30.09.2022 08:14
for all
25 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Лукіан

Про Діоніса

про похід Діоніса до Індії




Коли Діоніс повів своє військо проти індусів (чому б і мені і не розповісти вам міф вакхічний), (1) то розказують, з якою зневагою на самому початку зустріли бога тамтешні жителі, що сміялися над наступом і, мабуть, шкодували сміливця, який зразу ж, звісно, буде розтоптаний слонами, якщо наважиться вчинити їм спротив. І не дивно, по-моєму: від шпигунів жителі чули про військо Діоніса якісь химерні повідомлення: його бойові сили цілком складаються із жінок що втратили розум і охоплені буйним божевіллям.(2) Ці жінки увінчані плющем, одягнені в оленячі шкури, в руках у них невеликі списи, без залізних наконечників, сплетені із плюща зовсім маленькі щити, що видають гул, як тільки до них доторкнешся (за щити вони приймали бубни); окрім того в цьому війську, як казали, були в невеликій кількості якісь голі сільські парубки, які витанцьовували досить непристойний танок, хвостаті і з маленькими ріжками, як у козенят що тільки-но з’явилися на світ. (3)


А сам воєначальник їде на колісниці запряженій леопардами, зовсім безбородий, не маючи навіть ознаки пушку на щоках, рогатий, виноградними гронами увінчаний, пов’язкою по кучерях повитий, в пурпуровому плащі і в золотих сандаліях. У полководця два помічника. Один – присадкуватий, дещо товстий, пузатий, кирпатий, з великими вухами, що стирчали вверх, з хиткою ходою, спирався на палицю із дроку і майже весь час їздив верхи не віслюкові. (4) Помічник - теж у плащі шафранного кольору і, мабуть, як воєначальник, користується надзвичайним довір’ям верховного вождя.

Другий – жахливий чолов’яга, знизу він схожий на козла, з кошлатими стегнами, з рогами на голові, довгобородий, гнівливий і пристрасний; (5) у лівій руці в нього пастуша сопілка, а в правій – піднята вверх крива палиця; (6) в такому вигляді він скакаючи бігає по всьому табору, жінки його бояться, струшують при його наближенні волоссям, що летить за вітром і кричать: «ев-оє! ев-оє!» - мабуть, закликаючи цим свого володаря. Жінки вже розікрали мілких тварин, ягнята розтерзані живцем, так як вони поїдають м`ясо сирим.


Такі от вісті отримували жителі Індії, на чолі з царем, сміялися, звісно, і навіть військо збирати і рухати його назустріч наступу не вважали за потрібне, найбільше що хотіли зробити, так це вислати проти війська жінок, якщо вороги підійдуть поближче. Отримувати перемогу жителям Індії здавалося соромним: вбивати божевільних жінок, вождя в жіночій пов’язці, маленького п’яного старика і того, другого, напіввоїна, і голих танцівників – весь цей смішний набрід. Але коли прийшли вісті, що бог вогнем вже спустошує країну і міста разом з жителями випалює, що ліси горять, що скоро вся Індія буде одним суцільним пожаром, - бо зброя Діоніса – вогонь, яку він прийняв від батька і його перуна, - тут уже всі спішно схопилися за зброю, слонів осідлали і загнуздали, поставили на них бойові башти і виступили назустріч ворогу, все ще насміхаючись над ним, але вже сповнені гнівом, поспішаючи перетерти на порох цього безбородого вояку з усім його військом.


Коли війська зійшлися ближче і побачили один одного, то індійці поставили слонів попереду і двинули фалангу на ворога. Діоніс же сам повів у бій середину своїх сил, доручивши керування над правим крилом – Силену, а над лівим – Пану. На чолі окремих загонів були поставлені сатири. Загальним бойовим закликом було «ев-оє!». Зразу ж загули тимпани, а кімвали подали знак до бою. Один із сатирів схопивши ріг, затрубив пронизливо, віслюк Силена войовничо заревів, менади завили і стрибаючи кинулися вперед, опоясавшись зміями і оголивши залізні наконечники тірсів. Індійці і слони зразу ж повернули назад і безладно кинулися тікати, не дочекавшись навіть, поки зійдуться з ворогом на відстань випущеної стріли. І діло скінчилось тим, що індійці виявилися переможеними, були схоплені і відправлені в полон тими, над ким до цих пір сміялися, на ділі зрозумівши, що не варто при перших же чутках перейматися зневагою до незнайомого ворога.


«Але, заради Діоніса, скажи, для чого нам твій Діоніс?» - спитають, мабуть що, мене. А до того, відповім я, що, по-моєму… - але будьте милостиві, в ім’я Харит, не вважайте, нібито я втратив розум або зовсім п’яний, якщо мої справи уподібнюю божественним! Люди досить часто перед новими для них речами, - от і перед моїми, наприклад, - опиняються у положенні, що нагадує моїх індійців: слухачі думають, що вони завжди почують які-небудь насмішкуваті і жартівливі і взагалі досить забавні речі, і впевнені в цьому, - не знаю, яке створивши собі враження про нас. Тому одні зовсім не приходять, вважаючи зовсім непотрібним турбувати свій слух співаючими менадами і сатирами, що стрибають і спускатися заради цього зі своїх схилів. Інші, з’явившись з надією послухати дещо в указаному роді і виявивши замість плюща залізне вістря, не наважуються при такому повороті справи виказати своє схвалення, збентежені несподіваним відкриттям. Але я сміливо заявляю: якщо і зараз, як колись раніше, угодно вам буде бути присутнім при наших таїнствах, якщо старинні сотрапезники що прийшли, згадають наші спільні веселі пісні давніх часів і не будуть зневажати сатирів і силенів, але почнуть пити із цього кубка вдосталь, - вони і самі переповняться Діонісом і не раз вигукнуть разом з нами «ев-оє!».


