Уся моя країна- ВОЛОНТЕР
з рубрики / циклу «Україна. Мандруючи обпаленими сторінками.»
Коли чуєш слово «волонтер», на думку одразу спадають рядки з однойменної пісні Олександра Кварти: «…Але пробачте, браття, що тепер усіх згадати важко поіменно, бо вся моя країна - ВОЛОНТЕР!». І тільки зараз, у тяжкий воєнний час, ми розуміємо, настільки влучно висловив свою думку митець. 24 лютого 2022 року всі українці, незалежно від віку, статі, соціального статусу чи професії, прокинулися волонтерами та захисниками. Кожен із нас інтуїтивно обрав свій фронт, свій шлях до перемоги, вперто і невідступно йде ним щодня, забуваючи про втому, долаючи труднощі та перешкоди.
Озирніться навколо, і поряд із собою ви побачите справжніх, невигаданих супергероїв, які щохвилини наближають перемогу, забезпечуючи надійний тил нашому війську, створюючи та зберігаючи ресурси для відновлення своєї країни. Це викладачі, які щодня проводять уроки онлайн, щоб наші діти здобули професійну освіту, адже випускники профтехів будуть найактивніше залучені до відбудови України після Перемоги! Це батьки, які безоплатно надають автотранспорт для вивезення людей з небезпечних районів. Водії, які під обстрілами евакуюють населення та доставляють гуманітарну допомогу. Власники закладів харчування, які підтримують переселенців, і цілі громади населених пунктів, які створюють гідні умови для їх проживання. Це наші неперевершені жінки, які кілометрами плетуть маскувальні сітки, сотнями виготовляють «кікімори», змагаються, удосконалюючи рецепти сухих борщів, енергетичних батончиків, вітамінних сумішей та технології виготовлення окопних свічок. Вони навчилися шити спальники та розгрузки, наплічники та наколінники. У них немає часу поїсти чи випити кави, але вони завжди його знайдуть, щоб наліпити сотню вареників та насмажити котлет, бо хтось їде до хлопців. Перебуваючи за кордоном наші жінки примудряються не тільки працювати онлайн на батьківщині, виховувати дітей, підтримувати одна одну, а ще й реально працювати, бо конче необхідні кошти на дрони, оптику, тепловізори… Телефонні дзвінки одна одній починаються не з традиційного «привіт», а з фрази «ПОТРІБЕН…» і далі довгий перелік речей для військових. Це наші діти, наші учні, які малюють, співають, танцюють, збираючи кошти на потреби військових. І це все лише маленька часточка всеохопного українського волонтерства, де немає більш важливих чи менш важливих справ і вчинків. Кожен із нас на своєму місці, окладаючи максимум зусиль, намагається якнайкраще зробити все можливе. Колись, після перемоги, історики і публіцисти напишуть не одну книгу про українських волонтерів, де обов’язково пригадають усіх, хто попри всі проблеми й труднощі робив власний гідний внесок у велику спільну справу, а зараз працюймо задля перемоги і все буде УКРАЇНА!!!