Учитель красномовства
сатира на викладача риторики
Ти бажаєш узнати, милий юначе, як тобі стати ритором і придбати високе і всіма шановане ім’я «софіста» (1) . Ти кажеш, що не варто і жити, якщо тобі не вдасться оволодіти такою великою силою слова, щоб стати непоборним і непереможним противником, щоб привертати до себе захоплення та погляди усіх, щоб послухати тебе у еллінів вважалось би гідним будь – яких зусиль.
Звісно, що про шляхи, які ведуть до цієї мети, і як тобі на них стати, ти також хотів би узнати. Я не збираюся робити із цього будь-якої таємниці, мій хлопчику, особливо, коли хто-небудь, будучи сам ще молодим прагне до прекрасного, але не знає, як досягти його, прийде і попросить, як і ти, про таке святе діло, як добра порада. Отже, вислухай хоча б те, чому я в силі навчити тебе, і май бадьору впевненість: невдовзі ти станеш майстерним мужем, здатним зрозуміти все потрібне і пояснити його. Від тебе самого залежить чи захочеш ти і надалі залишатися вірним тому, що почуєш від нас, працелюбно вправлятися і сміливо йти своїм шляхом, допоки не досягнеш мети.
Не малу ти хочеш спіймати здобич і не таку що вимагає невеликого прагнення, але ту, заради якої варто напружено працювати, ночей не спати і все, що завгодно стерпіти. Подивись, скільки людей, що були до цього нічим, силою красномовства ставали і славними і багатими, і, клянусь Зевсом, навіть високого походження.
Не бійся, одначе, і не впадай у відчай перед величчю тих надій, про які ти мрієш, думаючи, що начебто якась безкінечно важка праця лежить попереду. Ми поведемо тебе не якоюсь кам’янистою стезею, крутою і сповненою поту, щоб, ти стомлений, повернув назад з середини шляху. Тоді б ми нічим не відрізнялися від інших наставників, які вказують учням звичний шлях – довгий і тяжкий підйом, який завжди породжує відчай. Ні, тим і буде відрізнятися від інших порада, надана нами, що будеш ти підійматися приємним і найкоротшим шляхом, проїжджим і рівним, з радістю і блаженством, по квітучих лугах, постійно в тіні; крокуючи неспішно і не вкриваючись потом, зійдеш на вершину. Перемогу ти отримаєш без втоми і, клянусь Зевсом, ляжеш на ложе бенкету. З висоти ти будеш спокійно дивитися, як, задихаються ті, що звернули на іншу стезю, що лізуть, вибиваючись із сил, і знаходячись ще в самому низу, біля підніжжя гори, спираючись на неприступні слизькі кручі, часто падають вниз головою, отримуючи багато ран на гострих виступах скель. А ти, що вже давно досяг вершини, увінчаний вінком, блаженнійшим будеш із смертних, отримавши від мистецтва оратора всі можливі блага за короткий час і мало що не під час сну.
Мої обіцянки, як ти бачиш, великі. Але ти, в ім’я Зевса нашої дружби, (2) не повинен мати недовіру до мене, коли я обіцяю надати тобі все це в найлегшому і, разом з тим в найприємнішому вигляді. Адже якщо Гесіод, взявши лише декілька лаврових листочків з Гелікону, зразу ж із пастуха перетворився на поета і, (3) ставши одержимим, за навіюванням Муз оспівав родословну богів і героїв, то невже оратором, який дещо поступається красномовству поета, неможливо стати за короткий час, якщо хто-небудь покаже тобі найкоротший шлях до цього?