Однак нехай слухачі вирішують, як їм краще: кожен вільний слухати чи не слухати, я ж, оскільки ми продовжуємо знаходитися в Індії, хочу розповісти вам ще про одну пригоду – яка теж має відношення до Діоніса і не чужа тому, чим ми займаємось зараз. Є в Індії плем’я махліїв, яке живе на лівому березі ріки Інда і, якщо дивитися за течією, досягає до самого океану. У цих-от махліїв є гай, обнесений огорожею, не дуже великий але утворює густу покрову: плющ і виноград, що пишно розрослися створюють разом густу тінь. В гаю - три джерела найпрекраснішої і найпрозорішої води: одне джерело – Сатира, друге – Пана, і третє – Силена. І раз на рік приходять індуси у цей гай, коли справляють свято Діоніса, і п’ють із цих джерел, але не кожен із кожного, а згідно з віком: молодь – із джерела Сатира, зрілі люди – із джерела Пана, а із джерела Силена п’ють воду люди мого віку.


Що відбувається з юнаками, коли вони випивають цієї води, і на що дорослі мужі наважуються, одержимі Паном, треба було б довго розповідати. Але що роблять старці, сп’янівши від води джерела – про це буде незайвим сказати. Отже, коли старий нап’ється із джерела і Силен заволодіє ним, зразу ж він стає безголосим і схожим на людину, у якої обважніла голова після неабиякої пиятики; потім раптом в ньому народжується ясність мови і гучний голос і дзвінкий звук, і він, тільки що бувший зовсім німим, стає надзвичайно промовистим – навіть затиснувши йому рота, ти мабуть що, не завадиш йому базікати, не перестаючи, і сплітати безкінечні промови. Втім, все розумно та пристойно, і як у того гомерівського оратора, (7) слова із нього… як «лапаті пластівці узимку» (8) летять одне за одним.


І мало буде порівнювати старців із лебедями; є ще щось що нагадує стрекотіння коників, чисте та моторне, у тих розмовах, що вони ведуть до глибокого вечора. Пізніше, коли сп’яніння уже полишить їх, вони змовкають і повертаються до свого попереднього стану. Однак, про найдивовижніше я ще не сказав, а саме: коли старий зупиниться посеред промови, яку він виголошував, не закінчивши її, так як сонце, що зайшло завадило йому дійти до останнього слова, то на наступний рік, напившись із джерела, він починає говорити з того ж самого місця, на якому у минулому році сп’яніння покинуло його.


Нехай тепер, наслідуючи Мому, моя насмішка впаде на мене самого, і, клянусь Зевсом, я не буду приєднувати ще й мораль: адже ви і самі вже бачите, чим я нагадую цю байку. Отже, якщо я в моїй промові інколи збивався зі шляху – то в цьому винне сп’яніння; якщо ж вам здалося розумним те, що я вам говорив – значить, Силен був до мене милостивим.



Примітки:


1) … Коли Діоніс повів своє військо проти індусів…- Лукіан у вільній формі передає розповсюджений грецький міф про похід бога вина Діоніса до Індії;

2) … його бойові сили цілком складаються із жінок …- згідно з міфом, військо Діоніса складалося із вакханок, або менад, жінок одержимих «вакхічним» безумством.

3) … були в невеликій кількості якісь голі сільські парубки…- божества пастухів – сатири, що разом із вакханками складали почет Діоніса;

4) …один присадкуватий старець…- Силен. Палиця із дроку – дрік: чагарникова або напівчагарникова степова рослина родини бобових з високим вузлуватим порожнім стеблом в яку, згідно з міфом, Прометей сховав вогонь, викрадений ним у богів і переданий людям;

5) … Другий – жахливий чолов’яга…- бог Пан, покровитель пастухів, огородництва, садівництва і виноградарства;

6) … піднята вверх крива палиця…- тирс, жезл Діоніса та його супутників із почету. Тирс виготовляли зі стебла велетенського фенхеля, обвивали виноградним листям, плющем та увінчували шишкою пінії. Постійний атрибут діонісійських містерій, символ людського творчого начала. Вперше згадується в комедії Кратіна «Діоніс – Олександр» близько 430 року до н.е.

7) …- як у того гомерівського оратора…- див. «Іліада», пісня III.

8) … слова із нього… як «лапаті пластівці узимку» летять одне за одним – так говориться у Гомера про красномовство Одіссея.




Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



антична Греція, друге століття н.е.

Публікації: Каллистрат

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись