Коли ніч почала вже хилитися до ранку, а чорти вийшли на шпацір* в кухонне віконце хтось тихенько-тихенько постукав.
Дід Василь, який ще не спав, а все думав як його тепер жити при цих клятих комуністах піднявся зі своєї лежанки - припічка і підійшов до вікна.
За вікном знадвору маячив якийсь чолов’яга. Дід прихилився до шибки, ще раз уважно подивився на постать і почовгав до сіней відкривати двері, а коли їх відкрив, то побачив перед собою безвусого і безбородого колишнього сільського батюшку.
- Отче це ви? – здивувався дід Василь – Ой боже, що я тільки не передумав!
- Тихше, тихше, Василю це я! Поки що живий от і приїхав до тебе спитати – ти бува часом книги не зберіг?
- Та зберіг, зберіг, як же їх не зберегти, всі цілі! А ви на чому приїхали?
- Та он там за двором конячка стоїть з підводою.
- То заводьте її в двір, шо б ніхто не побачив. Воно хоча і ніч, але лишні очі нам не потрібні.
І дід допоміг батюшці завести коня з возом у двір.
- То ви може хоч шось поїсте з дороги?
- Ні, ні Василю. Спасибі, але ніколи. Треба забрати книжки і вже до ранку бути ближче до свого дому.
- Пойняв. То я зараз – і дід метнувся до хати.
Там він з боку глухої стіни вийняв цеглу з широкого припічка на якому спав і почав з його нутра діставати книжки бібліотеки панотця.
А пострижений і поголений батюшка в цей час, відсунувши на зад воза взяте з собою сіно, розстеляв під книжки на його дно ряднину.
Дід Василь тихенько, щоб не збудити сплячих дітей і не човгати по долівці своїми старими шкарбанами, босоніж виносив з хати книги і передавав батюшці. Той акуратно їх складав, обгортаючи рядном, а коли скінчили, то ще й сіном добре прикрив.
- Ну що ж Василю, дякую за збережені книжки і буде тобі благо від Господа! Дякую ще раз і бережи свою душу! І пам’ятай – тьма розсіється і над світом ще встане сонце. Ну, давай…. – і вони на прощання обійнялися.
Панотець вмостився на возі з добре ув’язаним сіном, тихенько цьвохнув батогом, конячка кивнула головою і рушила з двору.
А дід Василь, вийшовши вслід за возом на дорогу, дивився як той зникає в темряві, хрестив його і думав, що прийде час, проспівають півні і над землею заграє світла зоря.
Примітка-пояснення:
Ще задовго до Йозефа Геббельса, а саме в 1920 році, призначена головою Головполітпросвіти Наркомпроса Надія Крупська дружина і бойовий товариш свого чоловіка Леніна видала і розіслала по всіх губерніях країни інструкцію про ідеологічно шкідливу літературу, в тому числі і релігійну, яка заважала більшовикам майструвати новий вид соціалістичної людини.
Інструкція вимагала від органів місцевої влади таку літературу вилучати і знищувати. Та не так театрально як це робили пізніше в нацистській Германії, а тихо-тихо «без шума и пыли». Всіх, хто таку літературу переховував карати твердою рукою органів ДПУ (ГПУ, як тоді казали).
До речі, вже і потім, також «без шума и пыли» знищувались роботи видатного вождя комунізму тов. Сталіна. Десь на суму в 5, 6 млрд. рублів, приблизно 1% від бюджету країни, або одна Красноярська ГЕС )))
