Дорожні замальовки-1
Людина живе поки здатна мріяти ***
– Як відсвяткували день народження?
Ось чого я не очікував від прикордонника на паспортному контролі, то це такого питання. Аж розгубився. Потім уже збагнув, що він побачив дату в паспорті.
- Добре. Задля цього і їздив до Грузії.
- Вітаю вас. Хай щастить, - сказав, передаючи документ.
- Дякую!
Дрібниця, але настрій підняла. І ніч безсонна забулася. І мороз на вулиці не такий вже й великий. І на душі стало тепло. Як в Грузії.
***
Ви, мабуть, не вірите в домовиків, лісовиків та фей?
А даремно. Бо якби я не зустрів улітку незвичайну Фею, то сидів би зараз... Хотів сказати на печі, але піч поки що не збудував...
Тож сидів би в Інеті.
І мріяв би...
Але якось побачив соняшники.
І ніжки під ними.
І очі сумно-веселі.
Над соняшниками.
І голос. Вже потім почув.
Оксамитовий.
Він і послав мене:
- Іди, - каже - куди душа кличе.
- А якщо я не знаю, куди вона кличе мене?
- Тю! Дивний. Бажання хоча б у тебе є?
- Не знаю. Хіба що - мир у всьому світі...
- Отакої! Глобально. А щось для себе?
- Якось не замислювався...
- О-о, як все погано! Що ж, давно я не користувалась чарівною паличкою. Схоже, час із неї пил витерти...
Не пам`ятаю, огріла вона мене своїм ціпком, чи ні.
Пам`ятаю, що сидів з відкритим ротом, слухав про водоспади, льодовики, гірські ущелини.
Про вітер і дерева.
Про дороги та каміння подовж них.
І раптом зрозумів, що в мене є бажання.
Давнє, як я.
Мохом поросле.
Засунуте якнайдалі в куток.
Тільки я про нього подумав, як бажання заворушилося, почало збільшуватись у розмірах, почало тиснути й пекти ізсередини.
Спочатку потихеньку, але з кожною хвилиною все сильніше.
І захотілося мені кинути все й піти туди, куди воно кликало.
А потім я помітив усмішку на вустах Феї, посміхнувся у відповідь й побіг збирати рюкзак.
Фея – ти чарівниця!
Бажання – я йду за тобою!
Е-ех!
м. Дніпро, 01.12.2016 р.
