23.08.2011 17:57
-
305
    
  2 | 2  
 © Оля Стасюк

ЗНОВУ МУЗА

ЗНОВУ МУЗА

Може, казка, може, мрія, може, просто дійсність, яку сприймають не всі... Жанр життя... Чи просто п

Привіт! 

Це знову я, Твоя Муза

Чому Ти не сказав мені, що їдеш? Я відчула, що Ти потребуєш мене, але в Твоєму вікні було порожньо. Згас Ліхтар, що черпав енергію від Твого погляду, згасла зірка над Твоїм вікном... А я почула в серці Твій голос і полетіла назустріч Тобі. Байдуже – куди. Головне – до Тебе. 

Я чула Твій голос, але від браку Твого подиху на моїх вустах у мене опускалися крила. Проте, коли я влетіла в гори, наче переродилась моя чарівна душа. Я відчувала, що походжу звідси, адже я – Муза не просто Поета, а й Муза Великого Патріота. Навколо з полонин піднімалося сонце і в його променях з квітів народжувалися нові музи і летіли у світ. Колись так народилася і я. Тоді, коли Ти вперше спробував писати вірші. Я народилася з тендітної фіалки біля водоспаду. Моя сукня ввібрала в себе кольори моєї стихії. І ці кольори я приносила щоразу Тобі у вірші. Саме тому я поселилася у Нашому з Тобою Озері, і Ти назавжди полюбив Його, як я. Як я Його... І Тебе... 

Я лечу цілий день. Радше, вічність, яка триває цілий день... 

Я відчуваю, що Ти близько. Бо наливаються шовкові крила, я розцвітаю. Під моїм крилом знову прокидається Твоя Мрія і летить разом зі мною. Я не знаю, хто Тобі більше потрібен, але не ділю з Нею гілку першості. Я знаю, що залежу від Неї, Вона – від мене, а ми залежимо від Тебе. І це нас зближає. 

Вона розуміє все і летить поряд зі мною далі. Розуміє без слів. Вона, як і я, відчула Твій подих і зрозуміла, що Ти нас потребуєш. Байдуже, куди летіти, байдуже, що нас чекає, - головне, що Ти потребуєш натхнення. 

а навколо пробуджується світ. Он на горі від сонячних промінців народжуються юні рими. Відчувши їх, з мого крильця вилітає Твоя Рима. Вона теж відчуває Твій подих і летить з нами до Тебе. Навіщо слова? Адже Ти чекаєш. 

Нарешті вилітає з Твого крильця остання Твоя фея-чарівниця – Ритма. Вона трохи непосидюча, тому не відразу відчуває Твій подих, радіє, що ми пролітає над місцем, де вона народилась... І справді, з соснового бору, похитуючись на крапельках живиці, вилітають юні ритми. Але тут Твоя Ритма відчуває Твій подих на рожевих вустах, стихає і летить далі з нами безмовно. 

Нарешті я помічаю Тебе. Ти зажурено сидиш на березі гірської ріки. Мрія, Рима і Ритма зливаються зі мною. Я підлітаю до Тебе і ще кілька секунд п’ю Твою енергію, яка відновлює мої сили. А потім, як завжди, цілую Твої гарячі вуста. І Ти знову пишеш. Я знову спокійна. Я оселяюсь у гірській річці, як завжди, на дні. Знаєш, мені здалося, що Наш з Тобою Ліхтар зажеврів. На хвильку. Бо згадав Твій погляд... 

Приходь до Нашої з Тобою річки. Ти сумуватимеш за Коханою – і я з’явлюсь в Її образі. Ти писатимеш, а я буду поряд. Як завжди. Твоя думка. Твоя таємниця. Твоя крилатість. Твоя стихія. Твоя Муза... 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 24.08.2011 12:05  © ... 

Та ну вас! Я про вічне, а вони...

 23.08.2011 20:37  Сашко Новік 

Ну не знаю. Тут вже якась груповуха вийшла))) а от першу частину використовував як автотренінг, Музу з озера будив)))

 23.08.2011 20:10  © ... => Тетяна Чорновіл 

Не знаю, як це - бути ванільною;)))))))))))


А молоді тут мало - серед поетиків. От Ви, Олександр, а більше так ні з ким і не спілкуюся... Молодь ж не пише про смерть...;)))))))))))

 23.08.2011 20:07  Тетяна Чорновіл => © 

:))))) Докучає! Та ця якась занадто ванільна, як на мене. Не люблю ванілін.  Мені на мить навіть здалося, що той поет спеціально від неї змився... :)))) Та я жартую, не переймайся. Впевнена, ти знайдеш однодумців серед молоді!

 23.08.2011 20:02  © ... => Тетяна Чорновіл 

А Вам Муза інколи не надокучає? З моїх спостережень: хочеться після довгого дня відпочити, подивитись улюблений фільм, а то й заснути, а вона нахабно прилітає, грюкає в вікно:"Сідай, пиши!" І - Ви ж знаєте, певне, - як не запишеш, то пропаде разом з думкою - образлива ще й! От мені б таку Музу, як в цього Поета!(Зараз ревнувати буде! Так їй і треба!) Та ж прилітає ТІЛЬКИ ТОДІ, як Поет її потребує, допомагає йому. Вона живе тільки ним, розумієте? І Поету це зовсім не набридає - навпаки, приємно - сам  казав мені якось...

 23.08.2011 18:51  Тетяна Чорновіл => © 

Надзвичайно гарно написано!!! Але... Чому, як і в попередньому нарисі, Муза здається аж занадто набридливою.... Та це моя особиста думка.