СКІФ, або ДРУГ НА ЧУЖИНІ
відвідування скіфом Токсарідом Афін
Не Анахарсіс прийшов першим із Скіфії до Афін, пристрасно прагнучи еллінської освіти, але раніше за нього так зробив Токсарід, мудрий чоловік і великий шанувальник краси, що бажав пізнати найкращі характерні риси і звичаї населення. На батьківщині Токсарід не належав до царського роду «Пілофорів» у дорожніх капелюхах, (1) але був простим скіфом, одним із тих багатьох, яких у них називають «Восьминогими» (2), тобто власником двох волів і кибитки. Цей Токсарід потім навіть не повернувся до Скіфії, але так і помер в Афінах, а через деякий час, був визнаний героєм, і жертвопринесення на його честь афіняни здійснюють, як для «лікаря – чужинця», таке ім’я він отримав, ставши героєм. За що і був внесений у перелік героїв і признаний одним із Асклепіадів, - про це, можливо, непогано було б вам розповісти, щоб ви узнали, що не тільки у скіфів є звичай перетворювати людей на безсмертних і посилати їх до Замолксіса, але що афінянам також дозволяється перетворювати скіфів у богів в самій Елладі.
Під час великої чуми (3) дружині Архітела, члена Ареопага, (4) здалося, нібито постав перед нею якийсь скіф і велів сказати афінянам, що вони звільняться від чуми, яка їх охопила, якщо рясно покроплять вузькі вулиці міста вином. Цей засіб, кілька разів застосований, - бо афіняни не залишили почуте без уваги, - надовго припинив напади чуми; чи тому, що вино своїм запахом знищило якісь шкідливі випаровування, чи тому, що герой Токсарід, будучи обізнаним у лікуванні, знав ще щось інше, чому і дав свою пораду. Винагорода за лікування ще й до цих пір виплачується йому у вигляді білого коня, якого приносять в жертву на тій могилі, звідкіля, за показанням Демайнети, з’явився герой, щоб дати вже згадану пораду відносно вина. Так і виявилося, що тут похований Токсарід, знайдений за надписом, хоча він і не весь добре зберігся, але більш завдяки тому, що на плиті був вирізьблений чоловік – скіф, що тримав у лівій руці натягнутого лука, а в правій, схоже що, книгу. Ще і зараз можна бачити більше половини цього зображення, а лук і книгу повністю; верхня ж частина плити і обличчя чоловіка вже зруйновані, мабуть що, часом. Неподалік від Діпілонських воріт, по ліву руку, якщо йти до Академії, знаходиться невисокий пагорб і плита, що лежить на землі; незважаючи на це вона постійно увінчується вінками. Також говорять, що декілька хворих лихоманкою уже отримали від Токсаріда зцілення, і в цьому, Зевс свідок, немає нічого неможливого, колись герой вилікував ціле місто.
Однак згадав я про Токсаріда, власне, з наступної причини. Ще при житті Токсаріда Анахарсіс, що тільки-но зійшов на берег, піднімався із Пірея в місто. Як людина приїжджа, і до того ж варвар, Анахарсіс, звісно, спершу відчував неабияке сум’яття думок, нічого не розуміючи, здригаючись при будь-якому шумі, не знаючи, що робити з собою, так як він помічав, що викликає у перехожих сміх своїм одягом; скіф не стрічав нікого, хто б розумів його мову, і взагалі вже почав каятися у своїй мандрівці і мав твердий намір, лише глянувши на Афіни, зразу ж почати обережний відступ, сісти на корабель і плисти назад до Босфору, звідкіля йому вже недалека дорога додому, у Скіфію. В такому стані знаходився Анахарсіс, і раптом уже в «горщиковій» частині міста (5) стрічається йому, воістину як яке-небудь добре божество, цей самий Токсарід. Спочатку увагу Токсаріда привернув одяг своїм вітчизняним покроєм; потім, звісно, йому неважко було пізнати і самого Анахарсіса, оскільки той був дуже знатного роду і знаходився серед найважливіших скіфів. Але як було Анахарсісу визнати одноплемінника у цьому чоловікові, одягненому як еллін, з виголеним підборіддям, (6) без поясу і залізного меча, з грецькою мовою, що вільно ллється, в цьому одному із чистокровних уродженців самої Аттики? До такої міри Токсаріда переробив час!