Я хочу розповісти тобі на додачу про відкриття одного сідонського купця, яке не здійснилося через недовіру слухачів і пропало без користі. Це сталося, коли над персами вже володарював Олександр, що переміг Дарія після битви при Арбелах, і коли в усі кінці царства повинні були мчати гінці, розносячи накази Олександра. А із Персії до Єгипту дорога була довгою: треба було обходити гори, потім йти через Вавилонію в Аравію, далі пересікати велику пустелю, і тільки зробивши двадцять найдовших переходів, спритний гонець досягав в кінці кінців Єгипту. Це турбувало Олександра, так як до нього доходили слухи, що серед єгиптян відбувається якийсь рух, і він не міг, як можна скоріше, сповістити сатрапам свою волю відносно жителів. От тут то один сідонець, купець, сказав: «Я, царю, обіцяю показати тобі короткий шлях із Персії до Єгипту: треба перевалити через оці гори; а пройти через них можна за три дні, - тут тобі і буде Єгипет». Так це було і в дійсності. Та тільки Олександр не повірив купцю, а визнав його пустим базікою. Так незвичайність обіцянки викликає в людях здебільш недовіру.
Але нехай з тобою такого не станеться! Спробуй, і впевнишся, що без жодної перешкоди ти зможеш вважати себе ритором, в один, та й то неповний, день перелетівши через гору із Персії до Єгипту. Але спершу, я маю намір, як знаменитий Кебет, намалювавши словами картину, показати тобі обидві дороги: бо два шляхи ведуть до Риторики, настільки безмірно, як мені здається, любимої тобою. Отже, нехай Риторика перебуває на вершині гори, прекрасна і лицем і тілом, тримаючи в правій руці ріг надзвичайного достатку Амалфеї, обтяжений всілякими плодами; з іншого ж боку від Риторики бачиться мені Плутос – Багатство, що стоїть, весь золотий і бажаний. Також Слава і Сила нехай стануть поряд, а велика кількість Похвал, подібно до маленьких Еротів, нехай летять і сплітаються у вінок, з усіх боків прикрашаючи красуню. Ти, мабуть, бачив на картинах зображення Ніла? (4) Сам він покоїться на крокодилові чи гіпопотамові, яких так багато в ньому водиться, а навколо нього граються маленькі дітлахи, - «локітками» називають їх єгиптяни; ось так і наша Риторика оточена Похвалами. Наблизься ж, пристрасний коханцю, ти, що прагнеш, звісно ж, як можна скоріше опинитися на вершині, щоб одружитися з коханою і заволодіти усім, що бачиш: і багатством, і славою, і хором похвал, - адже за законом все це належить чоловікові.
Але коли ти підійдеш ближче до гори, то в першу ж мить полишиш будь - яку думку про сходження: гора буде тобі здаватися такою ж недоступною, якою спочатку здавалася гора Аорн македонянам, (5) що побачили її, з усіх сторін прямовисні скелі. Здавалося, що навіть птахові нелегко перелетіти через скелі і, щоб заволодіти ними, потрібен новий Діоніс або Геракл. Так тобі буде здаватися з початку. Але через деякий час, ти помітиш два різні шляхи: один із них – скоріше схожий на стежку, вузьку тернисту і кам’янисту, що своїм виглядом нагадує мандрівникові про те, що його очікує сильна спрага і рясний піт. Втім, Гесіод попереджав мене, дуже гарно зобразивши цей шлях, так що в моєму описі немає більше потреби. Другий – широкий шлях, що йде по квітучих лугах, що багаті вологою, - словом, такий, яким я тобі його і намалював дещо раніше. А тому я не буду по декілька разів повторювати теж саме, щоб не затримувати тебе, так як ти за цей час уже можеш стати оратором.
Втім, одне, я наважуюсь додати, – а, саме: та, перша, кам’яниста і крута стежка має нечисленні сліди пішоходів, та до того ж ще і дуже давні. Я і сам, нажаль, колись ступив на неї і зазнав без жодної потреби багато праці! Другий же шлях, рівний, без жодного вигину, здалеку відкривався мені. Я бачив, який він, але не пішов по ньому, так як, будучи ще молодим, не розумів кращого і думав, що правий наш поет, що стверджував, начебто тільки із праці народжуються блага. Але це не було правдою. Бо я бачу, що багато хто без усіляких зусиль удостоїлися більшого, чим я, - одною лише вдачею у виборі слів і шляхів. І зараз ти, підійдеш до початку, засумніваєшся, я знаю, - так ти вже сумніваєшся, на котрий із двох шляхів тобі ступити. Що тобі зараз зробити, щоб найлегшим шляхом зійти на вершину і стати блаженним, взявши шлюб з милою, і почати у всіх збуджувати захоплення? Я скажу тобі це. Бо достатньо того, що я сам обдурився і постраждав. У тебе ж вродиться урожай навіть без посіву, без оранки, як у золотому віці Крона!
