Прометей, або Кавказ
Гермес, Гефест і Прометей
ГЕРМЕС. Ось той Кавказ, Гефест, до якого треба прибити цього нещасного титана. Давай подивимось навколо, чи немає тут де-небудь підходящої скелі, непокритої снігом, щоб міцніше закріпити ланцюги і повісити Прометея так, щоб його всі добре бачили.
ГЕФЕСТ. Подивимось, Гермесе. Треба його розіп’ясти не надто низько до землі, щоб люди, творіння його рук, не прийшли йому на допомогу, але і не близько до вершини, так як його не буде видно знизу; А от, якщо хочеш, розіпнемо його ось тут, посередині, над прірвою, щоб його руки були розпростерті від цієї скелі до протилежної.
ГЕРМЕС. Ти правильно вирішив. Ці скелі голі, звідусіль неприступні і злегка покаті, а та скеля має такий вузький підйом, що важко встояти навіть на кінчиках пальців: тут було б найзручніше місце для розп’яття… Не зволікай же, Прометей, сходь сюди і дай себе прикувати до гори.
ПРОМЕТЕЙ. Ви хоча б мене пожаліли, Гефест і Гермес: я страждаю незаслужено!
ГЕРМЕС. Добре тобі говорити: «пожалійте»! Щоб ми були віддані на тортури замість тебе, як тільки не виконаємо наказу? Хіба тобі здається, що Кавказ недостатньо великий і на ньому не буде місця, щоби прикувати до нього ще двох? Але протягуй вже праву руку. А ти, Гефест, замкни її в кільце і прибий, з силою б’ючи по ухналю молотом. Давай і другу! Хай і ця рука буде покраще закована. От і відмінно! Вже скоро злетить орел розривати твою печінку, щоб ти повністю отримав плату за свій прекрасний і мистецький винахід.
ПРОМЕТЕЙ. О, Крон, Іапет, і ти, моя мати, подивіться, що я, нещасний, терплю, хоча не зробив нічого злочинного!
ГЕРМЕС. Нічого злочинного, Прометей? Але ж коли тобі доручили розділити м`ясо між тобою і Зевсом, ти, перш за все вчинив досить несправедливо і безчесно, відібравши самому собі кращі шматки, а Зевсу віддавши обманом одні кістки, «жиром їх білим покривши»? Адже, клянусь Зевсом, згадується, так говорив Гесіод. Потім ти витворив людей, цих злочинних створінь, і, що гірш за все, жінок. До всього цього, ти ще вкрав найцінніше надбання богів, вогонь, і дав його людям. І, здійснивши такі злочини, ти стверджуєш, що тебе закували в ланцюги без усякої вини з твого боку?
ПРОМЕТЕЙ. Здається, Гермес, і ти хочеш, за словами Гомера, «невинного зробити винним», якщо попрікаєш мене в таких злочинах. Що стосується мене, то я за вчинене мною вважав би себе достойним почесного частування в пританею, якби існувала справедливість. От, якби у тебе був вільний час, я би охоче виголосив промову на захист від накликаних на мене звинувачень, щоб показати, який несправедливий вирок Зевса. А ти ж речистий і кляузник, - візьми на себе захист Зевса, доказуючи, що нібито він виніс правильний вирок про розп’яття мене на Кавказі, у цих каспійських воріт, як жалюгідне видовище для всіх скіфів.
ГЕРМЕС. Твоє бажання переглянути справу, Прометей, спізніло і зовсім зайве. Але все-таки говори. Все одно мені потрібно почекати, поки не злетить орел, щоб взятися за твою печінку. Було б гарно скористатися вільним часом, для того щоб вислухати твою софістику, тому що в суперечці ти спритніший за усіх.
ПРОМЕТЕЙ. В такому випадку, Гермес, говори першим і так, щоб найсильніше мене звинуватити і не пропустити нічого в захисті твого батька. (1) Тебе ж, Гефест, я беру в судді.
ГЕФЕСТ. Ні, клянусь Зевсом, я буду не суддею, а також обвинувачувачем: адже ти вкрав вогонь і залишив моє горно без жару!
ПРОМЕТЕЙ. Ну, так розділіть ваші промови: ти підтримуй звинувачення про викрадення вогню, а Гермес нехай звинувачує мене в створенні людини і діленні м’яса. Адже ви обидва, здається, майстерні і сильні в суперечках.
ГЕФЕСТ. Гермес і за мене скаже. Я не створений для судових промов, для мене все в моїй кузні. А він ритор і досить ґрунтовно займався подібними речами.