Але Токсарід звернувся до Анахарсіса скіфською мовою і сказав:
- Чи ти, бува, випадково, не син Давкета?
Заплакав Анахарсіс на радощах, що нарешті зустрів когось, хто говорить на рідній мові, та ще й знає, ким він був у себе в Скіфії, і спитав:
- А звідкіля ти мене знаєш, незнайомцю?
- Я і сам – відповідав той, - звідтіля, із ваших країв; Токсарід моє ім’я. Я не із знатних, щоб тим самим бути тобі відомим.
- Так чи не той ти, бува, Токсарід, - спитав Анахарсіс, - про якого я чув? Говорили, що якийсь Токсарід із любові до Греції, покинув дружину в Скіфії і маленьких діток, поїхав до Афін і тепер проживає тут, шанований найзначнішими громадянами.
- Я той самий, - відповів Токсарід, - якщо ще, інколи у вас говорять про мене.
- Так знай же, - сказав тоді Анахарсіс, - що я став твоїм учнем і суперником у любові до коханої тобою Греції і в бажанні побачити її. З цією саме метою я і вирушив у далеку дорогу. І от я тут, перед тобою, випробувавши досить багато небезпек від племен, що живуть на цьому путі. Якби я не зустрівся з тобою, то я вже було вирішив ще до заходу сонця знову повернутися на корабель: до такої міри збентежила мене новизна і незрозумілість усього, що я бачу. Заклинаю тебе Мечем і Замолксісом, богами батьків наших, прийми мене, Токсаріде, на чужині, проведи і покажи все найпрекрасніше в Афінах, а потім і в іншій Греції, розкажи про закони, що мудріші всіх, і про людей, які краще всіх, і поясни їхні звичаї і свята всенародні, і життя і державний устрій – все, заради чого і ти, і я услід за тобою здійснили таку довгу подорож. Не допусти, щоб, не познайомившись з ними, я повернувся назад.
- Слова твої, сказав Токсарід, - аж ніяк не слова закоханого, що доходить до самих дверей і, повернувшись, іде геть. Втім, не бійся! Тобі не треба від’їжджати, як ти говориш, і не легко, мабуть що відпустить тебе це місто: не так вже мало воно має чарівності для прибулого чоловіка. Місто оволодіє тобою так сильно, що ні про дружину, ні про дітей, якщо вони у тебе є, ти більше не згадаєш. А як тобі в найкоротший термін побачити саме місто афінян і тим більш всю Грецію і те, що у греків є прекрасним, цьому навчу тебе я. Є тут мудрий муж, місцевий уродженець, правда, але який багато мандрував і в Азії, і в Єгипті, і з кращими людьми мав знайомства. Але в іншому цей чоловік не схожий на багатія. Навпаки, він справжній бідняк. Ти сам побачиш старого і до чого він просто одягнений. Втім, за мудрість і інші чесноти його дуже поважають, так що навіть вдаються до нього як до законодавця в питаннях про державний устрій і вважають гідним жити за його вказівками. Якщо ти придбаєш його дружбу і зрозумієш, що він за чоловік, - можеш бути впевненим: у ньому ти володітимеш усією Грецією, а головне – узнаєш, що є в ній гарного. Тому не знаю більшого блага, яким би я зміг тебе порадувати, як влаштувавши тобі зустріч зі старим.
- Так не будемо тоді мешкати, Токсаріде, - сказав Анахарсіс, - бери мене і веди до нього. Одного я тільки боюся: не виявився б він недоступним і не вважав би твій клопіт в моїх справах зайвим.
- Не говори так! - Заперечив Токсарід. – Я впевнений, що доставлю старому велику радість, давши можливість зробити добро заїжджій людині. Іди за мною: побачиш сам, яка богобоязливість цього чоловіка перед Зевсом – Гостинним, (7) та і взагалі яка лагідність та добросердечність. Та ще чого краще: ось він і сам, за милістю долі, підходить до нас, занурений у роздуми, міркуючи сам з собою. - І услід за цим, вітаючи Солона, Токсарід сказав йому: - Я зустрічаю тебе чудовим подарунком: приводжу до тебе чужинця, якому потрібна дружба.
