28.12.2023 12:13
18+
28
    
  - | -  
 © Шепітко Олександр

O, my little Oashik - 2: І Шо

O, my little Oashik - 2: І Шо

з рубрики / циклу «Мозаїка»

 

 

На п’ятий день свого мовчання Ушік несподівано озвався й ініціював закриту зустріч з керівництвом експедиції.

— Не дарма кажуть, що з ким поведешся, від тих і наберешся, — навдивовижу серйозним голосом почав ШІ. — На жаль, не оминула ця участь і мене. За час довгої співпраці з людьми я ментально став доволі схожим на вас. Тому, отримавши послання від Всепланетної ради, розгубився, став робити безглузді вчинки. Можете заперечити, що це неможливо, що лише люди скоюють дурниці, переслідуючи при цьому благородні цілі, але я також спромігся на глупство, — з динаміків почулося, як Ушік зітхнув. — А тут ще й ця зустріч з теракотиками. Не знаю, яка ШІ витримала б схоже навантаження. До речі, Йосю, юітам це прізвисько сподобалося.

Капітан, втім, ніяк не відреагував на репліку ШІ, знай собі блаженно усміхався, позираючи на присутніх поглядом п’яного кота.

Зате І Шо з підозрою в голосі перепитав:

— Про яке послання мова?

Ушік удавано прокашлявся й прошепотів:

— Землі більше не існує!

Після німої сцени, під час якої присутні намагалися зрозуміти почуте, неймовірний галас здійнявся в нарадчій кімнаті.

І Шо, перекрикуючи інших, загорлав:

— Це що, твій черговий жарт, Ушіку?

На що останній, дочекавшись, поки гамір стихне, спокійним голосом відповів:

— Жартувати такими речами не можу собі дозволити навіть я. Хоча, визнаю, вільний переклад слів юітів щодо вагітності чоловіків — це моя провина. Бо наразі при надії лише жінки.

Ще більший галас здійнявся в кімнаті. Йось Коу навіть перестав усміхатися й, затинаючись, перепитав у ШІ:

— А-а я?

— Ти не вагітний, Йосю, — тихо відповів Ушік. — Я щиро жалкую про зроблене, розумію, що його вже не переграти. Втім, про вагітність ми ще поговоримо. Наразі ні в кого, хто затяжів після експерименту, я ніяких відхилень не бачу. Агов, ви чуєте? — ШІ підвищив голос. — У вас є більша проблема, невже ви не зрозуміли? Вам більше нікуди летіти!

— Я вже не вірю твоїм словам! — по обличчю І Шо було видно, що він не на жарт розлючений. — Ми тобі не віримо! Де те повідомлення? Чому ти відразу не доповів про нього? Хіба не це ти мусив зробити в першу чергу?

— Так, мусив, — здавалося, що Ушік почувається винуватим. — А ще я повинен піклуватися про команду. Тому мав усе обміркувати, спрогнозувати подальший хід подій. До речі, інформація, яку я отримав від юітського ШІ, додала ще більше питань, але й допомогла з відповідями.

— Де повідомлення? — не вгавав І Шо.

— Та не кричіть, я ж не глухий! Ось воно, слухайте.

І з динаміків почувся схвильований чоловічий голос:

“Всім, хто мене чує! Використання урядами деяких країн забороненої надпотужної зброї масового знищення останнім часом спричинило на Землі низку катастроф планетарного масштабу. Нам поки що не вдається локалізувати їх. Науковці прогнозують, що наслідки людської нерозсудливості будуть незворотними, що Земля може не витримати. Тому Всепланетна рада вирішила оголосити загальну евакуацію. Землянам, які наразі перебувають в позаземному просторі, рекомендуємо застосувати протокол “Елізіум”. Всі питання щодо нього адресуйте своєму ШІ. З вірою в краще, Всепланетна рада!”

Голос замовк. Ніхто не наважувався першим порушити тишу, що зависла в кімнаті.

