І грає ніч на скрипці самоти

Живемо в одному місті, але не бачились цілу вічність. Навіть не знаю, чи ти мені ще й досі рідний, а чи давним-давно чужий… 

Осінь за вікном вмивається дощами, і знищує довкілля буревій. А що в душі? Там буря вже затихла, і тиша неймовірна вже не перший день – чого мені бракує, мабуть божевілля, коли емоції, немов шампанське, ллються через край… 

Чи пам’ятаєш ти мене, не знаю, але так часто сняться мені сни, що я до тебе ніжно пригортаюсь, але на ранок знову прокидаюсь в обіймах самоти… 

#Ольга_Шнуренко 

м. Київ,