Він – скіф, із нашої знаті, подібний до ваших євпатридів, але, не дивлячись на це, залишив усе, що мав на батьківщині, і прибув сюди, бажаючи бути серед вас і бачити все краще, що є в Елладі. І от я придумав для нього найгарніший і найлегший шлях для того, щоб і самому пізнати все, і стати відомим для кращих громадян: це - познайомити приїжджого з тобою. І, якщо я тільки знаю Солона, ти виконаєш це, ти даси іноземцю заступництво на чужині і зробиш із нього справжнього громадянина Еллади. Як я тільки що тобі говорив, Анахарсіс, ти все уже бачив, узрівши Солона: перед тобою Афіни, перед тобою Еллада. Ти більше тут не чужий, всі тебе знають, всі тебе люблять. Такий великий вплив цього старця. У спілкуванні з ним ти забудеш все, що залишив у Скіфії. Ти отримав нагороду за труднощі шляху, досягши мети, до якої вабила тебе любов: ось перед тобою суворий зразок еллінства, пробний камінь аттичної філософії. Отже, знай: ти найщасливіша людина – ти будеш із Солоном, ти будеш користуватися його дружбою.
Довго було б розповідати, як зрадів Солон такому подарунку, і що сказав, і як в подальшому вони перебували разом: (8) один – я маю на увазі Солона – наставляючи та повчаючи найкращому і роблячи Анахарсіса другом для всіх, і знайомлячи його з найкращими еллінами, і всіма способами піклуючись, щоб як можна приємніше скіф проводив час в Елладі; другий – дивуючись мудрості Солона і, за доброю волею, ні на крок не відходячи від нього. Як обіцяв Токсарід, в одній людині – Солоні – Анахарсіс все пізнав за короткий час, став усім відомий через нього і всі його поважали. «Солон хвалить» - значило чимало, але і в похвалі люди покладалися на нього як на законодавця і любили тих, кого Солон оголошував гідними, і вірили, що ці люди – кращі. Нарешті, Анахарсіс, включений до числа громадян, єдиний із варварів був посвячений в містерії, якщо варто довіряти Теоксену, який про це розповідає. (9) І я думаю, Анахарсіс, так і не повернувся б до Скіфії, якби не помер Солон.
Чи не здається вам, однак, що вже пора привести мої слова до цілі, щоб не лишилась розповідь без голови і не ходила навколо? Пора, нарешті, вам узнати, заради чого Анахарсіс із Скіфії разом з Токсарідом прибули зараз в моїй розповіді до Македонії разом зі старцем Солоном із Афін. Отже, я заявляю, що зі мною сталося майже те ж саме, що і з Анахарсісом. Але, заради Харит, не гнівайтесь на мене за уподібнення, за те, що я порівняв себе з людиною царського роду. По-перше, адже і Анахарсіс теж не варвар, і ніхто не може сказати, начебто ми сірійці, (10) гірші за скіфів. Я зовсім не за царським походженням порівнюю себе з Анахарсісом, і ось чому: коли я вперше приїхав до вашого міста, я зразу був вражений, побачивши велич і красу його, велику кількість громадян і, взагалі, всю могутність і весь блиск міста, - був вражений до того, що довго був у здивуванні перед усім цим і не міг надивитися, відчуваючи те ж, що відчував той молодий острів’янин перед палацом Менелая. (11) Так, таким і повинен бути стан мого духу при вигляді міста, що досягло найвищого розквіту і, за словами відомого поета,
Квітує благами всіма, якими місто накриває…
Перебуваючи в такому стані, я почав розмірковувати: що ж мені тепер робити? Виступити перед вами з моїми творами у мене вже давно було вирішено. Бо перед ким же ще я міг виступити, якби, не кажучи ні слова пройшов мимо такого міста, як це? І я почав – не сховаю від вас всієї правди – дізнаватися, які тут громадяни вважаються впливовими, до кого звернутися, кого обрати покровителем, щоб у всіх ділах можна було скористатися його допомогою. І от тут-то не один чоловік, як Анахарсісу, і при тому не еллін, - я говорю про Токсаріда, - але багато хто, краще сказати – всі на один голос, і тільки в різних виразах, почали говорити мені: «Чужинцю! Багато чесних і розумних громадян у нашому місті, і далеко не скрізь ти зустрінеш стільки добрих людей, - але, особливо, два мужа виділяються у нас своїми перевагами: родовитістю і загальною повагою вони далеко перевершують інших, і за освітою і по силі промов їх можна порівняти зі славним аттичним десятком. (12) Народна прихильність до них межує зі справжньою любов’ю, і завжди все робиться так, як вони побажають: бо бажають вони того, що найкраще для міста. Про доброту цих людей і їхню дружелюбність до чужинців, про їх здатність, знаходячись на такій висоті, ні в кому не збуджувати почуття заздрості і викликати лише пов’язану з любов’ю пошану, про їхню привітність і доступність – ти, трохи згодом, познайомившись, сам почнеш розповідати іншим.
