Дорожня книжечка
шванк - 23з рубрики / циклу «Дорожня книжечка»
23.
ПРО ОДНОГО ВЕНЕЦІЙСЬКОГО ПРОЙДИСВІТА, ЯКИЙ ПРИКИНУСЯ МЕРТВИМ, ЧИМ І ЗАПЛАТИВ ЗА КВАРТИРУ.
У Венеції, як і в багатьох інших містах і селах, спочатку слід платити за квартиру, а потім вже за все інше. Багато тамтешніх кавалерів і панів мають звичку здавати будинки в найм, і дуже часто там можна зустріти домовласника із благородних, якому будинки приносять стільки доходу, що сам він живе розкошуючи.
Був один пройдисвіт, сам в минулому хазяїн, тільки негідний, який достатньо наколобродив за своє життя, і жив він четвертий рік в домі, ні разу не заплативши за квартиру, а тільки улещуючи домовласника ласкавими словами та проханнями, поки той не подав на нього в суд і не зажадав, щоб той заплатити гроші, погрожуючи в іншому випадку в’язницею.
Ось і подумав наш негідний пройдисвіт, що справа добром не скінчиться; по цьому він дав вказівку своїй дружині, як поводити себе, коли хазяїн знов зажадає платню. І настав той день, коли це мало статися, а вони з жінкою були вже напоготові; і коли побачили, на підході кавалера, а з ним і судових приставів – а побачили вони їх здалеку, бо там був довгий провулок - то, до часу, коли вже пристави стояли біля дверей, щоби боржник не втік, він зі своєю жінкою утнув такий жарт: розлігся в своїй кімнаті на підлозі спиною вниз, а дружина накрила його чорним платком, на якому був білий хрест, і поставила дві запалені свічки, одну у нього в головах, а другу в ногах, начебто він мертвий і вже труп.
Коли домовласник підійшов до дверей і постукав в неї, а пристави причаїлися, щоб, згідно наказу, увірватися, як тільки відчиняться двері, схопити боржника і відправити його до в’язниці, то двері їм відчинила дружина чоловіка, і тоді пан так розлютився і так зажадав дорватися до винуватого, що не став з нею довго просторікувати, а кинувся наверх по східцях в супроводі моторних судових приставів.
Жінка ж від нього не відставала; з превеликим галасом, голосінням і плачем відчинила вона двері в кімнату, де її чоловік лежав на підлозі, а сама голосно закричала:
«О magnifica munsor, miserecordia!» (О незрівнянний пане, милосердя!) – і розказала кавалеру, що начебто нещасний помер від чорної зарази, або від чуми. Коли пан це почув (а вони більш нічого так не боялися, як чуми), він від страху ледве не впав зі східців разом з судовими приставами, аби скорше вибратися з зачумленого дому.
Повернувшись додому, він взяв свій реєстр, або боргову книгу, де відмічав всі квартирні платежі, і з острахом і в гніві не просто викреслив пером, маючи таку звичку раніше, але, зненавидівши саме ім’я боржника, померлого від чуми, вирвав і спалив цілий аркуш із боргової книги з усіма розрахунками, стосовно цього мешканця.
А пройдисвіт зі своєю жінкою не стали баритися; вони найняли іншу кімнату і поспіхом залишити будинок, так що кавалер - домохазяїн і не знав навіть, куди подівалася вдова боржника: він же думав, що її чоловіка поховали. Пройдисвіт відсиджувався в затишному місці немало часу, але вкінець наважився знову висунути ніс.
Одного разу він зустрів кавалера на площі Святого Марка. Побачивши його, він миттю заплющив праве око і продовжив іти своєю дорогою. Кавалер зупинився, подивився йому услід і сказав собі: «А la fe de diu (тобто по-нашому: «клянусь Богом істинним»), якби в нього було два ока, я би готовий був присягнути, що мій померлий боржник повстав із покійних». Частенько його зустрічаючи, кавалер вкінець почав гніватися і ще більше дивуватися тому, як один чоловік може бути схожим на другого.
Але одного разу вони знову зустрілись і майже зіткнулися, так що пройдисвіт забув заплющити око. Тут уже кавалер не міг його не впізнати, по цьому схватив його за комір і сказав:
«Ах ти, шахраю, ти все ще шляєшся, а я ж думав, що ти врізав дуба» - і він потяг боржника до себе додому, дістав боргову книгу і хотів пересвідчитися, скільки грошей той йому заборгував. Але не так сталось, як хотілось. Він не зміг нічого знайти в книзі і згадав про вирваний аркуш. Тоді кавалер спитав пройдисвіта, як він все це влаштував, а вислухавши його розповідь, то як не злився, але не зміг утриматися від сміху і зо сміху пробачив йому весь борг.
Кавалер подумав, що небагато візьмеш там, де немає нічого, хоча пройдисвіт після цього знову розбагатів, а жив він і правда декілька років тому назад.
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
м.Бургхейм, Німеччина, 1555 рік