На самому початку до тебе підійде кріпкий чоловік, жилястий, з твердою ходою, із сильною засмагою від сонця на тілі, з мужнім і бадьорим поглядом, провідник по кам’янистій дорозі, і почне говорити тобі всяку нісенітницю, запрошуючи йти за ним, показуючи сліди Демосфена, Платона і ще декого – величезні сліди, яких тепер і не буває, але вже напівстерті від часу і здебільшого ледве помітні. Провідник почне говорити тобі про майбутнє щастя і законний шлюб з Риторикою, якщо тільки ти підеш по шляху тих, хто став подобою танцівників на канаті: бо варто тобі лише трохи оступитися, або зробити один невірний крок, чи нахилитися на один бік більше, чим треба, втративши рівновагу, і ти полетиш вниз головою з цієї прямої, що веде до шлюбу дороги. Потім провідник накаже тобі сповнитись ревнощами до тих знаменитих мужів далекого минулого, і запропонує зразки промов, не першої вже свіжості та нелегкі для наслідування, як це властиво творам старих майстрів, якого-небудь Гегесія чи школи Крітія і Несіота: стислим, кріпким, сухим, з чітко окресленою побудовою мови. Необхідною та неминучою буде праця, безсонні ночі, вода замість вина і упертість: без цього, скаже твій провідник, неможливо пройти цей шлях. Але найнестерпніше від усього те, що і термін мандрів він поставить тобі дуже великий – це будуть довгі роки, які будуть рахуватися не днями, не місяцями, а цілими олімпіадами, так що, послухавши, можна завчасно втомитися і з відчаю сказати назавжди прости бажаному блаженству! Провідник же, більше того, і плату вимагає немалу за всі ці біди, і навіть незгоден вести тебе, не отримавши наперед значну її частину.
Ось що скаже тобі цей хвастун, цей воістину древній чоловік, що вийшов із царства Крона, що виставляє для наслідування мерців далекого минулого, який пропонує викопувати слова давно поховані, як нібито якусь високу цінність, і що закликає до змагання з сином майстра, що виробляє мечі, або з сином учителя Атромета, (6) – і коли ж? Посеред глибокого миру, коли нам не загрожує ні Філіпп своїм наступом, ні Олександр своїми указами, як в часи тих ораторів, що надавало деякого сенсу їхнім виступам. Твій провідник не знає, який зараз прокладено новий шлях: короткий, легкий, прямий шлях ораторського мистецтва. Не слухай же його і не звертай на нього уваги, щоб, забравши з собою, він не звернув тобі де-небудь шию або не заставив в кінці кінців, передчасно зістаритись посеред тяжкої праці. Але якщо ти насправді закоханий і хочеш чим скоріше взяти шлюб з Риторикою, поки ще ти в розквіті сил, і щоб ти був для неї бажаним, то розпрощайся назавжди з цим волохатим і занадто вже мужнім чоловіком. Залиш його! Нехай він дереться вгору і тягне за собою, тих, кого зможе обдурити, що будуть задихатися і обливатися потом.
Ти ж, ставши на інший шлях, зустрінеш тут багато різних людей. Серед них зустрінеться тобі і муж, премудрий і витончений, з розслабленою ходою, з опущеною шиєю, з жіночим поглядом та медовим голосом, весь у пахощах, що кінчиком пальця розчісує голову, розправляючи рідке, правда, але завите і темно-гіацинтове волосся – словом, найніжніший Сарданапал, Кінір чи сам Агафон, чарівний поет, автор трагедій. Кажу тобі, щоби ти пізнав його за цими ознаками і щоб не лишилася не помічена тобою настільки божественна істота, люб’язна Афродиті і Харитам. Але що це я? Нехай очі твої будуть закритими: варто йому підійти і сказати одне лиш слово, відкривши вуста, сповнені гіметтського меду, і вимовляючи звичайні слова, - і ти зрозумієш, що перед тобою не один із нас, що споживають плоди землі, але якесь чудове видіння, виплекане росою і амброзією. Підійди до нього, віддайся йому, і зразу ж ти станеш оратором, і знаменитістю і, як говорить він, зробишся володарем слова, і при тому без зайвої праці, скачучи стрімголов на четвірці коней красномовства. Він прийме тебе до своїх учнів і наставить насамперед у наступному.