І, що дивнішим за все тобі здасться, що обидва ці чоловіки із однієї і тієї ж сім’ї, батько і син: що стосується батька, то уяви собі якогось Солона, Перикла чи Арістіда; син же його вже одним зовнішнім виглядом зразу ж полонить тебе, такий він величний і прекрасний якоюсь особливою мужньою красою. Але якщо він до того ж скаже хоча б слово, ти підеш за ним, наче б твої вуха були приковані до нього, стільки краси в тому, що злітає з язика цього молодого чоловіка. Все місто з відкритим ротом слухає його кожного разу, коли той виступає з промовою перед народом. Те ж саме, кажуть, відчували в давнину афіняни перед сином Клінія, (13) з тією тільки різницею, що їм незабаром прийшлося розкаятися за свою любов, якою вони полюбили Алківіада, а цього юнака наше місто не тільки любить, але вважає гідним поваги. І взагалі в ньому одному – благо нашого народу, і велика для усіх громадян користь – в одній цій людині. І якщо юнак сам і його батько приймуть тебе і зроблять своїм другом – все місто на твоєму боці; їм варто зробити лише знак рукою, - тільки знак, - і твій успіх поза всякими сумнівами».
Так говорили всі, - клянусь Зевсом, якщо потрібно клятвою підтвердити слова мої, і виявилося, коли я вже сам випробував на ділі, що була сказана лише незначна частина правди.
« Не час зволікати, всі сумніви геть», - як каже кеоський поет. Потрібно підняти всі вітрила, все зробити, все сказати, щоб всі ці люди стали моїми. Бо, якщо це вдасться, все небо буде безхмарним, вітер – попутний, море спокійно – схвильоване і гавань близькою.
Примітки:
1)… до царського роду «Пілофорів»…- «пілофор» - той хто носить капелюха. Пілос дорожній капелюх з невеликими краями.
2)… яких у них називають «Восьминогими»…- «октаподес»: «окто» – вісім, «подес» - ноги.
3)… під час великої чуми…- мається на увазі чума в Афінах в 430 році до. н е.
4)…дружина Архітела…- Діменета; Архітел був головою Ареопага під час «великої чуми» в Афінах в 430 році до н. е.
5)… в «горщиковій» частині міста…- Керамік.
6)… з виголеним підборіддям…- історично невірно: густа, широка борода сприймалася як ознака мужності, і голити її вважалось ганебним. Гоління увійшло в моду при Олександрові Великому (друга половина IV ст. до н. е.).
7)… Зевс Гостинник – Зевс Ксеній («ксенос» - гість, чужинець).
8)… і як в подальшому вони перебували разом…- невідомий історик.
9)… якщо варто довіряти Теоксену…- про зустріч Солона з Анахарсісом в дещо іншій формі розказував також Плутарх (біля 125 – 45 року до н. е.) в «Життєписі Солона).
10)… начебто ми сірійці…- Лукіан був родом із м. Самосати в Сирії.
11)… що відчував той молодий острів’янин…- тобто Телемах, син Одіссея і Пенелопи («Одіссея», пісня IV).
12)… їх можна порівняти зі славним аттичним десятком…- маються на увазі десять грецьких ораторів класичного періоду, яких олександрійські вчені II ст. до н. е. вважали найкращими майстрами ораторського мистецтва: Антіфонт, Андокід, Лісій, Ісократ, Ісей, Демосфен, Есхін, Гіперід, Лікург і Дінарх.
13)…син Клінія…- Алківіад, що походив із аристократичної афінської сім’ї, правитель афінської республіки. Перикл був його родичем і опікуном.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.