18.12.2020 00:27
for all
102 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Ледащо

На спомин

Чи справді з ним тоді був її дух-примара?

Парило. Задушливе повітря стискало наші голови мов лещата. Це ознаменовувало початок нашого випробування. Він ще тоді зізнавався, що ще коли ми туди їхали, то відчував себе під якимось незвіданонезримим тиском, наче хтось чи щось йому перешкоджало. Незважаючи на це, він мусив зустрітися з нею та відпустити її в засвіти, адже так краще буде для них обох; так тривати надалі не може. Минуле мусить залишатися в минулому, рано чи пізно воно мало туди відійти. Бо ж ми втілюємо-оживляємо його доти, доки згадуємо його та слововоскрешаємо.

То чому ж на світі так споконвіку повелося, що сильніші духом мусять виносити-вистраждати та зносити на своїх плечах чорт знає які випробування і при цьому не занепадати духом? Господи, це воістину дивовижно.

Він подарував їй полум’яно-попелястий вогонь, який якраз квітнув у ту пору і ще квітнутиме не один день на пам’ять-згадку про його почуття до її вже духу-примари, якого він відчував щомиті і, певно, з яким незримо-негадано перемовлявся вічністю його почуттів.

А вже там був апогей усього цього тихого крику. Важко збагнути-усвідомити всю ту незриму квінтесенцію їхніх ниточок, якими вони були переплетені-перев’язані.

…………………………………………………………………………………………..........................................................................................................

Не знати-не гадати, що коїлося між ними на місці її останнього кам’яного пристанища-прихистку її плоті…

А ще колись-давно, немовби це направду був якийсь сон, що закарбувався міцно в його пам’яті, провідуючи її і стоячи поруч з нею, вони зазирали-упивалися в бездоннокольорові очі-дзеркало-душі одне одного і в ту мить не потрібні були ніякі слова, не потрібно було нічого. Бо ж очі людські ніколи не збрешуть, вони відверточесні, як би людинонька не приховувала того, що вона відчуває, а оченята відкриють всю правду, всі почуття, всі наміри. Так і він миттю збагнув, що не треба слів, не треба, бо вони тут ні до чого, бо всесвіт його все вже давно збагнув. То лише ця мить укотре потверджує їхні погляди, в яких вони злилися-розчинилися-потонули.

Тяжко-важко. Грандіозно. Концентрація.

Вибух?

Слово. Очі.

Любов…

Пам’ять про неї посвідчували найсвітліші слова з невідворотно-гірким присмаком і усвідомленням втраченого. Чи смерть то смерть у звичному розумінні слова? Чи вона житиме доти, доки її словооживлятимуть? Мати плекає і живитиме свою донечку безмежно-бездонною любов’ю. Де ж той початок всеосяжного океану материнської любові?

Напевно, йому відлягло після того апогею-возз’єднання їхніх душ. Стало значно легше та світліше. Чи почула-побачила вона його? У яких засвітах вона зараз?

Боже слово… Воно допомагає матінці пережити-знести те все… Лікує. Тішить. Сповнює. Можливо, вона би не була в здоровому глузді, не сповнюючись та не перебуваючи в Ньому. Принаймні, вона відверто зізнавалась у цьому…

На кам’яному покривалі її сховку він закарбував мить у вічності та змирився з її відсутністю, бо ж допоки ми любимо, доти стає нам любові живити тих, хто в вічності мовчить, доти ми живі та оживлюємо їх, сподіваючись, що вони поруч із нами.

Але чомусь тоді насупило-нахмурило небо, немов відчуваючи його, вона хотіла щось донести, чи то була не вона? Здійнявся якийсь вітер і здавалося, що ось-ось почнеться буря. Пізніше вже випогодилося, де-не-де сонце обливало своїми сонячними струменями; небо, здавалося, говорило, давало зрозуміти, що все буде гаразд.

Публікації: Ледащо

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 19.12.2020 20:45  Каранда Галина => Шепітко Олександр 

Я читала з головної. Там норм. Думаю, задовгий рядок без пробілів винен. 

 19.12.2020 11:23  Шепітко Олександр => Каранда Галина 

то я не один таке бачу)) 

 19.12.2020 02:16  Каранда Галина => © 

А щодо крапок... ваше право, але не думаю, що ви задумували, щоб відображалося ось так:


 19.12.2020 01:43  Каранда Галина => © 

Та бог з вами, ми ж не на уроці!))

То вам до філологів з такими питаннями!)

На ваші словотвори звернула була увагу, але мені й на думку не спало розбирати їх на запчастини!) А стиль мені нагадав старанного школяра, який пише на якійсь дуже важливій контрольній роботі твір-роздум, якщо чесно!)

 19.12.2020 01:05  © ... => Каранда Галина 

Сердечно дякую за відгук, Галино. Прийом із крапками зробив свідомо, нехай так і буде. Хотів би почути ще більше критики, окрім займенників. Або ж у Вас виникли якісь асоціації, враження, образи; що нагадує мій стиль чи як сприймається, які почуття викликають у Вас мої неологізми та складні прикментики, першим компонентом яких виступає прислівник? Буду втішений, якщо поділитесь. 

 18.12.2020 19:36  Каранда Галина => © 

Давненько Вас не було!
З поверненням!
Пишете цікаво, тільки я трохи в займенниках заплуталася). Для мене їх трохи забагато...
Публікація чомусь розтяглася вширину. З головної сторінки все нормально, а з літбесідки пиходить за межі поля. Думаю, якщо б ви трішки вкоротили рядка з крапками, то все б помістилося.
А стиль у вас хороший!) Заодно й попередні ваші публікації перечитала!.
З Миколаєм Вас!)