ПРОМЕТЕЙ. Я б не подумав, що Гермес захоче говорити також і про викрадення вогню і ганити мене, так як в цьому випадку я його товариш по ремеслу. (2) Але, втім, син Майї, якщо ти береш на себе і цю справу, то пора вже починати звинувачення.
ГЕРМЕС. Що сказати. Прометей, потрібно багато промов і гарні підготовку для з’ясування всього, що ти натворив. Адже достатньо перерахувати найголовніші твої беззаконня: а саме – коли тобі було доручено розділити м`ясо, ти кращі шматки приберіг для себе, а царя богів обдурив; ти створив людей, річ зовсім непотрібну, і приніс їм вогонь, викравши його у нас. І, мені здається, шановний, ти не розумієш, що випробував на собі безмежну любов до людей Зевса після таких вчинків. А якщо ти заперечуєш, що робив це все, то прийдеться доказати це в ґрунтовній промові і постаратися знайти істину. Якщо ж ти признаєш, що робив поділ м’яса, що своїми людьми ввів новацію і викрав вогонь, - з мене достатньо і звинувачення, і я б не говорив далі; це була б порожня балаканина.
ПРОМЕТЕЙ. Ми побачимо трохи пізніше, чи не балаканина також і те що ти сказав; а тепер, якщо ти говориш, що звинувачення достатньо, я спробую, наскільки зможу, зруйнувати його.
Перш за все вислухай справу про м`ясо. Хоча, клянусь Ураном, і тепер, кажучи про це, мені соромно за Зевса! Він такий дріб’язковий і злопам’ятний, що, знайшовши в своїй частці невелику кістку, посилає із-за цього на розп’яття такого древнього бога, як я, забувши про мою допомогу і не подумавши, яка мала причина його гніву. Він, як хлопчик, сердиться і обурюється, якщо не отримує більшої частини.
Між тим, Гермесе, про такі застільні обмани, мені здається, не слід пам’ятати, а якщо і станеться яка-небудь похибка, то треба це прийняти за жарт і тут же на банкеті залишити свій гнів. А зберігати ненависть на завтра, думати і пам’ятати якийсь вчорашній гнів – це зовсім богам не личить і взагалі не царська це справа.
Бо, якщо лишити банкетів цих забав – обману, жартів, піддразнювання та насмішок, то зостанеться тільки п’янство, пересичення і мовчання – похмурі та безрадісні, що зовсім не гідно банкетів. І я зовсім не думав, що Зевс ще буде пам’ятати про це на наступний день, почне гніватись і буде вважати, що він зазнав страшної образи, якщо при поділі м’яса хто-небудь з ним пожартує, щоби взнати, чи відрізнить він при виборі кращий шматок.
Припусти, однак, Гермесе ще гірше: що Зевсу при поділі дісталась не тільки найгірша частина, а її у нього зовсім відняли. І що? Із-за цього треба було б, по поговірці, небу змішатися з землею, придумувати ланцюги і тортури, і Кавказ, посилати орлів клювати печінку? Дивись, щоб це обурення не звинуватило Зевса в дріб’язковості, бідній думці і дратівливості. Дійсно, що почав би робити Зевс, втративши цілого бика, якщо він із-за малого шматка м’яса так сердиться?
Все-таки наскільки справедливіше до подібних речей ставляться люди, адже здавалось би, їм природно бути більш різкими в гніві, чим боги! Втім ніхто з них не осудить кухаря на розп’яття, якщо, готуючи м`ясо, він опустив би пальця у навар і облизав його або, піджарюючи, відрізав би собі і проковтнув шматочок печені, - люди прощають це. А якщо вони вже занадто розсердяться, то пустять в діло кулаки або дадуть ляпаса, але нікого не піддадуть тортурам за таку нікчемну провину.
Ну, от і все з приводу м’яса; мені соромно виправдовуватись, але більший сором йому звинувачувати мене в цьому.
Але пора вже тримати промову і про моє створення людей. У цій провині, Гермес, полягає подвійне звинувачення, і я не знаю, в якому сенсі ви ставите мені його в провину. Чи полягає вона в тому, що непотрібно було зовсім створювати людей, і було б краще, якби вони продовжували залишатися землею; чи вина моя в тому, що людей створити треба було, але щоб вони мали інший вигляд? Але я скажу і про те і про друге. І спочатку я постараюсь показати, що богам не принесла ніякої шкоди поява у світі людей; а потім – що богам воно було набагато вигідніше та приємніше, чим, якби земля так і продовжувала залишатися пустою і безлюдною.
