Спогад про зустріч

з рубрики / циклу «Ессе та нариси»

«Той дощ, що квилить за вікном – не такий щемний,
як той, що в серці і в очах моїх дощить щоденно…»

Все частіше спогад виринає - та остання зустріч край села, в небі біля річки зоре-граєм нас зачарували небеса…

Я була занадто романтична, заховалась в ілюзорний світ – та усмішка на його вустах була так близько, а в очах дрібні краплинки сонця й малахіт…

Та були слова такі жалючі, жодне не забула я, ніби гострий ніж у серце влучив, і загасла почуттів зоря…

Після того бачились чи ні - пам`ять ігнорує сентименти, але часто бачу уві сні нереальних зустрічей фрагменти…

#Ольга_Шнуренко

м. Київ,