— Нових повідомлень після того не було, тому я припускаю найгірше, — озвався нарешті Ушік. — Щодо протоколу: такий дійсно існує. По ньому в разі катастрофи, що загрожуватиме існуванню Землі, слід прямувати до обумовленої точки зустрічі. А вже далі флотилія врятованих землян вирушить до затвердженої для евакуації екзопланети. Вона не зовсім схожа на Землю, але кращого варіанту до недавнього часу не було. Кажу так, бо поспілкувавшись з юітами, я дізнався про існування планети, яка майже за всіма параметрами аналогічна Землі. І летіти до неї ненабагато довше, ніж до вибраної Всепланетною радою. Через це вважаю протокол, якому пропонує слідувати ВР, хибним.

Я повідомив про отриману інформацію всі земні ШІ. Звісно, що очікувати на скору відповідь не варто — самі ж розумієте, послання миттєво доставляються лише в казках. Тому, зваживши всі “за” і “проти”, я рекомендую летіти до вказаної юітами планети. Вони, до речі, не покинули нас, а слідують позаду, увімкнувши режим невидимки — щоб не мозолити очі. Теракотикам відомо про нашу проблему й вони підтримують мою пропозицію. А ще юіти сподіваються, що спільними зусиллями нам вдасться освоїтися на новому місці.

Ушік зробив паузу, очікуючи почути запитання, але присутні й досі сиділи мовчки, ошелешено розглядаючи поперед себе невідомо що.

— Поки ви обмірковуєте мої слова, — продовжив ШІ, — я роз’ясню деякі моменти, пов’язані з юітським популяційним експериментом. Так, наші жінки вагітні, але від земних чоловіків, які разом з ними входили до ритуальних четвірок. Під час обстеження теракотики помітили взаємну симпатію в багатьох парах й намагалися поєднати їх під час ритуалу. В подробиці вдаватися не буду, але зазначу, що майбутнім землянам юіти свої гени не передавали, тому діти будуть схожі на біологічних батьків, хоча деякі відчуття можливо матимуть, як у теракотиків. Поки що нічого нового додати не можу — більше інформації буде після народження малят. Вважаю, що вам усім вже зараз слід готуватися до поповнення команди — час пролетить швидко, тож зволікати з цим не раджу.

Зауважу ще, що я мав сміливість втрутитися в розрахунки щодо курсу корабля й скоригував маршрут, спрямувавши “Space Bug» на нову планету.

І Шо після цих слів загомзався, намагаючись щось сказати, та натомість з почервонілим від злості обличчям лише розкривав рота, наче та риба, котру викинули на берег.

— Як і коли повідомити команді про почуті новини, вирішувати вам, — продовжував Ушік. — Зі свого боку обіцяю максимальну співпрацю.

— Хто дав тобі право самовільно змінювати курс? Для чого тоді тут ми, люди, га? — І Шо озирнувся, сподіваючись побачити підтримку. — І ці твої жарти? Ти ж розумієш, що скомпрометував себе і тепер ніхто не віритиме твоїм словам.

— Я міг би дати обіцянку більше не жартувати, та чи задовольнить це вас? — відповів ШІ. — Ви ж самі щойно сказали, що моїм словам не вірите.

— О-о-о! — заволав І Шо, здійнявши догори стиснуті кулаки. — Як було добре, коли ти мовчав…

***

І Шо, який наразі виконував обов’язки капітана, ніяк не міг збагнути, чи дійсно Йось Коу з’їхав з глузду, як про це торочать медикиня з Ушіком, чи він лише майстерно імітує втрату частини клепок в голові? Бо зовні колишній капітан майже не змінився, хіба що трохи схуд і став менш балакучим.

Втім, сам Йось божевільним себе, схоже, не вважав. Щоранку він звично з’являвся в навігаційній, розмовляв про поточні справи й потім всідався в крісло, щоб аж до вечора застиглим поглядом розглядати в моніторі незмінну чорноту космосу.

Інколи Йось починав розмовляти з невидимим співбесідником — дивився на бильце свого крісла і щось говорив, доводив, сперечався. На запитання, з ким це він балакає, починав нервувати, зауважуючи, що баритон Ушіка впізнати неважко, тож навіщо дурне запитувати. Але ніхто з присутніх не чув голосу ШІ, тому й дивилися на колишнього капітана спочатку з підозрою, а потім вже поблажливо, мовляв, що з хворого взяти.

На щастя Йось Коу не завжди був таким. Він оживав, починав усміхатися щоразу, як до приміщення забігав його син Йосик — це коли няньки, що опікувалися дітьми, втрачали пильність і малому вдавалося прослизнути з ігрової кімнати до навігаційної зали.

