Морські розмови
Доріда і Галатея
ДОРІДА. Прекрасний поклонник, Галатея, цей сицилійський пастух.* Кажуть, він страждає від кохання до тебе.
ГАЛАТЕЯ. Не дражни мене, Дорідо, повторюючи чужі жарти. Все ж він син Посейдона, яким би він не був.
ДОРІДА. Так що ж? Якби син самого Зевса виявився таким волохатим дикуном і до того ж, що гірш за все, однооким, то невже ти думаєш, що походження могло хоча б трохи скрасити його непривабність?
ГАЛАТЕЯ. Ні його волохатість, як ти кажеш, ні дикість анітрохи його не псують: все це властиво для чоловіка. А що стосується його ока, то воно надзвичайно гарне посеред лоба, і бачити ним можна не гірше, чим якби їх було два.
ДОРІДА. Здається, Галатея, що не Поліфем закоханий в тебе, а ти сама його любиш: так ти його нахвалюєш.
ГАЛАТЕЯ. Зовсім не люблю, але не переношу ваших грубих глузувань; і здається мені, що ви це робите просто із заздрощів! Одного разу, коли він пас своє стадо і бачачи з вершини скелі як ми граємось у підніжжя Етни – там, де берег тягнеться поміж скелею і морем, - Поліфем не звернув уваги на вас, мене ж вважав найкрасивішою і тільки на мене спрямовував погляд свого ока. От це-то вас і засмучує, так як доказує, що я красивіша за вас і більш гідна любові, а вами нехтують.
ДОРІДА. Якщо пастуху з поганим зором ти і здалася красивою, так невже цьому можна заздрити? В тобі ж йому нічого хвалити, хіба що білизну шкіри; та й те, я думаю, сподобалось йому тому, що він постійно возиться із сиром і молоком. Ну і звісно ж, все, що їх нагадує, він приймає за прекрасне.
А якщо ти хочеш вивчити себе більш прискіпливо, яка ти є насправді, то, нахилися в тиху погоду над водою зі скелі, придивись до свого відображення, і побачиш, що в тобі немає нічого привабливого, окрім ніжно-білого кольору шкіри; але ж цього не люблять, якщо на ній недостатньо рум’янцю.
ГАЛАТЕЯ. І все ж моя незрівнянна білизна дала мені хоча б цього поклонника, тоді як у вас немає нікого – ні пастуха, ні моряка, ні корабельника, кому б ви сподобались. А Поліфем до того ж ще й музикант.
ДОРІДА. Помовчи, Галатея! Ми чули, як він недавно співав, прославляючи тебе в пісеньці. О, мила Афродіто! Здавалося, ніби то віслюк реве. А ліра у нього яка? Череп оленя, очищений від м’яса, оленячі роги заміть рогів ліри; зв’язавши їх він прикріпив до них струни і, навіть не настроївши ліри повертаючи колки, затягнув щось нескладне та потворне; сам він волав одне, інше підігравав на лірі, так що ми не могли утриматись від сміху, слухаючи його любовну пісню. Сама Ехо, вже на що вона балакуча, і та не захотіла відповідати на його ревіння, соромлячись повторювати цю дику і смішну пісню.
А цей чарівник, граючи, тримав на руках кудлате ведмежа, свого вилитого двійника. Та й насправді, Галатея, хто не приревнує твого коханця?
ГАЛАТЕЯ. Так покажи нам свого, Дорідо; вже ж, мабуть він і красивіший і музичніший за мого і лірою володіє краще.
ДОРІДА. Але у мене немає коханців, та я й не вважаю себе достойною чиєї-небудь любові; а такого, як твій Циклоп, з козлиним запахом і який, як кажуть жере сире м`ясо і з’їдає прибулих до нього чужоземців, залиш собі і сама відповідай на його любов.
Примітка: - Сицилійський пастух* – одноокий циклоп Поліфем, один із героїв «Одіссеї» Гомера (пісня IX).
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.
