Суд Па́ріса
розмови богівз рубрики / циклу «РОЗМОВИ БОГІВ»
ЗЕВС, ГЕРМЕС, ГЕРА, АФІНА, АФРОДІТА, ПАРІС АБО ОЛЕКСАНДР.
ЗЕВС. Гермес, візьми це яблуко і вирушай у Фрігію до сина Пріама, який пасе стадо в горах Іди, на Гаргарі. Скажи йому ось що: «Тобі, Парісе, Зевс доручає розсудити богинь, які сперечаються про те, яка з них найкрасивіша: ти ж сам гарний і обізнаний в справах кохання; і переможниця в суперечці хай отримає це яблуко». Пора і вам богині, відправлятися на суд: я відмовляюсь розсудити вас, так як люблю всіх однаково і хотів би, якби це було можливо, бачити вас всіх переможницями. До того ж, я впевнений, що якщо присуджу одній із вас нагороду за красу, дві інші стануть моїми ворогами. Ось по цьому я і негоден бути вам суддею; а цей фрігійський юнак, до якого ви звернетесь, походить із царського роду і родич моєму Ганімеду, - а взагалі, це простий, нерозбещений гірський житель, цілком гідний того представлення, яке його чекає.
АФРОДІТА. Що стосується мене, Зевсе, то я не вагаючись готова йти на суд, навіть якщо би ти поставив суддею самого насмішника – Мома: він не знайде в мені приводу для своєї насмішки. Але також потрібно, щоби вибраний тобою суддя також сподобався і їм.
ГЕРА. Ми теж, Афродіто, і не думаємо боятися, навіть якби суд було доручено твоєму Аресу. І проти Паріса, хто б він там не був, ми не маємо нічого проти.
ЗЕВС. Ну, а ти, дочко, теж згодна? Що скажеш? Відвертаєшся і червонієш? Ви, дівчата, завжди червонієте, коли мова заходить про такі речі; але ти все-таки кивнула головою, - значить, згодна. Ідіть же; тільки дивіться, хай переможені не сердяться на суддю і не роблять бідному юнаку зле: бо неможливо, щоби всі були однаково гарні.
ГЕРМЕС. Ми, значить, відправляємось прямо до Фрігії; я поведу вас, а ви слідуйте за мною не відставайте. Ідіть сміливо: я знаю Паріса; це дуже гарний юнак і знає толк в коханні; до такого суду він підходить якнайкраще і, мабуть, розсудить вас по справедливості.
АФРОДІТА. Це все дуже гарно, а для мене так і особливо вигідно те, що суддя справедливий. Ну, а як він, не жонатий ще, чи у нього вже є жінка?
ГЕРМЕС. Неможна сказати, щоб він вже зовсім не був жонатим.
АФРОДІТА. Та як же це?
ГЕРМЕС. З ним, здається, живе одна жіночка з Іди*, нічого так собі, але дуже вже сільська, проста дівчина з гір; він, схоже, не дуже сильно і прив’язаний до неї. Але для чого тобі потрібно це знати?
АФРОДІТА. Та я тільки так спитала.
АФІНА. Люб’язний, ти переступаєш свої повноваження, розмовляючи з нею наодинці.
ГЕРМЕС. Нічого поганого, Афіно, нічого проти вас; вона спитала, чи не жонатий бува Паріс.
АФІНА. Чого це її так займає?
ГЕРМЕС. Не знаю; вона говорить, що спитала не з якоюсь там метою, а так, випадково.
АФІНА. То як же, він жонатий?
ГЕРМЕС. Здається, ні.
АФІНА. Ну, а як він ставиться до воєнних подвигів? Чи любить він їх, чи прагне до слави, а чи він тільки простий пастух?
ГЕРМЕС. З упевненістю сказати тобі не можу, але можна здогадатися, що він, як молодий чоловік, прагне і до цього і хотів би бути першим в битвах.
АФРОДІТА. От бачиш, я не серджуся і не осуджую тебе за те, що ти з нею розмовляєш наодинці; це – справа не Афродіти, а тих хто вічно бурчить.
ГЕРМЕС. Вона спитала мене приблизно про те, про що і ти; не сердься і не думай, що терпиш образу, якщо я і їй відповів зовсім просто.
Але ми поміж розмов і не помітили, що залишили вже далеко за собою зорі і знаходимось в самій Фрігії. Я вже бачу Іду і увесь Гаргар як на долоні і навіть, якщо не помиляюсь, бачу нашого суддю Паріса.
ГЕРА. Де ж він? Я нічого не бачу.
ГЕРМЕС. Подивись, Геро, он туди, наліво, не на вершину гори, а на її схил, де видно печеру і перед нею стадо.
ГЕРА. Та не бачу я ніякого стада.
ГЕРМЕС. Як це? На бачиш корів, он там, в напрямку мого пальця? Вони виходять із-за скель, а з гори біжить чоловік з палицею в руці і гонить стадо назад, не даючи йому розбрестися.
ГЕРА. Так, тепер я його бачу, якщо це він.
ГЕРМЕС. Він, він! Але ми вже близько; я думаю, нам треба спуститись і піти по землі, а то ми його налякаємо, злетівши раптом з висоти.
ГЕРА. Ти правий: спустимось на землю. Тепер, Афродіто, ти повинна йти попереду і вести нас; тобі, мабуть, добре відома ця місцевість: бо ти, як кажуть, багато разів бувала тут у Анхіса.
АФРОДІТА. Не думай, Геро, що твої глузування можуть мене дуже роздратувати.
ГЕРМЕС. Я сам вас поведу. Тут, на Іді, я вже бував; це було в той час, коли Зевс був закоханий в того маленького фрігійця**: він часто посилав мене сюди подивитись, що робить хлопчик. А коли він перетворився на орла, я летів поряд з ним і допомагав йому нести маленького красунчика; якщо мене пам`ять не обманює, він викрав його якраз з цієї скелі. Хлопчик був тоді біля свого стада і грав на сопілці; як раптом Зевс налетів на нього ззаду і, схопивши дуже дбайливо кігтями, а дзьобом тримаючи за головну пов’язку, підняв його в повітря, а він, відхиливши голову назад, зі страхом дивився на свого викрадача. Тоді я, підняв сопілку, яку хлопчик зі страху впустив … Але наш суддя вже перед нами, так близько, що можна з ним і заговорити.
Здрастуй, пастушок!
ПАРІС. Здрастуй і ти, юначе! Хто ти: Звідкіля прийшов до нас? Що це з тобою за жінки? Вони настільки гарні, що не можуть бути жительками цих гір.
ГЕРМЕС. Це не жінки, Паріс; ти бачиш перед собою Геру, Афіну і Афродіту; а я – Гермес, і послав мене до тебе Зевс. Але чого це ти тремтиш і весь зблід? Не бійся, нічого жахливого нема: Зевс доручає тобі бути суддею в суперечці богинь про те, котра з них найкрасивіша. Так як ти і сам красивий і знаєшся на справах любові, то я, говорить Зевс, надаю тобі право вирішити їхню суперечку; а що буде переможною нагородою, про те ти узнаєш, прочитавши надпис на цьому яблуці.
ПАРІС. Дай подивлюся, що там таке. Написано: «Прекрасна нехай візьме мене!» Як же я, владико мій Гермес, смертний і неосвічений чоловік, можу бути суддею такого незвичайного видовища, занадто високого для бідного пастуха? Це скоріше зуміла б розсудити людина тонка, освічена. А я що? Котра з двох кіз красивіша чи котра із двох теличок, це я зміг би розібрати як слідує.
А ці всі три однаково прекрасні, і я не знаю навіть, як можна відвести очі від одної і перевести на другу; очі не хочуть відірватися, але куди раз глянули, туди і дивляться з захопленням; а, коли, нарешті, перейдуть до іншої, то знову у захваті і зупиняються, і потім їх знову захоплюють все нові і нові красоти. Я весь потопаю в їх красі, вона мене зовсім зачарувала! Я хотів би дивитись всім тілом, як Аргус! Я думаю, що єдиний справедливий суд – це віддати яблуко всім трьом. До того ж ще так зійшлося: ця – сестра і дружина Зевса, а ті – його дочки; хіба це не ускладнює ще більше і без того важке рішення.
