Дід Мороз
Ця історія трапилась на початку 90-х, коли діти ще не знали, хто такі аніматори, бо їх не існувало, але кожна дівчинка чи хлопчик мріяли зустріти Діда Мороза та отримати від нього подарунки. Мріяла про це і п’ятирічна Оксана. Тому її тато домовився з колегою, що мав виконувати роль казкового Діда, вручивши малій ляльку, яку заздалегідь приготували у якості сюрпризу.
Але Оксана не знала цього, вона чекала на справжнього Діда Морозі у червоному жупані з кришталевою палицею, довгою бородою і великою торбою подарунків.
Зранку дівчинка вдягла найкращу сукню, а мама зв’язала їй помаранчеві бантики. Оксанка поглядала на себе в дзеркало і всміхалася від щастя: ось якою гарною побачить її бажаний гість. А ще вона добре поводилася, вивчила віршика про нього, таку собі милу нісенітницю про «папіни глаза». Дивно, чому автори цих шедеврів так прозоро натякали на вигаданість Діда Мороза? Вони кепкували з дітлахів чи їм бракувало фантазії? Та неважливо. Головне, що Оксана добре підготувалася до зустрічі. Їй не хотілося піти на вулицю, де сніжок красиво вкрив пагорби, вона відмовлялася від сніданку. Радісне збудження опанувало її дитячим серцем і вона боялася пропустити прихід Діда Мороза.
Проте до обіду Дід Мороз не з’явився, після теж. Оксана почала сумувати. Батьки як могли заспокоювали та втішали єдину доньку. Мобільних ще не було, отож Оксанин тато не міг дізнатися де пропав горе-актор.
Почало сутеніти, але Дід Мороз так і не прийшов. Годинник ніби застиг. Відбив шосту, через цілу вічність - сьому, а потім - восьму і дев’яту. Оксані час було лягати спасти, проте вона вперто відмовлялася. Бантики розплелися, на очах з’явилися сльози, справа наближалася до істерики.
Батьки замислились, чи не покласти ляльку під ялинку, сказавши, що в Діда Мороза багато справ, і старий, мовляв, залишив її тут поспіхом, полетівши на санчатах до інших діток. Зрештою, так і зробили. Трохи заспокоївши та вклавши Оксану в ліжко, вони почули дзвінок у двері.
- Хто це так пізно? – здивувалася мама.
- Це Дід Мороз! – вигукнула Оксана. - Я знала, що він неодмінно прийде.
- Залишайся у ліжку! - наказав тато і пішов відчиняти двері.
Проте дівча зірвалося і побігла вслід. Їй не хотілося з’являтися перед почесним гостем у піжамі, але що поробиш?
На порозі дійсно стояв Дід Мороз, точніше хтось віддалено схожий на нього. Його шапка, та на якій, судячи з віршика мала би бути «звєзда», з’їхала вбік, як і накладна борода. Синя брудна шуба була ледь підперезана шматком тканини, знизу виглядали дешеві кирзові чоботи. Дід Мороз спирався на плече кремезною Снігуроньки і ледь тримався на ногах. Від нього пахло як у кабінеті, де роблять щеплення, тільки сильніше.
- Серьожа, нащо ти так набрався? – тихо спитав гостя хазяїн оселі, щоб не чула донька.
- З Новим Роком я вітаю, всім здоров’я побажаю! – голосно почав Серьожа і замовк.
- Вибачте, ви так далеко живите, ми до вас останніх зайшли. Стільки квартир, розумієте? – благально промовила Снігуронька.
Оксана уважно спостерігала за дивною парою. Снігуронька їй дуже сподобалась, але з Дідом Морозом було щось явно не так. Супутниця довела його до дівчинки і поставила обперши об стінку.
- Ну, донечко, розкажи Дідусеві віршика! – запропонували батьки.
Оксана вагалася. Але нерішуче почала: «К нам на йолку — ой-ой-ой! Дєд Мороз ідєт живой». Вона ще раз поглянула на присутніх. Дід Мороз заплющив очі. Виникало питання, чи він ще дійсно «живой»?
- А далі? – запитала Снігуронька.
- «Ну и дєдушка Мороз!.. Што за щьокі! Што за нос!». Ніс у Діда Мороза справді був занадто червоним, бугристим з синіми смугами.
- «Борода-то, борода!.. А на шапкє-то звєзда!»
Оксані довелося перервати виступ, бо Дід Мороз повільно сповзав по стінці і зрештою сів на підлозі, поклавши голову на коліна. Дівча було не плаксивим, але трохи злякалося і ладне було заплакати.
- Дідусь втомився, – промимрив Серьожа, якого надто щедро почастували сьогодні в інших квартирах, де він вже встиг виконати роль Діда Мороза перед іншими дітлахами.
«На носу-то крапіни! А глаза-то… папіни...» - сумно закінчила декламувати вірша Оксана, бо переконалася, що очі цього самозванця були аж ніяк не схожі на татові.
- Молодець, дівчинко, ось тобі за те, що так добре прочитала вірша смаколик, – Снігуронька простягла шоколадного зайчика у фользі.
У Оксани зібралася вже ціла колекція таких солодощів, проте вона зраділа її поповненню новим експонатом, і трохи відволіклася від «підробного», як вона вирішила про себе, Діда Мороза.
Малу відвели до спальні, аби вона не бачила як спровадять цього «улюбленця дітей». Лише подорослішавши, вона зрозуміла причину «втоми» Діда Мороза, і пораділа, що часи змінилися, і дітей тепер розважають тверезі професійні люди.