Втім, нехай краще поет сам поговорить з тобою. Бо смішно було б мені складати промову від лиця такого оратора: я, звісно ж, досить нікчемний актор, щоб грати таких великих і незвичайних людей, і, мабуть спіткнувшись, на шматки розіб’ю героїчну маску прийнятої мною ролі. Отже, ось що сказав би Агафон тобі, розчесавши залишки довгих кучерів, посміхнувшись, як завжди, витончено і солодко, з ласкою в голосі, наслідуючи героїням комедії – якій-небудь Автотаїді, (7) Мальтаці чи Глікері, бо все що є мужнім, - необтесане, грубе, і недостойне ніжного і чарівного оратора.
Отже, Агафон говорить, надміру скромно кажучи про себе: «Чи бува не піфієць, мій милий, направив тебе до мене, назвавши мене кращим із ораторів, подібно до того, як колись Херефонту, що спитав його, бог указав наймудрішого із людей, що жили в ту пору? Якщо ж ти посланий не богом, але сам прийшов, спокушений моєю славою, почувши, що всі перебувають у надзвичайному здивуванні перед моїми промовами, співають мені хвали, захоплюються мовчки або несміливо схиляються ниць, - о, тоді ти зразу ж упевнишся, до якого одержимого богом ти прийшов! Не думай побачити дещо таке, з чим могло би зрівнятися те чи те, - ні, перед тобою виникнуть надгіганти, вищі за Тітія, Ота і Ефіальта, надприродні жахливі створіння: бо найголосніше прозвучать мої промови, накриваючи інших ораторів, як труба заглушує флейту, коник – бджолу і хор – заспівувача.
Але ж ти і сам хочеш стати ритором. Що ж? І цьому ти легше навчишся від мене, чим від кого-небудь іншого: тільки слідуй, моя мила турбото, тому, що скажу я, будь у всьому ревний і неухильно дотримуйся моїх правил, якими я звелю тобі користуватися. А головне, не зволікай: йди вперед без всякого збентеження і не бійся, якщо ти не долучився до тих попередніх знань, з яких інші, безрозсудні та дурні, люди з великою працею будують собі шлях до мистецтва оратора: жодне із них тобі не знадобиться. Ні, «заходь з немитими ногами» говорить поговірка, (8) – і ніякої ти не зазнаєш шкоди, якщо не будеш знати навіть того, що знають всі, - не зумієш написати букви. Бо оратор це дещо зовсім інше, і подібні речі його не стосуються.
Але спочатку скажу про те, що тобі потрібно взяти з собою в дорогу із дому, вирушаючи в похід, і як спорядитися, щоби в найкоротший термін дійти до кінця. Потім, коли ти вирушиш в дорогу, я сам піду разом із тобою і буду давати тобі на шляху пояснення і поради. Перш ніж зайде сонце, ти станеш ритором, опинишся понад усіма іншими, схожим на мене самого, котрий, безперечно є і початком, і серединою, і кінцем тих, чиє заняття – слово. Отже, візьми з собою, перш за все, запас невігластва, потім – самовпевненості, та ще й нахабства і безсоромності. Сором, порядність, скромність, здатність червоніти залиш дома, - все це марнота і навіть шкодить справі. Уміння кричати як можна голосніше і співати без сорому і виступати ходою, схожою на мою, - ось що єдино необхідне, а часом і цілком достатнє. І одяг у тебе повинен бути різнобарвний або білий, із тонкої, тарентської тканини, щоб через нього просвічувалось тіло; на ногах – аттичні жіночі напівчобітки з вирізом або сикіонські черевички, що кидаються у вічі своєю білою повстю. Якщо за тобою слідує натовп народу, - неодмінно тримай книжку в руці. От що вимагається від тебе самого.
