ПРО БІДНЯКА, ЯКИЙ ПОДЯКУВАВ БОГОВІ ЗА СВОЮ БІДНІСТЬ.
В усьому світі бідного чоловіка ні в що не ставлять, куди б він не прийшов і куди б він не прямував, і ніхто ніколи не чув від бідняка, щоби той радів своїй бідності або втішався нею, але одного разу знайшовся бідолаха, який благословляв її і дякував Бога за свою бідність. А діло було так.
Коли француз з великим військом вторгся в Ельзас і минув Цаберн, до згаданого бідняка прийшов багатий прелат і почав бідкатися, щосили скаржачись на ненадійні часи:
«Ах, мій Ценціус (так звали його друга-бідняка), як ти думаєш, чим скінчиться ця війна? Я боюсь, француз всіх допече і розорить. Не знаю, як уладнати свої справи. Мені б вигадати хоча б днів чотирнадцять до його приходу».
«Ха, - сказав бідняк, - якби я був у вашій шкірі, то я би знав, що робити».
«Так порадь мені, добрий Ценц! Як мені діяти?»
А бідняк відповів йому з пристойною важністю.
«Дуже просто, - сказав він, - підіть до старости, попросіть у нього жезл, якщо вам не шкода, дайте два пфеніга розсильному, і хай передасть французу, щоб той відклав пограбування міста на два тижні у відповідності з нашим міським статутом».
Піп здогадався, що над ним глузують, розізлився і сказав:
«Так, тобі добре говорити, твоє діло в шляпі, тобі нічого втрачати!»
А чоловік відповідав: «Слава Господу! Тепер я бачу, що інколи і бідність – благо, і не треба мені нічого зверх того, що я маю».
