Доркада, Паніхіс, Філострат і Полемон
діалоги гетерз рубрики / циклу «ДІАЛОГИ ГЕТЕР»
ДОРКАДА. Ми пропали, моя пані, пропали! Полемон повернувся із походу, розбагатівши, як кажуть. Я сама його бачила закутаного в пурпуровий плащ, в супроводі великого гурту прислужників. А друзі, як тільки його побачили, збіглися, щоби обійняти його. Я, між тим, помітивши слугу який за ним йшов, і який ходив разом з ним у похід, спитала його після привітання: «Скажи мені, - говорю, - Парменон, що ви там поробляли і хоча б з чим - небудь повернулися, із-за чого варто було воювати?»
ПАНІХІС. Не треба було говорити всього цього відразу, а краще було б сказати щось на кшталт: «Велика подяка богам, що ви уціліли, в особливості Зевсу і Афіні Воїтельці. А то господиня все питала, що ви робите і де це ви». А якби ти ще й прибавила, що я, мовляв, плакала і все згадувала Полемона, було б ще краще.
ДОРКАДА. Я зразу все і сказала на самому початку; але я не про це тобі хотіла сказати, а про те, що я чула. Тому і розмову з Парменоном я почала так: «Що ж, Парменоне, чи не дзвеніло у вас у вухах? Вже ж господиня постійно згадувала про вас зі сльозами, особливо, коли хто-небудь повертався з війни і розказував, що багато кого вбито, - вона тоді рве на собі волосся, б’є себе в груди і горює після кожної такої звістки».
ПАНІХІС. Ну, от і гарно, Доркадо, так і треба було говорити.
ДОРКАДА. Потім, пізніше, я спитала вже те, що я тобі казала. А він відповів: « В досить блискучому вигляді ми повернулись».
ПАНІХІС. Так що, він нічого не сказав, чи згадував мене Полемон, сумував за мною, чи мав надію знайти мене живою?
ДОРКАДА. Та так, він про таке багато говорив. Але, окрім того, він розповів головне: про велике багатство, золото, одяг, слонову кістку; казав, що грошей привезли з собою без ліку – якщо на міри рахувати, то багато мір. А в самого Парменона на мізинці великий перстень, багатогранний, а в ньому камінь вставлений трикольоровий з червоною поверхнею. Я пропустила, що він хотів було мені розказати, як вони перейшли Галіс, як вбили якогось Тірідата і як відзначився Полемон в битві з пісідами: я побігла розказати тобі це, щоб ти подумала про теперішній стан речей. Адже якщо Полемон прийде, - а він прийде в будь-якому випадку, як тільки звільниться від своїх знайомих, - і, якщо, довідавшись, знайде у нас Філострата, що тоді він зробить, як ти думаєш?
ПАНІХІС. Ну, Доркадо, давай шукати вихід з нинішнього стану. Буде ж некрасиво з моєї сторони відіслати Філострата, коли він зовсім ще недавно дав талант, - притому він же купець і обіцяє багато; але ж і Полемона, який повернувся в такій славі не вигідно не прийняти. До того ж він ще й ревнивий і, коли був бідним, то був нестерпним. А тепер чого він тільки не зробить!
ДОРКАДА. Дивись, він вже підходить.
ПАНІХІС. Я, від цього пропащого стану зовсім лишилася сил, Доркадо і вся тремчу.
ДОРКАДА. А ось і Філострат підходить.
ПАНІХІС. Що ж то зі мною буде! Краще б земля піді мною провалилась!
ФІЛОСТРАТ. Чому ми не п’ємо, Паніхіс?
ПАНІХІС. Чоловіче, ти згубив мене! А ти, Полемон, здрастуй! Пізно ж ти з’являєшся.
ПОЛЕМОН. Хто це такий до вас підходить?... Мовчиш? Ну, добре, Паніхіс. А я-то за п’ять днів примчав із Піл, поспішаючи до такої жінки! Втім, я потерпаю по заслузі і вдячний тобі: вже ж більше ти мене не будеш грабувати.
ФІЛОСТРАТ. А ти хто, шановний?
ПОЛЕМОН. Я – Полемон Стірієць, із філи Пандіоніди, чув про таку? Спочатку був хіліархом*, а тепер під моїм начальством п’ять тисяч щитів; був коханцем Паніхіс, коли ще думав, що вона має якісь людські почуття.
ФІЛОСТРАТ. Але тепер, начальнику, Паніхіс – моя, вона отримала від мене один талант; отримає і другий, коли розпродам товари. А тепер пішли за мною Паніхіс, - нехай він командує одрісами.
ДОРКАДА. Вона вільна і, якщо захоче, то піде.
ПАНІХІС. Що мені робити, Доркадо?
ДОРКАДА. Краще вийти, аніж залишатися з розгніваним Полемоном: він же від ревності здатен на будь-які крайнощі.
ПАНІХІС. Вийдемо, нехай буде по-твоєму.
ПОЛЕМОН. Але я вам обіцяю, що ви будете пити сьогодні в останній раз. Даремно, чи що, я, побувавши в багатьох битвах, прийшов сюди?... Парменон! Фракійців сюди! Хай вони прийдуть і загородять провулок своєю фалангою, попереду важко озброєні, з боків пращники і лучники, а інші позаду.
ФІЛОСТРАТ. Ти, найманець, говориш це нам, начебто малюкам, і лякаєш букою. А ти сам, хоч якого-небудь півня вбивав і чи бачив битву? Скоріш за все ти сидів в маленькому укріпленні з половиною загону, - та і це я говорю, щоб тільки потішити тебе.
ПОЛЕМОН. Ну, ти скоро це узнаєш, коли побачиш нас як ми йдемо виблискуючи зброєю зі списами в руках.
ФІЛОСТРАТ. Приходь, добре підготувавшись: я та от Тібій, - він же один супроводжує мене, - кидаючи в вас каміння та черепки, розгонемо вас так, що ви не будете знати куди тікати.
Примітка: - хіліарх* – «тисяцький» («хіліой» - тисяча, «архо» - начальствую).
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.
