Упереджена думка
з рубрики / циклу «Фантастика»
На сьомому поверсі в кабінеті літературного редактора видавництва "Сіріус" було тихо, якщо не враховувати набридливого дзижчання напівсонної мухи, яка невідомо як прокралася сюди крізь барикаду кондиціонерних фільтрів. Муха знов і знов сердито товклася у скло, намагаючись вирватися в сонячний день. Потім вона завмирала на деякий час, щоб набратися сил, і знову починала дзижчати.
Письменник-початківець Гліб Ординський з ненавистю подивився на докучливу муху і перевів погляд на лисуватого літературного редактора - Ненашева Ігнатія Порфировича, який зараз якраз перегортав останню сторінку нового рукопису. Рішуче притиснувши аркуші пухлою долонею, покритою рідкими рудими волосинами, редактор підняв погляд поверх товстих рогових окулярів і впритул подивився на відвідувача, який завмер в очікуванні вироку.
- Ну-с, шановний, з вашим останнім опусом я ознайомився дуже ретельно, - сказав Ненашев. - Маю визнати, досить непоганий твір.
- Дякую вам…
Ординський подався вперед, маючи намір висловити редактору свою вдячність за позитивну оцінку його творчості, але Ігнатій Порфирович застережливо підняв долоню і трохи скривився.
- Чекайте, юначе, я ще не закінчив, - невдоволено пробурмотів він. – Це, як би думка про роман в цілому… так би мовити взагалі, але є деякі нюанси, які, як на мене, дещо е… не відповідають.
- Чому саме? – насторожився Ординський.
- Ну, як би це вірніше сказати?
Ігнатій Порфирович підняв очі вгору, наче сподіваючись побачити там, на стелі відповідь на поставлене питання. Він покрутив у повітрі рукою, ніби вивертаючи невидиму лампочку, а потім стомлено зітхнув і пояснив:
- Не відповідає сучасним науковим уявленням.
- До чого тут наукові уявлення?! – здивувався письменник. - Це ж фантастичний роман. Розумієте? Фан-тас-тич-ний, тобто плід уяви. Адже ніхто не вірить у існування казкового Змія Горинича або Баби-Яги, проте казки з їхньою участю досі перевидають.
- Так то ж казки, - посміхнувся редактор. – Вони для дітей призначені. А ваш роман може потривожити незміцнілі уми нашої мрійливої молоді.
- У вас просто упереджена думка, - похмуро заперечив Ординський. – Та й чим роман може зашкодити?
Ігнатій Порфирович поблажливо посміхнувся і жартівливо погрозив співрозмовнику пальцем.
- Ох, тільки не вдавайте, що не розумієте мене. Ви ж, люб`язний, у своєму романі так докладно і переконливо описали спосіб переміщення в міжзоряному просторі за допомогою психокінетичної енергії, що хтось може повірити і спробувати це зробити. І що тоді вийде?
- Та нічого не вийде, - з запалом заперечив Ординський. – Ось ви ж не вірите, і ніхто не повірить, бо це фантастика.
- Безумовно, однак, у вас цей псевдонауковий спосіб описаний у таких подробицях і так переконливо, що хтось все ж таки може ризикнути і спробувати.
- Та нехай пробує. Адже нічого не вийде.
- А ось тут ви помиляєтеся.
Посмішка сповзла з обличчя редактора. Він зсунув брови і суворо промовив:
- Негативний результат, тобто, нездійснення мрії може негативно вплинути на психіку молодого організму, яка ще не зміцніла, і викликати душевний розлад. Таким чином виходить, що ваш фантастичний роман шкідливий для здоров`я. А я, як редактор, не можу допустити, щоб наше відоме видавництво послужило об`єктом для звинувачень у навмисному поширенні інформації, здатної нашкодити людям.
Гліб Ординський розгублено дивився на редактора і не міг вимовити жодного слова на своє виправдання. Такої витонченої бюрократичної відмовки навіть уявити було важко. І як хитро все було підведено...
- То що тепер виходить, що ви відмовляєтеся друкувати мій роман? - поставив письменник пряме питання. - Мені, що, до іншого видавництва звертатися?
Редактор в удаваному відчаї сплеснув долонями і, відкинувшись на спинку стільця, засмучено вигукнув:
- Ні в якому разі! Ви, юначе, зовсім неправильно витлумачили мої слова.
- Але ж ви самі сказали, що не можете допустити…
- Я ж говорив лише про невеличкі нюанси, - квапливо уточнив Ігнатій Порфирович. – Роман загалом чудовий, і ми готові його видати хоч сьогодні, але… треба зовсім трохи підправити. Щоб уникнути всяких пересудів приберіть з тексту детальний опис способу переміщення в міжзоряному просторі - все інше нас цілком влаштовує.
Гліб Ординський кисло посміхнувся, в душі вже змирившись із програшом, але з принципу поцікавився:
– Кого це вас?
Погляд Ігнатія Порфировича злегка заледенів, і він відповів твердим голосом, що не терпить заперечень:
- Нас – це редакційну колегію видавництва. І повірте мені, куди б ви не звернулися, я практично впевнений, скрізь на вас чекає приблизно така ж відповідь.
– Зрозуміло. Що ж, прислухаюся до вашої думки. Хоч я і не з усім згоден, і мені, як автору, боляче, все ж таки перероблю деякі моменти в романі…
- От і чудово, - пожвавішав редактор і розплився в доброзичливій усмішці. – Як тільки виправите, прошу на підписання видавничого договору.
Ігнатій Порфирович вийшов з-за столу, провів відвідувача до дверей кабінету і, побажавши йому успіхів у творчості та особистому житті, повернувся на місце.
