Були часи коли у людей не було жодного особистого номера, а вірили вони лише в здорове і щасливе життя. На все про все у них були тільки імена і прізвища. І цього було досить щоб тебе сприймали як людину.
Так от….
Жила в селі подружня пара. Жили як і всі з роботою, з дітьми, з хазяйством.
Але коли всемогутній Господь з’єднував їх для спільного життя, то скоріш за все мабуть думав і дбав про гармонію свого величного труда.
І вийшло таке….
Степан – чоловік своєї дружини мав справжню мужську статуру як то і личить чоловікові. Характером був спокійний і урівноважений як ніхто більше.
Зінька ж - його дружина була невеликого зросту, худенька, швидка і скупувата. А характером вдалася таким про який в народі кажуть «Не приведи господи!». Степан інколи дивлячись на неї думав: «Якщо ця женщіна коли – небудь попаде в пекло, то чорти розбіжаться, а вона залишиться».
І народилася у них дитинка. Гарний такий хлопчик, дуже ловке дитя.
Захотілось їм назвати його Миколкою. Так от перед тим як іти до церкви його хрестити Степан і каже своїй жінці :
- Заглянь в наш курник та вибери там для батюшки гарну курку. Та дивись, шо б вона була і не стара і тілом жовтенька.
- Добре – кивнула йому головою у відповідь дружина, а сама подумала: «Хватить йому і десятка крашанок, бо має таку мордяку шо хоч поросят об неї бий».
Назавтра вони пішли до храму. Степан поважно ніс на руках майбутнього Миколку, а його Зінька дріботіла поряд з ним із хусткою в руках в якій було складено і ув’язано десяток вчорашніх яєць.
Зайшовши до церкви Зінька розв’язала хустку і тихенько виклала яйця на підвіконня. Проходячи мимо батюшка глипнув очима на подношеніє і спохмурнів лицем.
Коли вже все було прочитано і зроблено як то і треба батюшка ще раз сумно подивився на десяток принесених яєць і заглядаючи в святці возвістив:
- І нарікається оний младєнєц Феодосієм!
- Батюшка! Та ми ж хотіли – Миколкою! – смикнулася Зінька, але Степан притримав її за лікоть.
Похмурий батюшка ще раз заглянув в розкриту книгу і підтвердив:
- Феодосієм!
Коли йшли додому Степан мовчки ніс на руках вже нареченого Феодосія, а Зінька поряд все бідкалася і бідкалася:
- Не батюшка, а якийсь чорт патлатий, шо б його трясця взяла! Треба було йти в сусіднє село, там панотець не такий жадний. І принесла ж його до нас нечиста сила. Та шо б він луснув! Яєць йому мало…. Степане! Та ми ж хотіли шо б у нас Миколка був. Чого ти мовчиш?!
Степан з висоти свого зросту глянув на дружину і прорік:
- А я ж тобі казав, треба було курку брати!....
P. S. Господь все відає і передбачає, тому і виріс наш Хведосик в доброго і розумного Феодосія Степановича, мабуть, що таки в батька вдався )))
Пояснення:
- в святій Церкві завжди і на все був свій прейскурант і якщо ви хотіли мати для своєї дитини добре ім’я, то й гроші треба було платити гарні. Мабуть, що тоді святий Миколай був поважнішим аніж малозрозумілий селянам Феодосій. )))
теж чула такі розповіді від старих людей. Яка б зараз корупція не була, але дитину батьки самі називають))).
Хоч зараз існує інша крайність: тупоголові батьки мажуть наректи дитину будь-яким словом чи набором знаків
"Офіційна позиція така: обмежень на присвоєння імені не існує. Яке ім`я подобається батькам, так вони й можуть називати дитину. На місцях органи реєстрації можуть відмовляти від того, що вони вважають нерозумним і неправильним. Але не органам реєстрації вирішувати, яким буде ім`я.
