Крила для кота - 1.2
повість-казка 2 - Зустріч
Тихенько колихалась під легеньким вітерцем пшениця. Поодинокі метелики пурхали над нею, шукаючи не знаймо що. Та котові було не до них - він хвилювався через майбутню зустріч з невідомим, бо досі бачив ліс лише з горища клуні.
Рудий добре розумів людську мову, на відміну від Василівни - його хазяйки, - яка по котячому анічогісінько не петрала. І саме від неї кіт чув, що ліс насправді великий і населяють його різні тварини та казкові створіння. Хоча він у всі ці вигадки не дуже вірив, але бажання подивитися хоча б одним оком на місцевий гай у нього все одно з’явилося.
Тривога легенько лоскотала уяву Рудого. Втім, цікавість змушувала переставляти лапи й все далі відходити від рідного подвір’я. Ліс, якого спочатку не було видно з-поза пшениці, нарешті показав свої верхівки, а невдовзі стежка вибігла на узлісся. І кіт роззявив рота від здивування - дерева дійсно були гігантськими.
Рудий потихеньку ступав ледь помітною стежиною, з цікавістю розглядаючи крони невідомих йому дерев. Несподівано зачепившись за корінь, що стирчав із землі, кіт опустив очі долі й поперед себе на пеньку побачив дивне створіння з фігурою крихітної дівчинки, у якої за спиною стирчали крила.
- Ти хто - метелик? - запитав Рудий перше, що спало на думку. - Чи бабка?
- Яка бабка! Я - фея.
- Хто, хто?
- Фе-я, - по складах повторила дівчинка. - Ніколи фей не бачив, чи що?
- Фе-е-я? - кіт несподівано засміявся й, тримаючись лапами за живіт, упав на траву. - Ой, не можу - фе-е-я!
- І що такого смішного я сказала? - дівчинка з крильцями нахмурила брови.
- Та нічого. Ф-фе-я! - кіт знову засміявся. - Просто у мене є знайомий мопс, товстий такий - до речі теж дівчинка, - так ось, її всі Феєю кличуть.
- Слухай-но сюди, руда нечемо! Я не якась там собака! От зараз як огрію тебе своєю чарівною паличкою, то сам на мопса обернешся! - фея дійсно звідкілясь витягла невеликих розмірів лозину й повертіла нею перед носом кота. - Смішно йому!
- Ще б не смішно! - Рудий присів на траву, лапою витер очі. - Як уявив собі мопса з крильцями... Гм! Фе-я! У-ха-ха-ха!
- От дурносміх! Фантазія ж у тебе - мопс... - фея підняла очі до неба, примружила їх, наче щось уявляючи. - ...і з крильцями?
Потім прикрила рота долоньками й теж дзвінко засміялася:
- Хі-хі-хі!
- У-ха-ха-ха! - відлунював їй кіт.
Синичка, яка саме пролітала повз них, злякано відсахнулася вбік і ледь не зіткнулася зі стовбуром дерева. Після чого щось пискляво цвірінькнула й перелякана полетіла, іноді озираючись, далі.
- Ти справді фея? - заспокоївшись, перепитав Рудий. - Казки про тебе чув, але думав, що то все вигадка.
- Хіба я схожа на вигадку? - промовила дівчинка, розправляючи свою, немов зіткану з повітря, блакитну сукню. - Я дійсно фея, ще й чарівниця - у вісімдесят шостому поколінні!
- У якому? - кіт здивовано витріщив очі.
- Якби я сказала, що у нас всі чаклунки в роду, то ти відразу про мою бабусю, чи прабабусю подумав би, еге ж? А тут, бачиш, вже змушений помізкувати, щоб зрозуміти, коли ж це з’явилася перша фея-чаклунка. І вигляд у тебе зовсім не такий зарозумілий, як на початку нашої розмови.
- Це ти так глузуєш з мене?
Крилата дівчинка не відповіла, натомість облетіла здивованого кота:
- Що, дійсно вперше з феєю зустрічаєшся?
- Ага! - Рудий з розкритим ротом стежив за польотом незнайомки й тільки кінчик хвоста видавав його хвилювання.
- А чого ж це тебе на узлісся занесло? Не боїшся, що який-небудь хижий звір захоче поласувати тобою?
- Хіба тут такі водяться? - з острахом перепитав кіт.
- Це ж ліс, до того ж великий - тут все можливе. Але я не почула відповідь на своє питання - що ти тут робиш?
- Розумієш, у мене була мрія - побачити зблизька цей гай. Я багато про нього чув, але ніколи тут не бував. Сьогодні ж трапилася нагода дістатися сюди, тож я вирішив нею скористатися. У вас тут романтика: краса навкруг, кожен день різні пригоди, мабуть. До речі, сонце ще не скоро зайде - може покажеш мені свої володіння?
- Гм! Романтики, кажеш, захотілося, пригод не вистачає? А не передумаєш? - фея пильно подивилася на кота.
- Чого б це раптом? Якщо вже вибрався так далеко, то чому б не дізнатися більше? До того ж зустріч з тобою - це знак. Значить, не брешуть книжки, й усе, про що в них розповідається, існує насправді. Та й повернутися додому ніколи не буде пізно. Село - воно ж поряд і нікуди не втече.
- Гаразд, котику, нехай буде по твоєму. Тільки щоб потім не нявчав, шкодуючи про таке своє рішення, - фея посміхнулася. - Наздоганяй, романтику!
І крилата дівчинка полетіла вглиб лісу.
- Я - шкодувати? Та ніколи! - відповів Рудий, але вже якось тихенько.
Потому кіт ще раз озирнувся в напрямку села, зітхнув і потупцяв услід за чаклункою.
...
Відповіді на питання, чи слід викладати тут всі 35 розділів, не отримав, тому даю посилання на повну версію: (не показує - шукайте: Аркуш-Василь Абибач-Крила для кота)
Приємного читання!
м. Дніпро, 2018 рік