по українськи, але тільки на основі постанови ради (соймику).
Оповістки й написи можна на основі ухвали громадської ради чи соймику виготовляти у двох мовах польській і українській. Закон каже, щоб на першім місці була польська мова. На основі тих постанов усі громадські оповістки, чи то про вибори, чи про податки, чи в іншій справі, можна видавати, коли це ухвалить громадська рада, також в українській мові. Так само повинні бути побіч польських написів на вивісках гром. урядів, на дороговказах і т.п. також українські написи.
Шануймо отже і боронім хоч тих невеличких прав нашої мови. Хто не вміє оборонити й шанувати малого, то як же зможе боронити і втримати більше!