Без любові немає нічого
Темрява та світло. Чоловік та жінка. Всесвіт як він є.
Початок дня. Світанок, майже…
Трафік… За вікном просинається велике місто, всесвіт яким ми його знаємо…
У вікно падають перші промені, тіні відступають, на стінах світлішають картини, це дитячі малюнки, дещо дивакуваті, незграбні, але доволі старанно прикрашені дерев’яними рамками ручної роботи. Відчувається любов, з якою цим дитячим малюнкам надавали вигляду витворів мистецтва. Поряд, просто на папірці в клітинку, портрет красивої молодої жінки. Портрет виконаний простим олівцем, майже досконало, але внизу дитячим незграбним почерком чотири літери МАМА.
Як у старому чорно-білому кіно, видно молоді жіночі руки, які турботливо роблять оздоблення для дитячих малюнків… це майже всі спогади про той портрет на стіні…
Постіль, зім’ята та біла… Біла, кольору першого снігу, який викликає першу посмішку, коли просинаєшся, а за вікном перші «білі мухи». Розумієш, що світ змінився і не на краще, але ти цьому радий.
Вони проснулись майже одночасно.
- Хей.
- Хей.
Вони довго лежать мовчки, вдивлячись у морок буття через велике та вологе від вранішнього дощу вікно тераси.
Він боїться поворухнутись, бо такого ще не відчував.
- Що там?
- Люди…
Вона відчуває його нерішучість.
- Що вони роблять?
- Йдуть на роботу.
- А нам що робити?
На їх очах з’являється вологість гіркоти, вони обоє розуміють мить.
- Гадаю нам теж пора…
