Лист до матусі. Оскар
Ти знаєш, навіть ці крихти на столі нагадують мені про тебе. Про твої крихти таланту, таланту актриси, крихти твоїх незавершених слів. Твої крихти любові й ненависті до мене.
А як ти чудово вміла розповісти про мову! Про цю милозвучну, співучу, прекрасну мову! І любила цю справу.
Ти знаєш, мені справді не вистачає тебе, моя люба матусю. Твої репліки завжди знаходять місце у моєму хворому серці. Воно рветься туди, далеко - напевно у рай. Туди, там де ти! Там де ти живеш і радієш, любиш і мрієш - туди, там де квіти радості будуть панувати вічно.
Я незнаю, куди ти моя мамо поїхала від мене. Я тоді ще був зовсім маленьким і не розумів цього. Та у цьому життєвому апараті, яке зветься серцем, уже щось тьохнуло. Тьохнуло твоїми словами і перебило дихання. Тоді люди (яких я називаю казковими), лікарі, подарували мені друге дихання. Я вдячний їм за це.
Я незнаю, куди ти після цього зникла. Але я думаю, що тобі добре. І хочу, щоб завжди так було. Твій, завжди люблячий син.
P.S. Мені вже можна вставати! І мені подобається фортепіано, його звуки. Я думаю, ми незабаром побачимось.
З любов`ю, Оскар. 11 років.
Рівне, 29.06.11
