І світ проснувся, потягнувся, зітхнув і взявся за свої правічно-буденні справи.
Коли сонце вже добре піднялось над обрієм і настав «піонерський час»*, дід Микола – філософ, спостерігач і розмислитель вийшов на ганок свого багатоповерхового будинку.
Кинув оком навколо себе, перехрестився на церковні хрести і подумав: «Слава тобі Господи! Ще живий».
За тим в дідові прокинулась його істинна природа і він почав, як завжди споглядати навколишній світ, розмишляти і давати йому свою оцінку.
«От воно значить як» – почав дід свою нескінченну суперечку зі світом, Богом і самим собою.
«Зайти в церкву, чи шо?» - подумав він і спираючись на ціпок зійшов з ганку.
Біля вхідної брами на перевернутому тарному ящику сиділа стара циганка з малим дитям і палила світ своїми чорними очима.
«Аж страшно – подивився на неї дід – але немає в мене для тебе нічого. З такою пенсією і на свічках будеш економити».
Перехрестився і зайшов до храму.
Всередині в котрий уже раз подивився на образи, підняв голову догори і кивнув намальованому там Богу. Все було як завжди.
Підійшов до зображеного розп’яття і замислився.
«Хлопче, хлопче – вкотре жалів його дід – не в тім світі, не в тій землі ти народився і не треба було їм того казати, не ті вони люди, щоб добро розуміти, ще й гвіздками тебе поприбивали паразіти.
Ходив би ти по нашому краю, так ми б тебе як кобзаря приймали: і послухали б, і варениками пригостили і в дорогу би добру торбу зібрали з паляницею, шматом сала, а я б тобі туди ще й пляшечку калганівки підсунув, а так от висиш сумний і сухоребрий і ради тобі немає. А от якби ти ще й наших дівчат побачив, то може тобі б і щастя було!
Господи, Господи і куди ти дивився, невже в тебе інших людей не було, щоб Слово своє передати, яка ж то сатана ЇХ підперла до тебе, що ти достойних не побачив, а вони от взяли і все тобі спортили. Ех, Господи…» - старий махнув рукою і вийшов з церкви.
Трохи постояв, подивився навкруги. Як справжній філософ він не знав куди йому йти і про що думати, бо навколо нього крутився без зупинку весь білий світ.
«Холєра! І звідкіля тільки ті люди беруться – думав дід – невже вони всі угодні богу? До біса ж їх вже розвелося, а для якого чорта? Може ще раз про них подумати? Так вже тисячу разів думав, а вони якими були такими і залишились, невже так буде до скону віку? А щоб тобі! Горе, горе… після смерті махатми Ганді, так уже й поговорити ні з ким, а як раніше було гарно – Хірон, Асклепій, Сократ, Платон, Ціцерон… та не злічити тих розумних людей, а зараз одні многостаночники і димократи, бодай би їх трясця колотила! Господи і шо я повинен робити, га? А-а-а…. зрозумів! Создателю в твоїх словах я завжди бачу розум і успокоєння для мятежної душі, зараз я так і зроблю!»
І дід, постукуючи ціпком по асфальту попрямував в напрямку овочевого ринку. Там він купив у знайомої Галі з пів кіло найкращих на районі малосольних огірочків, а повернувшись додому дістав зі схованки чвертку горілки і сів за стіл додумувати ще з одного боку наше битіє.
А потім до нього завітав Морфей і вони разом з ним відлетіли на зустріч з розумними людьми….
Добре бути філософом!
Примітка – «піонерський час» починається після десятої години ранку, коли вже всі працюють, а на вулицю виходять пенсіонери-піонери)))
Анекдот трапився, як продовження мого монологу))):
- Да, молодежи сейчас тяжело. Так и жизнь пройдет, а вспомнить вам будет нечего. - А вам? - Ну ты сравнил! Я по сей день отчетливо помню как полжизни перебирал движок на своей старенькой "копейке".
.gif "{#}")