ГЕРМЕС. Не знаю; тільки повинен тобі сказати, що виконати волю Зевса ти повинен виконати обов’язково.
ПАРИС. Про одне прошу, Гермес: переконай їх, щоби дві переможені не сердились на мене і бачили би в цьому тільки помилку моїх очей.
ГЕРМЕС. Це вони обіцяли … Але пора братися за діло, Паріс.
ПАРИС. Спробуємо; що ж тут зробиш! Але по перше я хотів би знати, чи достатньо буде обдивитися їх так, як вони зараз стоять, чи для більшої точності обстеження краще, щоб вони роздяглися.
ГЕРМЕС. Це залежить від тебе як судді; розпоряджайся як тобі завгодно.
ПАРІС. Як мені угодно? Я хотів би побачити їх оголеними.
ГЕРМЕС. Богині, роздягайтесь; а ти дивись уважно. Я вже відвернувся.
ГЕРА. Прекрасно, Паріс; я першою роздягнусь, щоб ти переконався, що в мене не тільки білі руки і не вся моя гордість в тому, що я – волоока***, але і з усіх боків однаково прекрасна.
АФРОДІТА. Не вели їй роздягатися, Паріс, поки вона не зніме свого пояса: вона чародійка і з допомогою цього поясу може тебе зачарувати. А ще, їй не треба було б виступати з усіма своїми прикрасами і обличчям, розфарбованим, ніби у якоїсь гетери, але їй слідує відкрито показати свою справжню красу.
ПАРІС. Стосовно поясу вона права; зніми його.
АФРОДІТА. А чого ж ти, Афіна, не знімеш свого шолома і не покажеш себе з оголеною головою, все трясеш своїм султаном і лякаєш суддю? Ти, можливо, боїшся, що твої сірувато-блакитні очі не справлять ніякого враження без того суворого виду який надає їм шолом?
АФІНА. Ну от тобі, я зняла шолом.
АФРОДІТА. А от я зняла пояса. Пора роздягатися.
ПАРИС. О, Зевс - чудотворець! Що за видовище, що за краса, що за насолода! Як прекрасна ця діва! А ця як царствено і велично сяє, дійсно як і належить дружині Зевса! А ця як вона звабливо дивиться і заманливо посміхається! Але я не можу знести все це блаженство. Я би вас попрохав дозволити мені оглянути кожну з вас окремо: зараз я зовсім розгубився і не знаю, куди раніше дивитись, так все з однаковою силою притягує мій погляд.
БОГИНІ. Добре, зробимо так.
ПАРІС. Тоді ви обидві відійдіть; а ти, Геро, залишайся.
ГЕРА. Я залишаюсь; оглянь мене гарненько, а потім подумай, як тобі сподобаються мої дари. Послухай, Паріс, якщо ти мені присудиш нагороду, я тебе зроблю володарем над усією Азією.
ПАРІС. Дарами ти мене не спокусиш. Можеш іти; буде зроблено, як мені здасться справедливим.
А ти, Афіно, підійди сюди.
АФІНА. Я тут, Паріс; якщо ти мені присудиш нагороду, ти в майбутньому ніколи не підеш із битви переможеним, а завжди будеш переможцем; я тебе зроблю войовничим і непереможним героєм.
ПАРІС. Мені, Афіно, не потрібні воєнні подвиги, ти бачиш, що мир стоїть у Фрігії і Лідії, і мій батько править без усяких війн. Не турбуйся; ти не матимеш образи, навіть якщо я буду судити не звертаючи уваги на подарунки. Можеш вдягтися і надіти шолом: я достатньо на тебе подивився. Тепер черга Афродіти.
АФРОДІТА. Ось і я рядом; оглянь мене точно і уважно, не пропускаючи нічого, але довше зупиняючись на кожній частині мого тіла, і, якщо хочеш, послухай, красунчик, що я тобі скажу. Давно вже, дивлячись на тебе, який ти молодий і прекрасний, - навряд чи в усій Фрігії знайдеться тобі суперник, - я вважаю тебе за таку красу щасливим, але, одначе, не можу пробачити того, що ти не залишаєш цих гір і скель і не йдеш жити в місто, а тут, в глушині, втрачаєш свою красу даремно. Що можуть дати тобі ці гори? На що згодиться твоя краса коровам? Тобі треба було б знайти собі дружину, але не грубу сільську жінку, як усі тут на Іді, а яку-небудь із Еллади, із Аргоса, із Корінфу, або, наприклад, лаконянку, ось таку, як Єлена: вона молода, красива, ніяк не гірше мене, і, що найважливіше, вся створена для любові; я впевнена, що як тільки вона тебе побачить, то вона кине свій дім і, готова до всього, піде за тобою. Але ж неможливо, щоб ти про неї не чув.