Отже, було колись (таким чином буде легше і ясніше видно, чи погрішив я в чому-небудь в створенні людських якостей), був, значить, тільки божественний рід небожителів, а земля являла собою щось дике і невлаштоване. Вона вся заросла непролазними лісами і на ній не було ні олтарів богам, ні храмів, - звідкіль їм було взятися? Не було також статуй, ні мармурових, ні дерев’яних, нічого того, що тепер повсюди зустрічається в великій кількості і оточене всілякою пошаною і увагою. Але так як я завжди думаю, про загальне благо і прагну збільшити значення богів і сприяти тому, щоб і все інше досягало порядку і краси, то мені прийшло на ум, що було би добре, взявши трохи глини, створити які-небудь живі істоти і надати їм вигляду, схожого на нас самих. Мені здавалося, що божественному началу чогось не хватає, якщо йому нічого не протиставлено, в порівнянні з яким воно повинне здаватися більш щасливим. Однак це начало повинно бути смертним, але втім і найвищого ступеня винахідливості, розумним і таким, що може відчувати все що є кращим.
І от, згідно зі словами поета, «змішавши з водою землю» і розім’явши її, я виліпив людей, запросивши Афіну допомогти мені в моїй роботі. От він той великий злочин, яким я образив богів. Ти бачиш, яку я шкоду спричинив тим, що з глини створив живі істоти і раніше нерухоме привів до руху! Мабуть, з цього часу боги стали трохи менш богами, тому що на землі з’явилися смертні істоти. Адже Зевс обурюється тепер, думаючи, начебто богам стало гірше від появи людей. Невже він боїться, що вони замислять повстати проти нього і, як Гіганти, почнуть війну з богами? Але, Гермес, те, що ви ніскільки не ображені ні мною ні моїми вчинками, це ясно. В іншому випадку укажи мені хоча б на найменшу шкоду, і я замовкну, а те, що витерпів я із-за вас, признаю справедливим покаранням.
А що мій витвір виявився навіть корисним для богів – в цьому ти впевнишся, якщо подивишся на землю: вона змінила свій первісний і необроблений стан, прикрасилась містами, полями і корисними рослинами. Море, якщо ти подивишся на нього, зробилося доступним для кораблів, острови стали обжитими, і всюди зустрічаються олтарі і храми, жертвоприношення і всенародні свята –
Всі вулиці, всі площі міст
Наповнені Зевсом…
Інша справа, якби я створив ці речі для одного себе і мав би з них особливий зиск, - але я, приніс їх в спільне користування, надавши їх вам самим. Більш за все скрізь видно храми Зевса, Аполлона, Гери і твої особисті, а храму Прометея нема ніде.
Чи можеш ти помітити, щоб я дбав тільки про свої вигоди, а спільною користю нехтував або поступався? Подумай також і про те, Гермесе, чи вважаєш ти благом що-небудь чому немає свідка, хай то буде рухоме чи нерухоме майно, яке ніхто не побачить і на похвалить. Чи надає воно, не дивлячись на це, радість і втіху його володарю? Для чого я це спитав? Тому, що якби не було людей, краса всіх речей залишилась би без свідка, і нам прийшлось би стать багатими таким багатством, яке нікого би не дивувало і для нас самих не мало би ніякої ціни. Тому що не існувало би нічого гіршого, з чим можна було б порівняти багатство, і ми не змогли би зрозуміти велич свого блаженства, якби не бачили тих, хто не має таких переваг. За таке загальнокорисне діло, треба було надати почесті, а ви розіп’яли мене і в такий спосіб віддячили за мої благі наміри.
Але ти скажеш, що серед людей є злодії, які займаються розпустою, воюють, одружуються на сестрах і мають зловмисні наміри проти батьків. Та хіба серед нас не зустрічаються такі ж явища, і при тому в великій кількості? Звісно, із-за цього ніхто не звинуватить Урана і Гею, що вони створили нас. Ти міг би також сказати, що нам приходиться багато турбуватися про людські справи. В такому випадку, мабуть, нехай пастух сердиться на те, що в нього є стадо, про яке йому треба піклуватися. Однак хоча це і клопітно, зате і приємно. До того ж, сама турбота не без радості, так як надає деяке заняття. Що б ми робили, не маючи нікого, для своєї турботи? Ми б жили бездіяльно, пили б нектар і наповнювалися амброзією, нічого не роблячи.
