Талант
Граф був майже ідеальним котом: симпатична пухнаста куля, лагідна та ніжна. Він не крав харчі зі столу, інколи полював на гризунів, що вкрай корисно для приватного сектору, де і мешкав цей красень з роду котячих зі своїми господарями. І все б нічого, але кожна бочка меду повинна мати трохи свого дьогтю. І Графа природа наділила одним задавалося б звичайним, але таким неприємним недоліком – надмірним потягом мітити свою територію.
Невгамовний котяра ставив мітки набагато інтенсивніше, ніж його одноплемінники, що викликало неабиякий подив у людей: «Це ж треба! І де він стільки рідини бере? Наче й п`є водички небагато». Та кіт не розмірковував над такими питаннями, він займався справою – щодня наполегливо відновлював «межові знаки», задерши хвостадогори та переможно змахуючи ним. Від цього подвір’я наповнювалося характерним запахом, їдким та стійким водночас, що змушував кривитися гостей та тремтіти мишей.
Господарі любили Графа і мирилися з його особливою звичкою. Одного разу їх син навіть побачив, як сімейний улюбленець гордо і зневажливо помочився у сусідський димар, добре що самі сусіди цього зухвальства не помітили. Щоправда, двічі кіт все ж отримав на горіхи: коли «обробив» домашній диван, пробравшись до оселі, а потім салон автомобіля. Власне, в останньому випадку, провинна лежала швидше на хазяїні, який забув зачинити внутрішні гаражні двері і багажник машини. Хіба ж міг Граф втриматися, почувши безліч незнайомих, хвилюючих ароматів, що розповідали про інших істот, і мали бути перебиті міцним котячим «одеколоном»?
Але справжня несподіванка чекала на його годувальників, коли вони вирішили зняти з шафи у літній кухні старий телевізор, щоб продати його за оголошенням. Ще з порогу подружжя відчуло знайоме амбре.
- Ти що пускала сюди Графа? – запитав чоловік у дружини.
- Звісно ж, ні, та хіба за ним устежиш?
Обоє довго принюхувалися та роздивлялись приміщення, але так і не знайшли «місця злочину». Господар став на табурет біля шафи, подивився вгору, де стояв телевізор і аж зойкнув. Цей прилад, стіни довкола нього та навіть стелю вкривали характерні жовті патьоки з нестерпним запахом.
- Твою ж …! – Господар нецензурно вилаявся.
- Що там? – допитувалася спантеличена жінка.
Та її благовірний не міг одразу відповісти: він бачив всяке, але ніяк не міг збагнути, як Граф стрибнув на таку висоту і примудрився обіссати шафу разом зі стелею. Безумовно, тут треба мати особливий талант, і якби існувала котяча Олімпіада, такий собі біатлон зі стрибків та випорожнення сечового міхура у складнодоступних місцях, то Графові неодмінно вдалося б здобути золото. А тепер здивованому хазяїнові тільки і лишалося, що глибоко замислитися, вигадуючи, як же відмити той клятий телевізор, позбувшись смороду до приходу покупця.