Все інше узнаєш і почуєш вже дорогою, рухаючись вперед. А тепер я викладу тобі правила, яких ти повинен дотримуватися, щоб Риторика визнала тебе і допустила до себе, а не заставила повернути назад і відправитися до всіх ворон як непосвяченого та споглядача її таїнств.
Отже, перш за все, потрібно особливо подбати про свою зовнішність і про те, щоби твій плащ був накинутий красиво. Потім, набравши звідусіль п`ятнадцять – двадцять, не більше, аттичних слів і старанно запам’ятавши, тримай їх завжди наготові на кінчику язика і, ніби солодким порошком, посипай ними будь-яку промову, не дбаючи нітрохи про інше, навіть якщо воно буде несхожим з іншим і різнорідно і несуголосно. Аби лише плащ був пурпуровим і яскравим, а от спідня білизна може бути зшита і з найгрубішої шерсті.
Потім – незрозумілі і дивні слова, а також висловлювання, які тільки зрідка вживалися стародавніми письменниками, збери до купи, щоб завжди бути готовим вистрілити ними у своїх слухачів. Тоді натовп буде дивитися на тебе з подивом і думати, що ти далеко перевершуєш його освіченістю, якщо лазню будеш називати купіллю, сонце – Ярилом, кунами – гроші, і ранок – світанням. Інколи ж і сам видумуй нові і нечувані слова, створюючи власні закони для промов, щоби той, хто вправний у викладі думок, називався красномовним, людина розсудлива – мудродумом, а танцюрист – мудроруким. (9) Якщо ж станеться зробити помилку чи обмовитись варварським словом, лікуйся лише одним засобом – безсоромністю: нехай у тебе завжди буде напоготові ім’я якого-небудь ніколи неіснуючого поета чи історика, який – от і узаконив такий мовний зворот, сам будучи мужем мудрим і, який в бездоганності мови досяг найвищого ступеня. Втім, що стосується стародавніх письменників – ти не читай їх зовсім, ні базіку Ісократа, ні Демосфена, позбавленого всякої краси, ні холодного Платона, а читай твори недавнього минулого і так звані «вправи» в мистецтві оратора, (10) щоб, зібравши їх, завжди міг, своєчасно пустити в діло, начебто діставши їх із комори.
Коли ж прийдеться виступати перед слухачами і присутні запропонують скласти промову такого-то змісту, на такий випадок, - нехай все важке у тебе ганьбиться, подається як дрібниці, за які мужу взагалі і братися не варто; а взявшись, говори, ні про що і більше не турбуючись, все, що зайде в голову і прийде на язик, ніскільки не звертаючи на те, щоби перше так і сказати - першим, друге – услід за ним, а далі за другим – третє: ні, що попадеться першим, те першим і говори, і, словом, якщо прийдеться, то нехай на лобі з’являться поножі, а на нозі замість поножей – шолом. Знай поганяй, нанизуй одне на друге, тільки не мовчи. І якщо в Афінах ти будеш говорити про якого - небудь нахабу, осквернителя шлюбу, то нехай мова йде про події в Індії і Екбатанах. На всяк випадок повинен бути Марафон і хоробрий Кінегір – без них не може обійтись жодна промова. Нехай у тебе завжди через Афон пливуть кораблі, (11) а Геллеспонт переходять посуху. Нехай сонце ховається за стрілами мідян, Ксеркс кидається навтіки, Леонід збуджує подив у всіх, і нехай прочитується напис Отріада. (12) Саламін і Артемісій, і Платея нехай з’являються побільше і частіше. І над усім хай панують і розквітають ті декілька аттичних слів, про які я говорив, по-аттичному такаючи і, повторюючи «звісно», хоча б у них і не було ніякої потреби, бо вони гарні, навіть коли в них і немає потреби.
