Спіноза і павук
з рубрики / циклу «Сигізмунд»
Біограф Бенедикта Спінози Колерус (XVII ст.) повідомляє про філософа: «Він любив, в часи відпочинку від наукової роботи, спостерігати, кинувши муху в сіть до павука, який жив в кутку його кімнати, за рухами жертви і хижака. Інколи, кажуть, що він при цьому сміявся».
* * *
Старий мохнатолапий хрестовик, відчувши на собі зіниці філософа, ледь - ледь, що з ним бувало доволі рідко, захвилювався. Зрозуміло: момент був занадто значний. Скоріш за все, внаслідок цього артистичного хвилювання майстра, дві - три ниті обірвалися і сплуталися, але, взагалі, діло було зроблено, як завжди: швидко і чисто.
Вісім тонких загнутих всередину лапок павука, ступаючи по туго натягнутому плетінню павутини, методично, з повною послідовністю, наче перенумеровані в нотному зошиті з екзерсисами пальці піаніста, обмотали тіло мухи, яка істерично сіпалася в срібно – сірий ворсистий саван.
Трикутні головогруди майстра, з колючими очицями на краях, знайшовши на вібруючому чорному черевці мухи потрібне місце, зімкнули всередині черевця гостро – загнуті щелепи.
Муха сіпнула було крильцями. Ще раз. І все.
Тоді - то павук і підняв колюче грановане око догори: тоді - то очі павука і зіниці метафізика і зустрілися. На мить. А потім: і павук – хрестовик, і метафізик роз’єднавши погляди, розійшлися.
Метафізик підійшов до столу біля вікна; витяг праву руку - клацнула бронзова кришка чорнильниці, зашепотіли одна з одною сторінки рукопису.
А павук, потерши злегка закривавлені передні лапки об пару середніх, заповз по вологому оксамитовому смарагду плісняви в щілину, яка темніла поміж стіною і нещільно притуленими до неї трактатами Картезія, Гереборда і Клаубергуса.
Пройшовши по зімкнувшим свої леза листам до одного із книжкових корінців палітурки, павук підібрав під себе, скільки зміг, всі вісім лапок і завмер.
Метафізик в цей час сидячи біля вікна писав: «…природне право простягається на всю природу і кожну окрему особу так же далеко, як і сила. Отже, все, що людина здійснює в силу своїх природних законів, вона робить це з абсолютним природним правом, і її право на Природу вимірюється рівнем її сили». (Ці строчки можна знайти в «Tractatus politicus» Спінози. Cap. 1, X 1-2. – Прим. автора).
Сторінки, падаючи одна на одну і торкаючись літерою до літер внаслідок цього розуміли одна одну. Скрипіло перо. І лиш одного разу метафізик, відірвавши свій погляд від написаного, глянув на павутинячі ниті в темному кутку кімнати і посміхнувся.
А павук? Притулившись черевцем до запиленого Клаусбергуса, він занурився в чисту бездумність. Філософу було чому повчитися у павука, але чому міг навчитися павук у філософа. Той, у нерозривних чорних рядках, знав менше, чим йому потрібно було знати. І писав, і писав. Цей же у нерозривних сірих нитей, знав рівно стільки, скільки йому і повинно було знати: він був створений до кінця, і йому ні для чого і ні про що було радитися з шелестінням листів манускриптів і друкованих томів. Сидячи в корінці палітурки фоліанта, він насолоджувався великим привілеєм, здавна дарованим їх старовинному і знатному роду павуків, - від прадіда до діда; від діда до батька и від батька йому, мохнатолапому, - свободою від мислення.
1921 рік.
Примітка: Бенедикт Спіноза (лат. Benediktus de Spinoza, в народженні Барух Спіноза, 24.11.1632 р. Амстердам – 21.02.1677 р. Гаага) - нідерландський філософ - раціоналіст і натураліст єврейського походження, один із головних представників Нового часу.
За свободу мислення був відлучений від єврейської общини (1656р.); жив самотньо, заробляючи на життя шліфуванням оптичних лінз; відхилив запрошення на зайняття кафедри в Гейдельберзі. Бачив в математиці (геометрії) ідеал науки.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА . 23. 09 2021 р.