Але в особливості мене пригнічує те, що, звинувачуючи в створенні людей і, мабуть, головним чином, жінок, ви, тим не менш закохуєтеся в них і не перестаєте з ними сходитись, то в вигляді биків то стаючи сатирами і лебедями, і вважаєте смертних жінок достойними народжувати вам богів. Але, може бути, ти скажеш, що треба було створювати людей в якомусь іншому вигляді, а не подібних до нас? Але який же інший взірець краще цього я міг би собі уявити, який більш красивий у всіх відношеннях? Хіба слід було сотворити істоту нерозумну, звіроподібну і дику? Яким же чином такі істоти приносили б жертви богам або віддавати їм інші почесті? Але коли вам приносять в жертву гекатомби, ви не зволікаєте, хоча вам і потрібно було до Океану, «до бездоганних іти ефіопів». А винуватця отримуваних вами почестей і жертвоприношень ви розіп’яли. Відносно людей і сказаного достатньо.
Тепер же, якщо ти дозволиш, я перейду до вогню і його ганебному викраденню. Але, ради богів, дай мені відповідь, анітрохи не соромлячись, на наступне: хіба ми лишилися хоча б скільки-небудь вогню, з тих пір як його мають люди? Адже ж ти не можеш цього сказати? Мені здається, сама природа цього явища така, що воно не зменшується, якщо ним буде користуватися і ще хто-небудь інший. Адже вогонь не гасне, якщо від нього запалять інший. Значить, це одна тільки жадібність – заборона передавати вогонь тим, хто в ньому має потребу, якщо від цього вам немає ніякого збитку. Між тим богам треба було б добрими «надавачами благ» і слід бути поза всякою заздрістю. Якби я викрав навіть весь вогонь і переніс його на землю, нічого вам не залишивши, то і цим би я вас не образив. Адже вогонь вам зовсім непотрібний, так як ви не мерзнете, не варити амброзію і не маєте потреби в освітленні.
А людям вогонь постійно необхідний, а особливо для жертвоприношень, щоб чадити на вулицях, курити фіміам і палити стегна жертовних тварин на олтарях. Адже я бачу, як ви насолоджуєтесь жертовним димом і вважаєте найприємнішим частуванням, коли жертовний дим досягає неба «і в’ється кільцями диму». Отже, сам закид у викраденні вогню був би найвищим протиріччям вашим смакам. Я дивуюсь, як це ви ще не заборонили сонцю світити людям: адже і воно теж вогонь, тільки більш божественний і полум’яний, чим звичайний. Чи не звинувачуєте ви і сонце в тому, що воно витрачає ваше надбання?
Я сказав. А ви обидва, Гермес і Гефест, якщо бачите щось неправильне в моїй промові, поправте і спростуйте мене, і я знову почну виправдовуватись.
ГЕРМЕС.. Нелегко, Прометей, змагатися з таким неперевершеним софістом. Втім, твоє щастя, що Зевс не чув твоїх промов! Я прекрасно знаю, що він би шістнадцять коршунів приставив до тебе, щоб вони рвали твоє нутро: так тяжко ти його звинуватив, вдаючи, що виправдовуєшся. Але я ніскільки не здивуюсь тому, що ти, будучи пророком, не передбачив майбутніх для тебе тортур.
ПРОМЕТЕЙ. Я передбачав це, Гермес, але мені також відомо, що я буду звільнений. Незабаром прийде дехто із Фів, - він буде тобі братом, (3) – і застрелить орла, який, як ти кажеш, підлетить до мене.
ГЕРМЕС. Так хай же це станеться, Прометей, і я побачу тебе звільненим і бенкетуючим серед нас, - одначе так, щоб ти більше не ділив м`ясо.
ПРОМЕТЕЙ. Не бійся. Я буду бенкетувати з вами, і Зевс звільнить мене за невелику послугу.
ГЕРМЕС. За яку таку послугу? Скажи не зволікаючи.
ПРОМЕТЕЙ. Ти знаєш Фетіду, Гермес?... Але не слід розказувати, краще зберегти таємницю, щоб вона послужила для мене розплатою і викупом за звільнення від покарання. (4)
ГЕРМЕС. Так, зберігай її, титане, якщо для тебе це краще… Але пішли, Гефест. Он орел вже недалеко… Отже, терпи з твердістю. І хай, як ти говориш, незабаром з’явиться фіванський стрілець, щоб зупинити твоє розтерзання.
ПРИМІТКИ:
1) …і не пропустити нічого в захисті твого батька… - Зевса.
2) … його товариш по ремеслу… - бог Гермес вважався також і покровителем крадіїв.
3) … він буде тобі братом… - Геракл, син Зевса, і, отже брат Гермеса.
4) … краще зберегти таємницю… - Зевс звільнив Прометея після того, як той повідомив йому таємницю, про те, що якщо Зевс поєднається з Фетідою, дочкою морського старця Нерея, то в неї народиться син, який буде сильнішим за батька і скине того з престолу.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.