Коли ж, часом, виявиться доречним заспівати, хай у тебе все співається і мелодією ллється. Якщо ж коли-небудь трапиться не знайти підходящої для пісні теми, тоді постарайся наповнити стрункою гармонією хоча б звернення до «громадян суддів». Частіше звертайся: «на жаль!» і «о горе!» і бий себе по стегнах, гарчи, відхаркуйся виголошуючи свої промови і виляючи на ходу задом. Не хочуть слухачі хвалити тебе – ти починай сердитись і лаяти їх; а якщо вони піднімуться з міст, в збентеженні і вже готові направитись до виходу, - накажи їм сісти. Словом, тримай себе зі слухачами як справжній тиран.
Для того, щоб слухачі дивувалися багатству твоїх знань, розпочинай своє слово з троянських справ, або, свідком цьому Зевс, ще краще, мабуть, - від весілля Девкаліона і Пірри, (13) і потім поступово спускайся до подій нинішніх днів. Адже людей, що розуміються у справах, завжди буває небагато, і, звісно, вони будуть мовчати через благодушність, а якщо і скажуть що-небудь, то це здасться іншим виступаючим як заздрість. Більшість же буде дивуватися твоєму наряду, голосу, ході, ходінню назад і вперед, співучий промові, черевикам і аттичному таканню. Бачачи, як ти обливаєшся потом і задихаєшся, твої слухачі не зможуть не повірити, що бачать перед собою якогось надзвичайно небезпечного бійця словесних змагань. Окрім того, сама швидкість промови послужить тобі добрим захистом і викличе здивування натовпу; а тому, дивись, ніколи не пиши свої промови і не думай під час виступів, так як це може стати безперечним доказом проти тебе.
Твої друзі нехай будуть завжди готові скочити зі своїх місць і заплатити за твоє частування, як тільки помітять, що ти близький до краху: вони повинні простягти тобі руку допомоги і дати можливість у проміжку, поки будуть звучати їхні похвали, придумати, про що говорити далі; а тому подбай і про це, про хор зі своїх людей, що співають в один голос з тобою. Так ти повинен тримати себе під час своїх виступів. По закінченню нехай друзі супроводжують тебе додому як почесна варта, а ти йди гордо, загорнувшись і свій плащ, ховаючись від натовпу і продовжуючи обговорювати, те, про що тільки-но говорив. При зустрічі з ким-небудь наговори йому про себе всіляких чудес, розхвалюй себе надмірно, набридай питаннями і вигуками на кшталт наступних; «Що в порівнянні зі мною Пеанієць?» (14) або: «Я, звісно ж, міг би посперечатися з будь-яким із стародавніх ораторів!»
Але я мало не пропустив найголовніше і необхідне для придбання слави: треба осміювати усіх, хто виступає з промовами. Якщо хто-небудь говорить гарно – стверджуй, що це не його слова, а чужі, якщо ж він говорить посередньо – лай його рішуче. На виступи інших потрібно з’являтися останнім – це справляє враження, і посеред загальної тиші, раптом виголосити похвалу настільки дивну, щоб увага присутніх була потривожена і звернута на неї, щоби всі захиталися під вагою слів і відчули нудоту, заткнувши собі вуха; не дуже часто роби схвальні жести рукою: це дешево. І не піднімайся з місця більше чим один-два рази, але сиди і підсміюйся, показуючи цим, що тобі не дуже – то і подобається виголошувана промова. Лайка завжди знайде собі шлях до вух ябедників, і тобі потрібно тільки одне – діяти сміливіше: будь нахабним і безсоромним, май завжди напоготові брехню, нехай клятва ворушиться у тебе на вустах, заздри всім, усіх ненавидь, пускай в хід наклепи і правдоподібну брехню. І тоді ти за короткий час станеш знаменитим і звернеш на себе всі погляди. Такою – от повинна бути твоя показна сторона, поза домом.
