Розмова з Гесіодом
з рубрики / циклу «ЛУКІАН»
ЛІКІН. Те що ти, Гесіод, прекрасний поет і дар цей отримав від Муз разом з гілкою лавру, (1) це ти і сам доказуєш піснями, що складаєш, бо вони – натхненні і величні, та і ми віримо, що це дійсно так. Але ось що здатне викликати здивування. Як же це так? Адже ти стверджуєш, говорячи у вступі про себе самого, що начебто отримав від богів свій божественний дар для того, щоб, з одного боку, прославляти і оспівувати минувшину, а з іншого – передбачати майбутнє. І ось перше ти здійснив з великою досконалістю, розповідаючи про покоління богів ще до тих, найперших, - я маю на увазі Хаос, Землю, Небо, і Любов, оспівуючи чесноти жінок, даючи землеробські поради і стосовно Плеяд, про відповідні терміни оранки, жнив і виходу в море, і взагалі про все таке.
Що ж стосується другого, що особливо корисне для життя і більш усього гідне дарам богів, - я говорю про передбачення майбутнього, - ти і натяку не зробив, але всю цю частину відправив у забуття і ніде в своїй поемі не спробував навіть наслідувати Калханту, Телему, Полііду чи Фінею, які хоч і не від Муз отримали свій дар, все ж таки пророкували і, не вагаючись, виголошували свої передбачення тим, хто в них мав потребу.
Звідціля з повною необхідністю витікає, що твоє мовчання обумовлено якоюсь однією із трьох наступних причин: або ти збрехав, яким би різким не було це слово, стверджуючи, начебто Музи обіцяли тобі, що ти зможеш передбачати майбутнє; або вони дали тобі цю здібність, як обіцяли, ти ж скупо приховуєш і в пазусі ховаєш отриманий дар і не даєш від нього нічого тим, хто в ньому має потребу; або, нарешті, у тебе є вже у готовому вигляді чимало і таких писань, але ти до цих пір ще не випустив їх у життя і бережеш їхнє використання до якогось іншого – не знаю, якого саме – зручнішого часу.
Правда, можливе ще одне припущення, але я його і висказати не наважився би: начебто Музи пообіцявши обдарувати тебе двома дарами, один дійсно дали, але другу половину обіцянки взяли назад – я маю на увазі, знання майбутнього, причому ця друга обіцянка була до того ж висловлена ними раніше за першу.
Від кого ж іншого, Гесіод, як не від тебе самого, можна узнати про все це? Бо, як боги є «надавачами блага», так і вам, їхнім друзям і учням, належить з повною правдивістю розповісти про те, і спростувати наші сумніви.
ГЕСІОД. Я міг би, люб’язний, легко дати тобі відповідь зразу на все і сказати, що в моїх піснях ніщо не належить мені, але все – Музам. Від них і належало б тобі вимагати відповіді в тому, що сказано, і в тому що лишилось невисловленим. Про те, про що я говорю за власним досвідом, тобто про те, як пасти худобу і заганяти її, виганяти, доїти, і про інші справи і знання пастуха, - за це, так, по справедливості я повинен був би відповідати, але богині роздають свої дари тим, кому забажають, і настільки, наскільки вважатимуть це пристойним.
Однак я без труднощів зумію і як поет виправдатися перед тобою. Я стверджую, що не слід вимагати від поетів дріб’язкової точності виразів, щоби все сказане у них було договореним до останнього складу, і придирливо перевіряти, чи не вилетіло у них бува непомітно яке-небудь слово у швидкому бігу поеми. Навпаки, належить знати, що багато дечого ми нагромаджуємо заради розміру і для милозвучності; а часто трапляється, що вірш сам, не знаю як, приймає до себе те чи інше гарне слово. Ти ж віднімаєш у нас найбільше із благ, якими ми володіємо: нашу свободу і право розпоряджатися справою творчості. Ти не бачиш, скільки інших барв є в поемі, а вибираєш різні скалки та колючки та вишукуєш місце, за яке можна було б добре ухопитися наклепу. Але не ти один так робиш і не проти мене одного, але і багато інших схожим же чином розривають на шмаття ім’я мого сучасника Гомера, пускаючись у такі ж вишукані тонкощі і розмірковуючи про різні мілкі дрібниці.
