СНОВИДІННЯ, або ЖИТТЯ ЛУКІАНА
розповідь про сновидіння, після якого Лукіан закинув заняття скульптурою
Я тільки-но перестав ходити до школи і літами вже був досить дорослим хлопчиком, коли мій батько почав радитися зі своїми друзями, чому ж тепер треба мене навчити. Більшість була тієї думки, що справжня освіченість вимагає великої праці, потребує багато часу, немалих витрат та привілейованого стану; наші ж справи досить погані і можуть через деякий час запросити допомоги зі сторони. Якщо ж я навчуся якому-небудь простому ремеслу, то спочатку і сам міг би отримувати все необхідне від нього і перестав би бути дармоїдом, досягнувши такого віку, а через деякий час міг би і батька радувати, приносячи йому частину свого заробітку.
Потім на обговорення було поставлено друге питання – про те, яке ремесло вважати кращим, якому легше за все навчитися, яке найбільш підходило б вільній людині, - окрім того, таке, для якого було би під рукою все необхідне, і, нарешті, щоб б воно давало достатній прибуток. І от, коли кожен почав нахвалювати те чи інше ремесло, дивлячись по тому, яке він вважав кращим або яке знав, батько, глянувши на мого дядька (треба сказати, що при обговоренні був присутній дядько, брат матері, якого вважали прекрасним скульптором), сказав: «Не годиться, щоб верх отримало якесь інше ремесло, раз ти тут присутній; тому візьми ось цього, - і він показав на мене, - і навчи його добре обробляти камінь, уміло з’єднувати окремі частини і бути гарним скульптором; він здібний до таких занять і, як ти і знаєш, має до цього природне обдарування». Батько ґрунтувався на дрібничках, які я ліпив із воску. Часто, коли мене відпускали вчителі, я зішкрібав з дощечки віск (1) і ліпив із нього биків, коней або, клянусь Зевсом, навіть людей, роблячи їх, як то вважав батько, досить схожими на живих. Вчителі тоді били мене за такі витівки; тепер же мої здібності заслужили для мене похвалу, і всі, пам’ятаючи мої попередні спроби ліпити, покладали на мене вірну надію, що я за короткий час навчусь цьому ремеслу.
І день, також, видався підходящим для початку мого навчання, і мене віддали до дядька, причому я, треба сказати, був не дуже засмучений цією обставиною: мені здавалося, що робота буде для мене приємною розвагою і надасть можливість похвалитися перед товаришами, якщо вони побачать, як я виробляю зображення богів і ліплю різні фігурки для себе і для тих, яким віддаю перевагу перед іншими. І, звісно ж, зі мною сталося те ж, що і з усіма початківцями. Дядько дав мені різця і велів обережно обтесати плиту, що лежала в майстерні, прибавивши при цьому звичне: «Початок – половина всього». Коли ж я через недосвідченість наніс надто сильний удар, плита тріснула, а дядько, розсердившись, і взявши палицю, що першою попала йому під руку, почав зовсім не ласкаво і не переконливо посвячувати мене в таємниці ремесла, так що сльози були вступом до моїх занять ліпленням.
Втікши від дядька, я повернувся додому, весь час схлипуючи, з очима повними сліз, і розповів про палку, показуючи сліди від побоїв. Я звинувачуючи дядька в страшному дикунстві, додав, що він так повівся зі мною із заздрощів, боячись, щоб я не перевершив його своїм мистецтвом. Моя мати розсердилася і дуже лаяла брата, я а ближче до ночі заснув, весь у сльозах і думаючи про палку.
Сказане до цих пір звучить смішно і по-дитячому. Те що, ви почуєте зараз, шановні, не так легко можна обійти мовчанням, а розраховане на уважних слухачів. Адже, щоб сказати словами Гомера, (2)
… в тишині амброзійної ночі,
Дивний побачив я Сон,
до того ясний, що ні в чому не поступався істині. Ще й тепер, після багатьох літ, перед моїм поглядом ясно стоять ті ж самі видіння і їхні слова звучать у мене у вухах, до того все тоді було ясним.