У приватному ж своєму житті можеш робити що завгодно: грати, пити, займатися розпустою, оскверняти шлюби, або, на всяк випадок, хвалитися і всім говорити, начебто ти все це робиш. Показуй також записочки, звісно ж, від жінок. Та старайся бути красенем і подбай про те, щоб думали, начебто всі жінки жадають тебе, так як і це натовп віднесе на рахунок твого красномовства, завдяки якому твоя слава проникла і в жіночі покої. А до речі: не соромся уславитися, з іншого боку, коханцем чоловіків, хоча ти і бородатий і, клянусь Зевсом, навіть лисий. Але нехай і для цієї мети у тебе будуть завжди підходящі люди. Якщо ж не виявиться підходящих – можеш задовольнятися і рабами. І подібні речі приносять чималу користь тому, хто хоче бути ритором: вони примножують безсоромність і зухвалість. Але ж ти знаєш, які балакучі жінки і надмірно сварливі, перевершуючи в цьому мистецтві чоловіків? Якщо ти переймеш їхнє мистецтво, ти будеш в ньому мати перевагу перед іншими. Звісно, що потрібно з допомогою смоли видалити волосся краще за все на всьому тілі або, на всяк випадок, там де це потрібно. І рот твій нехай однаково відкривається для будь-якої мети, і язик служить як для проголошення слів, так і для всього іншого, що він може робити; а язик може не тільки помилятися, допускаючи варварські обмовки, нести нісенітниці, давати брехливі клятви, лаятися, брехати і обманювати, але і вночі він може робити дещо особливе, якщо тебе не хватить для багатьох любовних подвигів. Отже, твій язик повинен усьому навчитися, зробитися більш плідним і не перед чим не зупинятися.
Якщо цьому, милий хлопчику, ти гарненько навчишся, - а ти це можеш зробити, тому що в цьому немає нічого важкого, - я, сміливо обіцяю тобі в найближчий час створити з тебе чудового оратора, такого ж, як і ми самі. Про подальше мені немає і потреби говорити тобі, скільки ти в найближчі часи отримаєш благ від прекрасної Риторики. Поглянь на мене: я народився від людини незнатної і навіть не зовсім вільної: мій батько був рабом у Єгипті, біля Ксоїсу і Тмуїсу, а мати – швачкою із бідної міської окраїни. Сам же я, впевнившись, що моя краса чого-небудь та варта, спочатку жив за мізерне харчування з одним жалюгідним і скупим коханцем. Потім я побачив, що ця дорога досить легка, а тому, вийшовши з дитячого віку і опинившись на вершині, бо я взяв з собою в дорогу – я не хвалюсь, нехай простить мене Адрастея – все, про що я говорив раніше: були у мене і зухвальство, і невігластво, і безсоромність… так от, перш за все я почав зватися вже не просто «Бажаним», але був названий тим же іменем, що і сини Зевса і Леди, - Діоскорідом. Потім я почав жити з однією старою, наповнюючи біля неї свого шлунка і прикидаючись закоханим в сімдесятирічну жінку, у котрої залишалося лише чотири зуба, та й ті трималися на золоті. Однак, через свою бідність, я витримав цей іспит, а ці холодні мертві поцілунки голод перетворював в найсолодші. Потім я ледь не став спадкоємцем всього її надбання, але один проклятий раб доніс їй, начебто я купував для старої отруту.
Мене виштовхали в шию, однак після цього я вже не відчував труднощів в необхідному. Навпаки, я вважаюсь оратором, виступаю на суді – зазвичай зраджуючи моїх довірителів і обіцяючи цим дурням, що суд буде на їхньому боці. Я програю більшість справ, але тим не менш гілки пальми при вході зеленіють і прикрашаються вінками; я користуюсь ними як приманкою для нікчемних дурнів. Але немалу службу мені слугує і те, що мене ніхто не може терпіти, що я повсюди відомий своєю розпустою в поведінці, а ще більше – в своїх промовах, так що всі показують на мене пальцем, як на людину, що перевершила всіх у всілякій розпусті… Ось тобі моя порада; клянусь богинею розпусти, (15) я багато раніше ту ж пораду дав самому собі і немалу відчуваю сам до себе подяку!»
