13.02.2021 00:29
для всіх
103
    
  2 | 2  
 © Ольга Шнуренко

Нарешті

з рубрики / циклу «Проза»

Нарешті все закінчилося – вони розлучилися…

Чому вона так довго терпіла, чому все йому прощала? Чи душа така жалісна, чи боялася залишитися сама?

Що їх зв’язувало? Ніщо і ніхто. Що спільного було? Нічого…

То чому ж ми так міцно тримаємося навіть за негативні стосунки, при цьому витрачаємо силу, енергію, а емоції часом такі сильні, що потім відчуваєм себе руїною…

Хто заважає нам бути зрячими і не пірнати наосліп у відносини чи спілкування? Ніхто…

Чому нас не оберігає від помилок попередній досвід рідних, близьких і друзів?

Чому боїмося дати відкоша на початку, а потім, коли далі терпіти неможливо, все рівно розлучаємося, але стільки часу витрачено даремно, і на початку це було б менш болюче для обох, аніж після тривалих стосунків…

Кожного разу розривати з`вязок дуже боляче, тому що ріжемо без ножа і без наркозу по-живому, дарма що не тіло, а душу…

Сьогодні вже вкотре згадую мудрі рубаї Омар Хайяма, і одну його думку викладу у власній редакції - «Краще бути самотньою, аніж жити разом із психом-тираном»…


#Ольга_Шнуренко



м. Київ, 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 15.02.2021 07:23  Тетяна Чорновіл => © 

Сумне чтиво. І в кожного свої помилки, на чужих не можна навчитися.

 13.02.2021 11:08  Каранда Галина => © 

Тема вічна, причин багато. Від "любов зла" до "нікуди йти".