18.01.2023 10:58
18+
71
    
  1 | 1  
 © Ірина Вірна

Іноді... - VІ

з рубрики / циклу «Іноді...»

Іноді достатньо одного погляду в очі людині, щоб зрозуміти:
ваші долі нерозривно пов’язані

Історія шоста

 

Їй уже за сорок. Двоє діток, коханий чоловік. Усе так, як колись мріялося в юності. Є, де жити, є, з ким жити. Хіба це не сімейне щастя?

Чоловіка вона свого кохала, можливо, занадто сильно. А зараз це відчувала все більше. Поїхав у відрядження. Обіцяв дзвонити, і насправді робить це кожного дня. Про все розпитає, про все розкаже. «Такий турботливий…» - згадувала і посміхалася собі. Діти вже вклалися спати, а вона чекала на його дзвінок. Але ввечері, як завжди, він чомусь не подзвонив. А телефонний дзвінок пролунав серед ночі.

- Що ти робиш? - почула звичний голос чоловіка.

- Ще спати не лягала, поки дітей вклала, поки білизну погладила, весь день, «як білка у колесі»… А ти там як?

- Пам’ятаєш, ми колись домовлялись, якщо хтось із нас покохає іншу людину, то треба обов’язково у цьому зізнатися…

- Ти зараз жартуєш?- спитала здивована, готуючись до жарту.

- Ні, я покохав іншу дівчину.

- Як? – розпачливий зойк жінки у відповідь. - У нас же діти…

Цієї миті її серце зупинилося.

«Як же діти?» - спитаєте ви. А що діти? Не бур’ян. І чужі люди доглянуть.



Краматорськ, 2018

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!