Дві жінки, взявши мене за руки, почали рвучко і сильно тягти, кожна до себе; вони ледь не розірвали мене на частини, суперничаючи одна з одною в любові до мене. То одна перемагала іншу і майже захоплювала мене, то друга була близькою до того, щоб заволодіти мною. Вони голосно лаялись одна з одною. Одна кричала, що її суперниця хоче оволодіти мною, тоді як я вже є її власністю, а та – що вона даремно заявляє претензію на чуже надбання. Одна мала вигляд робітниці, з чоловічими рисами; волосся її було розтріпане, руки в мозолях, плаття було підіткане і повне шматочками каменю, зовсім як у дядька, коли він обтесував камені. У другої ж були досить приємні риси обличчя, благородний вигляд і одяг у красивих складках. Нарешті вони запропонували мені, розсудити, з якою із них я би хотів залишитись.
Першою заговорила та, у якої були чоловічі риси і грубий вигляд:
«Я, милий хлопчику, Скульптура, яку ти вчора почав вивчати, твоя знайома і родичка з боку матері: адже твій дідусь (вона назвала ім’я батька матері) і обидва твої дядьки займалися обробкою каменю і мали немалу повагу завдяки мені. Якщо ти бажаєш утриматися від дурниць і пустих слів, яким ти навчишся від неї (вона указала пальцем на другу), і вирішиш піти за мною і жити разом, то, по-перше, я тебе добре вирощу і у тебе будуть сильні плечі, а окрім того до тебе не будуть ставитись вороже, тобі ніколи не прийдеться мандрувати чужими містами, (3) залишивши батьківщину і рідних, і ніхто не буде тебе хвалити тільки за твої слова.
Не гребуй неохайною зовнішністю і брудним одягом: адже почавши з цього ж, знаменитий Фідій явив людям згодом свого Зевса, Поліклет створив Геру, Мірон здобув славу, а Пракситель став предметом подиву; і тепер їм поклоняються, як і богам. І якщо ти станеш схожим на одного із них, як же тобі не прославитись серед усіх людей? Адже ти і батька зробиш предметом загальної поваги, і батьківщина буде славна тобою…» Все це і, навіть більше, сказала мені Скульптура, спотикаючись і вплітаючи в свою промову багато варварських висловів, з натугою в’яжучи слова і маючи надію мене переконати. Я і не пам’ятаю іншого; більшість її слів зникло з моєї пам’яті.
І от коли вона закінчила, друга почала приблизно так:
«Дитя моє, я – Освіченість, до якої ти вже звик і яку знаєш, хоча ще і не використав моєї дружби до кінця. Перша жінка передбачила тобі, які блага ти здобудеш собі, якщо станеш каменотесом. Ти будеш звичайним простим ремісником, що обтяжує своє тіло, на якому будуть лежати всі мрії твого життя; ти житимеш у невідомості, маючи невеликий і непоказний заробіток. Ти будеш недалекий розумом, триматися будеш по-простому, друзі не будуть сперечатися із-за тебе, вороги не будуть тебе боятися, співгромадяни – заздрити. Ти будеш тільки ремісником, яких багато серед простого народу; ти завжди будеш тремтіти перед сильним і служити тому, хто вміє гарно говорити; ти будеш жити як заєць, якого всі цькують, і станеш здобиччю більш сильного. І навіть якби ти став Фідієм чи Поліклетом і створив багато дивних творінь, то твоє мистецтво всі почнуть вихваляти, але ніхто, побачивши ці витвори, не захоче бути таким, як ти, якщо він тільки при своєму розумі. Всі будуть вважати тебе тим, чим ти і опинишся насправді – ремісником, що вміє працювати і живе за рахунок праці своїх рук.