Але досить! Нехай цей благородний муж, виголосивши свої настанови, тепер замовкне. Ти ж, якщо сказане ним тебе переконало, - вважай, що ти вже там, куди прагнув зійти. Ти без перешкод зможеш, слідуючи правилам вчителя, отримувати перемоги в судах, користуватися славою і любов’ю натовпу. Ти одружишся не на якій-небудь старій із комедії, як твій наставник і учитель, а на найпрекраснішій жінці – Риториці. Так що ти міг би з набагато більшим правом сказати про самого себе, що летиш ти на знаменитій крилатій колісниці Платона, ніж сам Платон, що сказав це про Зевса. (16) Я ж - через свою простоту і боязливість – відійду перед вами вбік від шляху і відмовлюсь від свого прагнення до Риторики, так як не можу принести їй нічого, схожого на ваші дари. Вірніше сказати, я вже відмовився … А тому без перешкод проголошуйте про вашу перемогу, пожинайте захоплення і тільки про одне не забудьте: ви перемогли нас скоріш не тому, що виявилися спритнішими, але в силу того, що звернули на більш легкий і пологий шлях.
Примітки:
1) … високе і всіма шановане ім’я «софіста»…- слово «софіст» з часів римського імператора Адріана (правив в 117 -123 роках н.е.) означало ритора і частково письменника-прозаїка, які створювали свої твори не стільки заради змісту, скільки ради вишуканої форми.
2) … в ім’я Зевса нашої дружби…- мається на увазі Зевс Філій, покровитель дружби.
3) … Гесіод, взявши лише декілька лаврових листочків з Гелікону…- Гесіод «Теогонія».
«Пісням своїм навчали вони (музи) Гесіода в той час, як овець під священним він пас Геліконом… Так мені (Гесіоду) розказали вмілі отроки Зевса»
4) … бачив на картинах зображення Ніла..- для опису Лукіана підходить знаменита в античні часи колосальна статуя Ніла (IIст. до н.е.) олександрійської школи. «Локітки», числом шістнадцять – лікті, на висоту яких піднімалася вода в Нілі перед розливом і зрошенням полів.
5) … якою спочатку здавалася гора Аорн македонянам…- Аорн – назва декількох фортець на скелях. Тут мається на увазі фортеця в Індії: згідно міфу, нею не зміг заволодіти ні Геракл, ні Діоніс в його міфічному поході до Індії, але її взяв Олександр Македонський під час свого індійського походу в 331 році до н.е.
6) … закликає до змагання з сином майстра, що виробляє мечі, або з сином учителя Атромета…- перший – грецький оратор Демосфен, другий Есхін.
7) …Автотаїда…- комічне складове слово: «Самотаїда», Таїда «у плоті».
8) …«заходь з немитими ногами» - поговірка, що використовувалась для позначення переходу з однієї робот на іншу.
9) … а танцюрист – мудроруким…- мається на увазі своєрідна, пережиткова «ручна мова», що збереглася, тобто мистецтво передавати зміст танцю рухами рук і пальців.
10) … «вправи» в мистецтві оратора…- так звані «медетай».
11) … завжди через Афон пливуть кораблі…- перський цар Ксеркс (правив 485 – 465 роки до н.е.) під час походу до Греції наказав прорізати каналом вузький перешийок, що з’єднував Афон з материком.
12) … і нехай прочитується напис Отріада…- спартанець Отріад зробив власною кров’ю напис на збудованому ним пам’ятнику. Він позбавив себе життя після того, як увесь загін спартанців, що виступив в 669 році до н.е. для захисту кордонів, був знищений у битві з аргосцями.
13) … від весілля Девкаліона і Пірри…- тобто з «допотопних часів». Згідно міфу, Девкаліон, син Прометея, і Пірра – єдина пара, що спаслася на кораблі під час потопу, що був посланий Зевсом людям в покарання.
14)…пеанієць…- Демосфен (384 – 322 роки до н.е.), був родом з округи Пеанія, що в Аттиці.
15)… клянусь богинею розпусти…- Афродітою Пандемос (Пандемос – Всенародна).
16)… сам Платон, що сказав це про Зевса…- в діалозі «Федр». Написаному приблизно в 399-390 рр. до н.е.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.
.gif "{#}")