Оскільки, одначе, приходиться лицем до лиця зустрітися з твоїми обвинуваченнями і захистити себе найвірнішим захистом, - прочитай – но ти, чоловіче, мої «Діла і дні», - прочитай і взнаєш, скільки в цій поемі я напророчив всіляких передбачень та одкровень, передбачаючи щасливий кінець справ, що робилися правильно і доброчесно, а також і втрати від різних упущень. Хоча б ось це:
Все понесеш у кошику, і заздрість у небагатьох порушиш,
або, з іншого боку, перерахунок благ, які очікують справних землеробів, - і, право, слід було би визнати ці передбачення найкориснішими.
ЛІКІН. Все це, мій дивний Гесіоде, ти виклав, звичайно, як справжній пастух. Як видно, воістину Музи тебе надихали, так як сам ти навіть захистити свої вірші не в змозі; але ми - то не цих передбачень чекали від тебе і Муз, тому що в подібних справах прості хлібороби – куди більш надійні віщуни, чим ви: вони в найкращий спосіб можуть сповістити нам, що у випадку, якщо бог буде дощити, - колос буде повністю налитим, якщо ж засуха схопить і від спраги похиляться ниви, то ніякі хитрощі не завадять прийти голоду услід за цією спрагою полів. Землероби зуміють сказати також про те, що не в середині літа належить орати, інакше ніякої користі не буде, і тільки даремно розкидаєш сім’я, і про те, що неможна жати ще зелене колосся, щоб не залишитись йому без зерна. Зовсім немає потреби в пророкуваннях, що варто лише не прикрити землю, варто рабу не пройти з мотикою, не накидати на зерна землі, як налетять птахи і розклюють всі надії цього літа.
Навряд чи хто-небудь помилиться, висловлюючи такі поради і настанови, і, мені здається, тут зовсім не потрібен пророчий дар, справа якого – передбачати потаємне і ніколи нікому не відоме, як, наприклад, передбачити Міносу, що його син задихнеться у бочці з медом, або ахейцям відкрити причину гніву Аполлона і возвістити про те, що на десятий рік Іліон буде взятим. Ось це – пророцтва. А якщо вважати за такі і твої передбачення, то прийдеться і мене негайно називати віщуном: бо пророкую і провіщаю, - і при цьому без допомоги Кастальського джерела, без лавра і без триніжка Дельфійського, (2) що «всякий, хто в мороз піде гуляти голим, особливо якщо до того ж буде дощити чи бити градом, - отримає після цього чималу гарячку»; і ще більш пророче: «разом з гарячкою, природно, у хворого станеться жар». Та чи мало є схожих передбачень, про які просто і згадувати смішно!
Отже, полиш такого роду виправдання і передбачення. Те ж, з чого ти почав свою промову, мабуть-що, варто прийняти – твоє твердження, що ти сам не знав того, про що говорив, але якесь божественне натхнення вкладало в тебе твої вірші. Втім, і саме це натхнення – не дуже-то й достовірне: бо неможливо, щоб воно частину обіцянок виконало до кінця, інші ж залишило без виконання.
ПРИМІТКИ.
1)… разом з гілкою лавру…- лаврове дерево було присвячене Аполлону, як божеству пророцтва. Згідно з повір’ями греків, з’їдене листя лавру викликало пророче натхнення.
2)… без триніжка Дельфійського…- Дельфійський бронзовий триніжок знаходився у «свята святих» дельфійського храму Аполлона, над розколиною скелі, із якої здіймалися гази, що приводили жрицю, яка сиділа на триніжку, у пророчий екстаз.
- на заставці скульптурний портрет Гесіода, II ст. н.е.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.