Якщо ж ти послухаєш мене, то я познайомлю тебе спочатку з багаточисельними діяннями древніх мужів, розповім про їхні дивні подвиги і промови – словом, зроблю тебе вправним у будь-якому знанні. Я також прикрашу твою душу тим, що є самим головним: багатьма гарними якостями – розсудливістю, справедливістю, благочестям, лагідністю, добротою, розсудливістю, поміркованістю, любов’ю до усього прекрасного, прагненням до всього найвищого, гідному шануванню. Адже все це і є справжня, нічим не осквернена прикраса душі. Від тебе не залишиться прихованим ні те, що було раніше, ні те, що повинно здійснитися тепер, мало того: з моєю допомогою ти побачиш і те, що повинне статися в майбутньому. І взагалі, всьому, що існує, і божественному, і тому, що стосується людей, я навчу тебе за короткий термін.
І тоді ти, бідняк, син простої людини, що майже вирішив віддати себе такому неблагородному ремеслу, станеш за короткий час предметом загальної заздрості і поваги. Тебе будуть шанувати і хвалити, ти станеш славним найбільшими заслугами. Мужі, знатні родом чи багатством, будуть з повагою дивитися на тебе, ти будеш ходити ось в такому одязі ( і вона показала на свій, - а була вона розкішно одягнена), ти будеш гідним займати перші посади у місті і сидіти на почесному місці в театрі. А якщо ти куди-небудь відправишся подорожувати, то і в інших країнах ти не будеш невідомим чи непомітним: я оточу тебе такими відмінностями, що кожен, хто побачить тебе, штовхне свого сусіду і скаже «ось він», показуючи на тебе пальцем.
Якщо ж станеться що-небудь важливе, що стосується твоїх друзів чи цілого міста, всі погляди звернуться на тебе. А якщо тобі прийдеться говорити де-небудь промову, то майже всі будуть слухати розкривши рота, дивуватися силі твоїх слів і вважати щасливим твого батька, що має такого знаменитого сина. Говорять, що деякі люди стають безсмертними; я доставлю тобі також це безсмертя. Якщо ти навіть сам і підеш з цього життя, то все ж не перестанеш знаходитись серед освічених людей і бути в спілкуванні з кращими. Подивись, наприклад, на знаменитого Демосфена – чиїм він був сином (4) і чим зробила його я. Або згадай Есхіна, сина танцівниці: завдяки мені сам Філіпп служив йому. Навіть Сократ, вихований скульптурою, (5) як тільки зрозумів, в чому полягає найкраще, зразу ж покинув створення і перебіг до мене. А ти ж і сам знаєш, що він у всіх на устах.
І от, кинувши всіх цих великих і знаменитих мужів, блискучі діяння, піднесені промови, благородний вигляд, почесті, славу, похвалу, почесні місця і посади, вплив і владу, повагу за промови і можливість бути славним завдяки своєму розуму, ти вирішуєш одягти якийсь брудний хітон і прийняти вигляд, що мало відрізняється від раба. Ти збираєшся сидіти, зігнувшись над роботою, маючи в руках лом, різець і молот чи долото, схилившись над роботою і живучи низько і буденно, ніколи не піднімаючи голови і нічого не задумуючи, що було б гідним вільної людини, піклуючись тільки про те, щоб робота була виконана добре і мала гарний вигляд, а зовсім не про те, чи буде в тобі самому розвинута духовна гармонія і стрункість думок, точно ти цінуєш себе менше чим своє каміння».
Вона ще говорила, а я, не дочекавшись кінця, встав, щоб оголосити своє рішення, і, залишивши першу, потворну жінку, що мала вигляд робітниці, пішов до Освіченості з тим більшою радістю, що пам’ятав палку і те, як вона всього лиш учора нанесла мені чимало ударів, коли я почав навчатися ремеслу. Скульптура, яку я полишив, обурено трясла кулаками і скреготіла зубами, а потім застигла і перетворилася на камінь, як то розповідають про Ніобею.
Якщо вам і здається, що з нею сталося дещо неможливе, ви все-таки повірте: адже сни – творці чудес.
Освіченість же, поглянувши на мене, сказала: «Я тепер віддам тобі за твоє справедливе рішення нашої суперечки. Пішли, зійди на цю колісницю, - вона показала на якусь колісницю, запряжену крилатими кіньми, схожими на Пегаса, - і ти побачиш, без чого б ти залишився, якби не пішов за мною». Коли ми зійшли на колісницю, богиня погнала коней і почала правити. Піднявшись вгору, я почав оглядатися навкруги, зі сходу на захід, роздивляючись міста, народи і племена, сіючи щось на землю, подібно до Тріптолема. Тепер я вже не пам’ятаю, що я власне сіяв, - знаю тільки, що люди, дивлячись наверх, услід за мною, хвалили мене і благословляли мій подальший шлях.
Показавши мені все це і явивши мене самого людям, що возносили мені похвали, богиня повернулась зі мною назад, при чому на мені був уже не той одяг, в якому я відправився в путь, але мені здалося, що я був в якомусь розкішному одіянні. Покликавши мого батька, що стояв і чекав мене, вона показала йому цей одяг і мене в новому вигляді і нагадала йому відносно того рішення, яке незадовго до цього хотіли винести про моє майбутнє.
От і все, що я пам’ятаю із того, що бачив уві сні, будучи ще підлітком, - мабуть що під впливом страху і ударів палки.
Під час моєї розповіді хтось сказав: «О, Геракл, що за довгий сон, зовсім як судова промова!» А інший підхопив: «Так, сон в зимову пору, коли ночі бувають досить довгими, і, мабуть, навіть тривечірній, як і сам Геракл. Що це найшло на нього розповідати нам все це і згадувати ніч в молодості і старі сни, які давно вже віджили свій вік? Адже ці марення вже видихнулися; чи не вважає він нас за якихось тлумачів снів?» Ні, люб’язний. Адже і всім відомий Ксенофонт, розповідаючи про свій сон, начебто в домі батька спалахнула пожежа і інше (вам же це знайоме), пройшовся по цьому не задля розповіді, не тому, що побажав займатися балаканиною, та ще і під час війни і в відчайдушному становищі, коли вороги оточили його військо з усіх боків, - і все ж ця розповідь надала деяку користь.
І от тепер я розповів вам про свій сон з тією метою, щоб ваші сини зверталися до кращого і прагнули до освіти. І, окрім того, що для мене важливіше за все, якщо хто-небудь із них через свою бідність умисно звертає на поганий шлях і схиляється в бік гіршого, втрачаючи свої гарні природні здібності, то він, я абсолютно у цьому впевнений, набереться нових сил, почувши цю розповідь і поставивши мене в гарний приклад самому собі, пам’ятаючи, що я, яким я був, загорівся прагненням до найпрекраснішого і захотів бути освіченим, ніскільки не злякавшись своєї тодішньої бідності, і пам’ятаючи також, яким я тепер повернувся до вас – у всякому випадку не менш знаменитим, чим будь-хто із скульпторів.
Примітки:
1) … я зішкрібав з дощечки віск …- дощечки, покриті шаром воску, використовувалися в Греції, подібно до того як зараз грифельні дошки; на них писали загостреною паличкою (стилом) і, в разі необхідності, згладжували написане її тупим кінцем.
2) … щоб сказати словами Гомера…- «Іліада», пісня II.
3) … мандрувати чужими містами, залишивши батьківщину і рідних…- натяк на спосіб життя софістів.
4) … подивись, наприклад, на знаменитого Демосфена – чиїм він був сином…- батько грецького оратора Демосфена (384 – 322 роки до н.е.) – займався виготовленням мечів.
5) … Сократ, вихований скульптурою…- філософ Сократ (468 – 400 роки до н.е.), син скульптора Софронікса, в молодому віці займався скульптурою.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.