Щойно за Ординським зачинилися двері, душевна усмішка сповзла з обличчя редактора. Він стурбовано потер підборіддя і замислився.
"От вже, воістину зовсім несподіваний поворот подій, - розмірковував Ігнатій Порфирович. - Хто б міг подумати, що простому письменнику прийде в голову ідея здійснення міжзоряних подорожей. І в якому вигляді?! Так достеменно описав це найбільш важливе відкриття всіх часів і цивілізацій, наче сам його зробив. Це відкриття зняло бар`єри часу і відстаней, тепер практично кожен мешканець галактики міг спокійно вирушити в будь-який куточок Всесвіту… але тільки не земляни, їх цивілізація надто ще молода. Вони ще не готові прийняти могутні знання міжгалактичної співдружності. До того ж ця їхня вроджена агресивність, войовничість… ні, поки що зарано. Нехай ще деякий час поживуть у сліпій впевненості, що вони єдині та унікальні у Всесвіті. Хоча, ці земляни такі настирливі і в них ще й феноменальне евристичне мислення… скоро вони обов`язково докопаються до істини. А ми не зможемо довго стримувати їхню експансію. Добре, що цей землянин прийшов зі своїм романом до мене… так, треба терміново доповісти на Сіллуріон. Рада з нагляду за цивілізаціями, які розвиваються, повинна знати про небезпеку..."
Ігнатій Порфирович насправді вже багато років був одним із таємних резидентів міжзоряної співдружності Сіллуріона на Землі. Обіймаючи посаду літературного редактора видавництва "Сіріус", яке спеціалізувалося на видавництві науково-фантастичної літератури, він мав можливість відстежувати сміливі ідеї молодих авторів. Якщо виникала потреба, то Ігнатій Порфирович вміло перемикав таких авторів на інші ідеї, які не загрожують грандіозним проривом у технічному розвитку людства.
Прийнявши рішення, редактор підійшов до дверей і визирнув у коридор. Там нікого не було. Тоді він зачинив двері на ключ зсередини, зосередився і… зник.
Тим часом Ординський повільно спускався сходами. З якоїсь незрозумілої причини він не любив ліфти і намагався ними не користуватися без особливих потреб.
"От же невдача, яка, - засмучено розмірковував він. - Якийсь непоказний лисуватий чоловічок, який, напевно, за все своє життя не написав навіть хоч трохи пристойного оповідання, вирішує долю роману. Та й не в романі справа, а в тому, що він, сам того не знаючи, вирішує долю всього людства, відкидаючи найбільше відкриття! Усьому виною упереджена думка землян про те, що переміщення в просторі можливе лише за допомогою технічних засобів. Земна цивілізація, на жаль, пішла технократичним шляхом, хоча у далекі середні віки були несвідомі спроби окремих людей поринути у психокінетику. Однак тоді таких називали чаклунами та відьмами. За варварським звичаєм їх навіть спалювали на кострищах для залякування інших. В обхід домовленості з іншими расами співдружності Ласторіанський демократичний союз ухвалив рішення таємно подарувати жителям Землі знання про міжзоряні подорожі, щоб іще одна молода цивілізація вступила до міжгалактичної співдружності. Це треба було зробити так, ніби земляни самі випадково зробили це відкриття. З цією метою був написаний роман, в текст якого вміло внесли докладний опис процесу психокінетичної телепортації. Та все марно! Лише один землянин-чиновник через свою тупість і чиновницьке гачкотворство позбавляв людство такого шансу! Ні, мали рацію деякі його друзі з відділу зовнішньої косморозвідки, які казали, що землян ще рано приймати у співдружність. Поки вони не позбудуться бюрократії, шлях до зірок їм закритий…"
Гліб Ординський, він же оперативник косморозвідки Ласторіанського союзу, спустився до першого поверху і попрямував до виходу. Його настрій був зіпсований. Повернувшись у свою квартиру, він мав намір скласти докладний звіт про місію, що провалилася, і подати клопотання з проханням про переведення його на якусь іншу планету, де не було б такого засилля бюрократизму.
За подряпаною стійкою біля перепускної вертушки стояв старенький дідок у форменій темно-синій куртці і такому ж кашкеті. Спираючись ліктями на стільницю, Семен Пилипович суворо дивився на відвідувачів, всім своїм виглядом виявляючи зразок неприступної та непідкупної служби. Здавалося, зараз він відкриє рота і грізно скаже: "Без перепустки заборонено!"
Проходячи повз вахтера, Ординський механічно кивнув йому і подумав: "Ось заради таких ми й намагаємося, а вони про це навіть не підозрюють. Втім, можливо, їм усе це й не потрібно..."
Він вийшов на залиту сонячним світлом галасливу вулицю, залишивши за спиною нездійснені надії.
Семен Пилипович глянув услід письменнику, стиха посміхнувся в пухнасті сиві вуса і пробурмотів:
- Вештаються тут усілякі інкогніто, ніби зайнятися їм нема чим. За всіма і встежити важко...
Вахтер уважно окинув поглядом порожнє фойє, потім зобразив на обличчі сонний вираз і обережно розплющив "третє око". Тіло Пилиповича продовжувало жити своїм життям – зі сторони могло здатися, що старенький задрімав. Але його астральна сутність у цей момент подалася крізь відчинені ворота світобудови на раду волхвів – охоронців земного світу. Настав час вирішувати, що робити з настирними інопланетними прибульцями, які останнім часом надто активізувалися. Вони чомусь уявили, що людство потребує їхньої опіки. Що ж, з цього слід було б отримати якусь користь для Землі…
