25.02.2023 12:35
для всіх
73
    
  1 | 1  
 © Шепітко Олександр

Дідова борода і Куряче яйце

Дідова борода і Куряче яйце

з рубрики / циклу «Мозаїка»

В прадавні часи жив собі в хатині край села старезний дід. І була в нього чорнюща, як не дивно, та довга борода. Така довжелезна, що коли дід виходив на вулицю побалакати із сусідою про погоду, то кінець бороди навіть не починав рухатися з печі, на якій старий полюбляв спати. 

Єдиним живим дідовим супутником тогочас була курка давньої породи Sorona-voroka vulgaris. А всім же відомо, що саме ці пернаті першими й поселилися поряд із людьми. Бо куди ще, скажіть, бідолашним було діватися після великого динозаврового вимирання. І через те, що коти та собаки тоді вважалися дикими, саме курка й переймалася охороною двору та полюванням на мишей. 

І вона дійсно старанно кудкудикала із-за плоту на поодиноких подорожніх. А ті потім ще довго перелякано озиралися, намагаючись водночас впинити несподівано спійману гикавку. 

Коли ж перехожих не було, курка ловила мишей. І робила це наскільки вправно, що врешті-решт малі сіроманці, аби вижити, вирішили переселитися з теплого та повного харчів обійстя до холодного й страшного лісу. 

Отак невдовзі через пильного птаха й подорожні стали оминати дідову садибу, і миші у всій окрузі наче повиздихали. А кури тоді ще не додумалися від неробства порпатися в пилюці, тож наша чубатурка чи не вперше підняла голову догори. І побачила на нічному небі щось невідомо-блискуче. І як всім птахам їхньої породи, кудкудисі закортіло тими цяцьками прикрасити своє кубло. 

А в ті часи небо настільки низько нависало над землею, що чубатусі, які мали довгі крила і вміли літати не згірше всіляких шулік, за бажання могли долетіти й до зірок. Тож наша курка теж злетіла, схопила в дзьоба найближчу блискучу цятку й потягла її до дідового двору. Потім настала черга сусідки першої зірки, далі сусідчиної сусідки, а там і їхніх сусідок теж. Отак до ранку в курячому кублі вже лежало ледь не пів неба яскравих, і не дуже, цяток. 

Звісно, що вдень ніхто не помітив пропажу - бо хто засвітла ті зірки рахує. Але вже коли сонце сховалось за обрій, перехожим через несподівано згуслу темряву довелося набити на лобі не одну ґулю. 

Та наш дід вночі зазвичай полюбляв спати, тому нічого цього звичайно не помітив. Але на чергових посиденьках із сусідом зауважив у останнього синці попід очима. Отак і до старого дійшла новина про зміни на нічному небі. Втім, дід вирішив сам дочекатися темряви, щоб пересвідчитися в правдивості сусідових слів. І реальність його ошелешила. 

В задумі він повертався до хати й раптово помітив у буді, де мешкала його курка, незвичне сяйво. Самої кудкудики у дворі не було, тому старий, чухаючи лисину, озирнувся її кублом і все зрозумів. 

Дідові за всі ці курячі витівки стало дуже соромно перед сусідами. Він і радий був би якось виправити скоєне, але крил, щоб порозносити зірки по своїх місцях, на жаль, не мав. Тому він тяжко зітхнув, ще раз почухав лисину та врешті-решт вигукнув:

- О! 

Потім скочив на ноги й побіг до кінця своєї довгої вулиці. Там старий, загинаючи почергово пальці рук та ніг, щось пошепки порахував, пройшов ще декілька кроків уперед й нарешті стрімголов побіг назад до хати. Його розрахунки виявились правильними: чи не вперше за багато років кінчик бороди лежав на подвір`ї. 

Усміхнувшись, дід став вибирати з кубла зірки й розкидати їх по бороді. Затим, крекчучи, старий відрізав свою гордість аж по самісіньке підборіддя, скрутив її, як ласо, і з вигуком:

- Е-ех! - підкинув догори.

А тут і його курка звідкілясь повернулась. В дзьобі вона тримала чималенький клубок із зірок. Від того, що кудлата не побачила у своїй буді назбираної з неба краси, їй стало погано, й вона чи не вперше за всю курячу історію знепритомніла.

Дід, як не дивно, не став приводити кудланю до тями. Навпаки, він безжально підрізав їй крила, а той зоряний клубок, що випав із курячого дзьоба, якнайшвидше закинув на небо.

Кудланя, коли отямилась та побачила, що старий зробив з нею, образилася й попри біль полетіла з двору. 

Кажуть, що саме від тієї курки потім з`явилися сороки й ворони, що й досі полюбляють все яскраве. Втім, деякі нащадки чубатурки повернулись до села, стали нести яйця й порпатися в порохняві. Та пам`ять пернатої охоронниці дідової садиби інколи прокидалась і в них. Тому нинішні кури не гребують за можливості поласувати мишами, а деякі курячі самці й досі не проти, щоб поганяти вулицею когось із людей. 

Коти й собаки, до речі, яким набридло бути дикими, поселились нарешті біля хат і мимоволі перейняли обов`язки кудкудики... 

То вже пізніше в пам`ять про вчинок старого люди назвали смугу із мерехтливих зірок - Дідова Борода, а зоряний згусток - Куряче Яйце. 

Проте ті, хто про ці назви нічого не чули, придумали свої: Молочний, або Чумацький шлях, Срібна ріка тощо. А Куряче яйце поступово перейменували в Місяць - можливо через те, що згусток місцями був світлим, а подекуди часом темнів. 

Місцями - Місяць… Наче й логічно!.. 

Тож раптом вам під нічним безхмарним небом захочеться поласувати курячим стегенцем, ви, споглядаючи попутно місяць і зорі, згадайте діда та його курку - бо без них всього цього навряд чи побачили б.

>



м. Дніпро, 05.02.2023 р

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!