25.12.2022 11:15
для всіх
50
    
  - | -  
 © Шепітко Олександр

Крила для кота - 1.2

Крила для кота - 1.2 повість-казка

2 - Зустріч

 

Тихенько колихалась під легеньким вітерцем пшениця. Поодинокі метелики пурхали над нею, шукаючи не знаймо що. Та котові було не до них - він хвилювався через майбутню зустріч з невідомим, бо досі бачив ліс лише з горища клуні.

Рудий добре розумів людську мову, на відміну від Василівни - його хазяйки, - яка по котячому анічогісінько не петрала. І саме від неї кіт чув, що ліс насправді великий і населяють його різні тварини та казкові створіння. Хоча він у всі ці вигадки не дуже вірив, але бажання подивитися хоча б одним оком на місцевий гай у нього все одно з’явилося.

Тривога легенько лоскотала уяву Рудого. Втім, цікавість змушувала переставляти лапи й все далі відходити від рідного подвір’я. Ліс, якого спочатку не було видно з-поза пшениці, нарешті показав свої верхівки, а невдовзі стежка вибігла на узлісся. І кіт роззявив рота від здивування - дерева дійсно були гігантськими.

Рудий потихеньку ступав ледь помітною стежиною, з цікавістю розглядаючи крони невідомих йому дерев. Несподівано зачепившись за корінь, що стирчав із землі, кіт опустив очі долі й поперед себе на пеньку побачив дивне створіння з фігурою крихітної дівчинки, у якої за спиною стирчали крила.

- Ти хто - метелик? - запитав Рудий перше, що спало на думку. - Чи бабка?

- Яка бабка! Я - фея.

- Хто, хто?

- Фе-я, - по складах повторила дівчинка. - Ніколи фей не бачив, чи що?

- Фе-е-я? - кіт несподівано засміявся й, тримаючись лапами за живіт, упав на траву. - Ой, не можу - фе-е-я!

- І що такого смішного я сказала? - дівчинка з крильцями нахмурила брови.

- Та нічого. Ф-фе-я! - кіт знову засміявся. - Просто у мене є знайомий мопс, товстий такий - до речі теж дівчинка, - так ось, її всі Феєю кличуть.

- Слухай-но сюди, руда нечемо! Я не якась там собака! От зараз як огрію тебе своєю чарівною паличкою, то сам на мопса обернешся! - фея дійсно звідкілясь витягла невеликих розмірів лозину й повертіла нею перед носом кота. - Смішно йому!

- Ще б не смішно! - Рудий присів на траву, лапою витер очі. - Як уявив собі мопса з крильцями... Гм! Фе-я! У-ха-ха-ха!

- От дурносміх! Фантазія ж у тебе - мопс... - фея підняла очі до неба, примружила їх, наче щось уявляючи. - ...і з крильцями?

Потім прикрила рота долоньками й теж дзвінко засміялася:

- Хі-хі-хі!

- У-ха-ха-ха! - відлунював їй кіт.

Синичка, яка саме пролітала повз них, злякано відсахнулася вбік і ледь не зіткнулася зі стовбуром дерева. Після чого щось пискляво цвірінькнула й перелякана полетіла, іноді озираючись, далі.

- Ти справді фея? - заспокоївшись, перепитав Рудий. - Казки про тебе чув, але думав, що то все вигадка.

- Хіба я схожа на вигадку? - промовила дівчинка, розправляючи свою, немов зіткану з повітря, блакитну сукню. - Я дійсно фея, ще й чарівниця - у вісімдесят шостому поколінні!

- У якому? - кіт здивовано витріщив очі.

- Якби я сказала, що у нас всі чаклунки в роду, то ти відразу про мою бабусю, чи прабабусю подумав би, еге ж? А тут, бачиш, вже змушений помізкувати, щоб зрозуміти, коли ж це з’явилася перша фея-чаклунка. І вигляд у тебе зовсім не такий зарозумілий, як на початку нашої розмови.

- Це ти так глузуєш з мене?

Крилата дівчинка не відповіла, натомість облетіла здивованого кота:

- Що, дійсно вперше з феєю зустрічаєшся?

- Ага! - Рудий з розкритим ротом стежив за польотом незнайомки й тільки кінчик хвоста видавав його хвилювання.

- А чого ж це тебе на узлісся занесло? Не боїшся, що який-небудь хижий звір захоче поласувати тобою?

- Хіба тут такі водяться? - з острахом перепитав кіт.

- Це ж ліс, до того ж великий - тут все можливе. Але я не почула відповідь на своє питання - що ти тут робиш?

- Розумієш, у мене була мрія - побачити зблизька цей гай. Я багато про нього чув, але ніколи тут не бував. Сьогодні ж трапилася нагода дістатися сюди, тож я вирішив нею скористатися. У вас тут романтика: краса навкруг, кожен день різні пригоди, мабуть. До речі, сонце ще не скоро зайде - може покажеш мені свої володіння?

- Гм! Романтики, кажеш, захотілося, пригод не вистачає? А не передумаєш? - фея пильно подивилася на кота.

- Чого б це раптом? Якщо вже вибрався так далеко, то чому б не дізнатися більше? До того ж зустріч з тобою - це знак. Значить, не брешуть книжки, й усе, про що в них розповідається, існує насправді. Та й повернутися додому ніколи не буде пізно. Село - воно ж поряд і нікуди не втече.

- Гаразд, котику, нехай буде по твоєму. Тільки щоб потім не нявчав, шкодуючи про таке своє рішення, - фея посміхнулася. - Наздоганяй, романтику!

І крилата дівчинка полетіла вглиб лісу.

- Я - шкодувати? Та ніколи! - відповів Рудий, але вже якось тихенько.

Потому кіт ще раз озирнувся в напрямку села, зітхнув і потупцяв услід за чаклункою.

...

Відповіді на питання, чи слід викладати тут всі 35 розділів, не отримав, тому даю посилання на повну версію: (не показує - шукайте: Аркуш-Василь Абибач-Крила для кота)

Приємного читання!



м. Дніпро, 2018 рік

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!