Нарешті трохи спала спека…
Нарешті трохи спала спека…
Потішила нас прохолода.
Вітри пригнали хмар здалека –
Після спекоти насолода!
А ще подеколи дощить.
Моментами, на осінь схожих,
Асфальт калюжами блищить
Й дратує трохи перехожих.
Та незабаром пекло знову.
І сонце пряжитиме нас.
До чого я веду розмову? –
Я мрію про осінній час!
Коли стрічає осінь літо.
І охолоджує помалу.
Коли в своїм цвітінні квіти
Приготувались до фіналу.
Коли прожовть краде зелене.
Пожухлість змінює сади.
І листя з яворів різьблене
Вкриває ковдрою сліди.
Коли побачиш випадково
Палітру дивовижних фарб.
Коли знайдеш, обов’язково,
Із відчуттів безцінний скарб…