Театр Буття
Ми думали, що врешті решт,
Цей сказ має скінчитися…
Нам почали солодкі мрії віритися-
Про сонце вранішнє і сенс життя…
Та не скінчаються вистави в юродному театрі,
Де ми актори всі, що граємо із юдою в рулетку-
Страшна, без вибору ця гра,
І в день і в ніч - не видно їй кінця.
Що дня ми граємо одну і ту ж виставу- про смерть й континуум життя,
Гудуть сирени, працюють петріотИ,
Ми сподівАємося, що вибухи- між небом і землею,
Дізнаємося врАнці- що і як…
Скінчилося видОвище…
Між діями перерви.
У всіх акторів пошарпані всі нерви,
А де яких уже нема…
Читаєм ранішні новини,
ЗвЕдення залиті кровʼю,
Безгрішні наші сподівання,
І мрІємо ми жити геть не так…
Навчилися ми йти назустріч вітру і прОти течії грести,
ПосЕред меду відчувати дьОгтю смак,
І вирахОвувати пОхибку помІж життям і смертю,
А раптом пощастИть- ще поживЕмо…
Між небом і землею моя Україна,
-Тримайся мила- ти все здолаєш, прийдЕ порозуміння,
Ми віддані твої актори на сцені божевілля,
Театру, імя якому все таки – “Буття”.
В.С.Курзанцев