Старий і війни
з рубрики / циклу «рассказы - 2»
1943 рік.
Старий сидів на ослінчику і дерев’яними цвяшками прибивав до чобота підбора та час від часу, щось бурмотів сам собі під носа.
- Тату, та що ви там бурмочите, - звернулася до нього старша донька.
- Та нічого – відповів старий і лупнув молотком по цвяху.
- Та ні, ви там вже шось таке та кажете – не вгавала вона.
- Що кажу… – відірвався від роботи старий, - кажу, що через два тижні мене вже не буде у цьому світі.
- Ой господи! Та не кажіть такого! Як це не буде?
- Не буде – спокійно відповідав старий, і забив ще одного цвяха, - а от від чого я помру, того я не знаю… Жалко, що не діждусь твого чоловіка, я б йому вже розказав чим закончиться це столєтіє.
- Боже, та хто ж знає де він?
- Я теж не знаю де він зараз, але точно знаю, що коли наші погонять німця назад, він сюди заверне і ви з ним ще побачитесь. Але мене вже не буде… і поховають мене у шкільному садку.
- Тату, та ви не лякайте нас, - доньці було якось так не по собі, - що ви таке придумали?
Та й то, старому вже йшов восьмий десяток літ, а у нього навіть зуб ніколи не болів.
- Та нічого я не придумав. Давай, краще, поки дівчата ще не вернулися з роботи я розкажу тобі, що буде з вашими чоловікам після війни. Так от: твій буде живий і здоровий і він, таки зайде до тебе, другої – не повернеться, пропаде безвісти, до третьої не повернеться, але буде живим, а наймолодшої – повернеться, тільки поранений.
- Та якби то хоть так, - старшій донці було лячно слухати таке.
- А ще, - продовжив старий, - я тобі скажу, а ти передаси своєму чоловікові, що ця совецька власть до кінця столєтія зникне і розвалять її самі ж комуністи.
- Та як же це може бути, тату?
- Та ти про це не думай, ти просто передай. Горе, що я його не діждуся, я б йому все розказав подробно, у нього ж дуже гарна пам`ять. І ще… Послє всього цього ще вспихне наша война з Росією, довга буде война, довга…. Скільки буде длиться і як закончиться перва її часть я знаю, а от як воно буде далі, того я поки не знаю… не прийшло ще, … але Росія точно програє.
Ну, ладно, ти тільки дівчатам зараз не кажи того, що я тобі тут розказав про їхніх чоловіків, а от коли закончиться война тоді і скажеш.
***
Десь вже за тиждень на східному березі ріки з’явилися наші війська і почали гатити по селу із мінометів і поливати німців з кулеметів. Хати горіли, люди сиділи у погребах. Німці впиралися і не відходили і для чого їм було те село?
Старий з дочками і онучатами теж сидів у погребі. В кутку світив каганець, малеча спала, а дівчата, наговорившись, сиділи тихо.
Стрілянина йшла з якимось невідомими перервами. То німці поливали лівий берег свинцем, то наші закидали їх мінами.
Йшов третій день. В погребі, слава богу все було гаразд, всі були живі і здорові. Надворі стояла тиша, але раптом знову почалася стрілянина і все загуло загуркотіло. Старий прокашлявся і засобирався виходити наверх.
- Тату, та не виходьте! Там же стріляють! – занепокоїлись дівчата.
- Мені треба подивитись як іде бой, – спокійно відповідав їм старий, - хочу сам все побачити. - І поліз по драбині наверх. Доньки тільки перелякано перезирнулися одна з одною.
***
Старий хутенько перебіг під хатину, обійшов її і притулився боком до стіни, так щоб добре бачити як іде бій.
Скільки він там так простояв вже ніхто не скаже. Але сіра фігура чоловіка на тлі білої стіни привернула увагу одного із мінометників і він взявся за діло. Перша міна не долетіла, друга міна – перелетіла, а вже третя впала поруч і добрячий її шматок ударив старому прямо в груди, якраз напроти серця. Старий упав.
***
Старого треба було вже ховати, а бої все не вщухали. До кладовища, що було за селом, не дійти, весь простір прострілювався і мужики вирішили поховати його поза школою, в саду.
- Дівчата, для чого ви його наверх випустили? Що йому там було треба?
- Йому було треба, бо він сочиняв стіхотворну поему про бой і хотів подивитися як він іде.
- Да… у таких людей своя судьба.
Там він і пролежав до 91-го року під червоною зіркою, серед дерев і шкільних ділянок з квітами. Потім прийшли зміни і його перепоховали на кладовище вже під справжнім хрестом.
***
Телевізорів ще не було, а, отже вечори, особливо зимові, в домі просиджували при лампі з абажуром, читали, згадували молодість, що і як воно було і як те життя продовжиться далі.
Старша донька інколи згадувала «предсказанія» старого і вони з чоловіком, як завжди звично «сперечались».
Вона починала:
- От мій батько казали, що оцих комуністів до кінця столєтія вже не буде.
Чоловік, фронтовий комуніст і командир Червоної, тобто вже радянської армії, відповідав:
- Та не видумуй, ми ж войну виграли, ти що вже забула де ми жили з тобою після війни?
- Та це тут ні до чого, а комуністів не буде і все, так говорив мій батько.
- От уже… - досадував чоловік – ти шо не бачиш, ми тільки - тільки як почали вилазити з того горя.
- З горя вилізимо, а комуністів не буде – стояла на своєму донька старого.
- То невозможно, бо хто ж тоді буде строїти соціалізм, га? Та й звідкіля він все те знав?
- Він знав! Бо в перші ж дні войни розказав мужикам де німця остановлять. А то, шо ти тоді зайшов до нас, хіба не він предсказав?
- Ладно. Хай так і буде…- махав рукою чоловік.
- Отож… – отримавши верх заспокоювалася донька старого.
***
Плинув час. І донька дочекалася розвалу комуністичної імперії і ще раз ствердилась у предсказаніях батька, а от до початку війни з Росією її вже не було, хоча предсказаніє і відбулося.
Просто замітки:
- коли над сущим світом інформаційний простір був чистим і належав тільки Творцю, а не був засраний кінченими інтернетними довбодятлами, тоді деяким людям дано було бачити майбутнє, в тому числі і те, як в цей світ приходять і відходять з нього люди.
Хтось може читав, або, навіть знає, що ангел смерті приходить до людей десь місяця за півтора до їхньої кончини, тобто людина може бути веселою і життєрадісною але, частіше за все, не знати, що ангел смерті вже сидить у неї на плечах. Так от деякі люди можуть навіть бачити це на інших.
І тільки окремим людям дано знати час їхнього відходу в інші світи.
м. Київ, 21 серпня 2022 р.