ПАРІС. Ніколи не чув. Розкажи мені все, Афродіто; я з задоволенням послухаю.
АФРОДІТА. Вона дочка Леди, відомої красуні, до якої Зевс спустився в вигляді лебедя.
ПАРІС. Яка ж вона собою?
АФРОДІТА. Біла, як то і повинно бути дочці лебедя, ніжна – недарма ж народилася із яйця, струнка і сильна і користується таким успіхом, що із - за неї уже велась війна, коли Тесей викрав її ще зовсім молоденькою дівчинкою. А коли вона виросла і розцвіла, тоді всі знатні ахейці стали домагатися її руки, і був вибраний Менелай із роду Пелопідів. Хочеш, я зроблю її твоєю дружиною?
ПАРІС. То як же? Вона ж заміжня.
АФРОДІТА. Який же ти ще молодий і недосвідчений! Це вже моє діло, як все влаштувати.
ПАРІС. Та яким же чином? Я і сам хочу знати.
АФРОДІТА. Треба, щоб ти звідціля поїхав, як начебто для огляду Еллади. Коли ти прибудеш в Лакедемон, Єлена тебе побачить, а там вже я зроблю так, щоб вона закохалась і пішла з тобою.
ПАРІС. От це і здається мені неможливим: невже вона згодиться кинути чоловіка і піти за чужинцем і варваром?
АФРОДІТА. Про це не турбуйся. У мне є два сина-красеня, Гімерос і Ерот; їх я пошлю з тобою в дорогу провідниками. Ерот оволодіє всім її єством і заставить закохатися в тебе, а Гімерос, віддавши тобі всю свою привабливість, зробить тебе бажаним і принадним. Я сама теж буду допомагати і попрошу Харит відправитися зі мною, щоби всіма силами вселити в неї любов.
ПАРІС. Що з усього цього вийде, я не знаю, Афродіто, - знаю тільки, шо я вже закоханий в Єлену, і не розумію, що зі мною, але мені здається, що бачу її, пливу прямо в Елладу, прибув в Спарту, і от повертаюся додому з Єленою… Як же мене дратує, що все це ще не здійснилось!
АФРОДІТА. Паріс, не віддавайся любові раніше, чим вирішиш суперечку в мою користь, в подяку за те, що я буду твоєю свахою і віддам тобі в руки наречену; треба ж, щоб я з’явилася до вас переможницею і відсвяткувала разом ваше весілля і мою перемогу. Ціною цього яблука ти можеш купити собі все: любов, красу, шлюб.
ПАРІС. Я боюсь, що ти, отримавши від мене яблуко, забудеш про свої обіцянки.
АФРОДІТА. Хочеш, я поклянусь?
ПАРІС. Ні, цього не треба; повтори тільки обіцяне.
АФРОДІТА. Обіцяю тобі, що Єлена буде твоєю і разом з тобою відправиться до вас в Трою; я сама займусь цим ділом і все влаштую.
ПАРІС. І візьмеш з собою Ерота і Гімероса і Харит?
АФРОДІТА. Обов’язково; і Потоса, і Гіменея візьму на додаток.
ПАРІС. Значить, під цю умову я даю тобі яблуко, при такій умові воно – твоє.
Примітки: - … одна жіночка з Іди*… - німфа Енона.
- … Зевс був закоханий в того маленького фрігійця**, - в Ганімеда. Викрадення Ганімеда Зевсом, що прийняв образ орла, зобразив грецький скульптор IVст. до н.е. Леохар;
-…що я волоока*** … - постійний епітет Гери в «Іліаді» і «Одіссеї»;
- на замітку: правильно буде, коли в імені Паріс наголос буде стояти на першому складі – Па́ріс,
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.