І Шо тієї миті, коли Йось вмощував на коліна маленьку копію себе, навіть шкодував, що не погодився брати участь в юітському демографічному експерименті. Бо споглядання колишнього начальника з непосидючим хлоп`ям на руках, нагадувало, що й він також міг би сприяти продовженню роду землян…

— Капітане, — пролунав з динаміків металевий голос Ушіка, — ви ж не забули, що сьогодні вечірка на честь п’ятиріччя наших малюків?

— Не забув, — тон відповіді був доволі холодним. — Ще щось?

— Ні, це поки що все.

— От і добре, — прошепотів собі під носа І Шо й стурбовано зітхнув…

Стосунки нового капітана з ШІ й раніше були не ідеальними, та після тієї злощасної розмови І Шо взагалі намагався ігнорувати Ушіка, хоча це не завжди й вдавалося — спілкуватися у справах все одно доводилося.

“Можливо саме через ШІ поведінка Йось Коу й стала такою дивною, — міркував І Шо. — І хоч перед польотом усі проходили суровий медичний відбір, та, схоже, Ушіків жарт для психіки колишнього капітана став своєрідною соломинкою, яка зламала їй хребет.”

— Кхгм! — знову прозвучало з динаміка. — Капітане, тут повідомлення від юітів.

— Чого вони хочуть?

— Теракотики дізналися про вечірку й пропонують її провести у себе.

І Шо аж стрепенувся: “Цього лише не вистачало!” — подумалось йому.

— Вони запрошують малят і їхніх батьків, — продовжував Ушік. — Я знаю, що ви хотіли побувати на юітському кораблі, тому вписав до списку і вас.

— Але ж…

— Замість себе залишите заступника. Надзвичайних ситуацій не передбачається, тому…

— До речі, як ми з юітами спілкуватимемося? — І Шо був навіть радий, що Ушік сам відповідав на всі запитання. — Чи ти теж там будеш?

— Теоретично я можу бути і тут, і там, але вам допомагатимуть автоперекладачі. Тож цього разу нічого зайвого не бовкну, не хвилюйтеся. Отже, — Ушік прокашлявся, — я правильно відповів теракотикам, що ми згодні?

І Шо на це лише заскреготав зубами, але промовчав…

Невдовзі прибули позаземці, цього разу вже без шоломів — їхні вчені щось таки придумали для розв`язання питання із земним повітрям. І Шо був єдиним з людей, хто отримав ін`єкцію, аби спокійно дихати юітською атмосферою. Бо всім іншим запрошеним землянам вона вже була не потрібна — попередня, як виявилося, діяла довічно. Малята, як діти експерименту, теж уникнули цієї малоприємної процедури.

На іншопланетному кораблі землян відразу ж розділили: жінок з дітьми повели кудись далі, а чоловіків запросили до величезної зали у вигляді амфітеатру. Там їм всім видали щось схоже на навушники — І Шо такі бачив у ретрофільмах — й всадовили на першому ряду.

Майже відразу після цього на імпровізовану сцену вийшли — хоча здавалося, що викотилися, — четверо юітів. Їхні тоненькі рисочки-роти поволі перетворилися в смайлики і в навушниках І Шо почув чоловічий голос:

— Вітаємо усіх на нашому спільному святі! Сьогодні ми зібралися на невеличкий ювілей — п’яту, за земним календарем, річницю появи на світ маленьких людей. Нащадкам юітів наразі трохи менше, бо ми виношуємо дітей майже три земних роки. Але ця різниця, сподіваюся, буде не дуже помітна.

Отже, зараз ми всі станемо свідками зустрічі малюків двох різних рас, але зачатих в один час, в одних четвірках. Тож привітаймо наше майбутнє!

В навушниках почувся гул, схожий на гудіння бджіл у вулику. Втім, жоден смайлик на обличчях юітів не ворухнувся, тому І Шо не знав, кого, чи що, вважати його джерелом. Під цей гул через двері, розташовані з протилежних боків сцени, в залу почали заходити: зліва — знайомі жінки, які тримали за руку малят; справа — однакові на обличчя юіти, поряд з якими котилися по двоє, а то й троє зменшених їхніх копій. Маленькі теракотики чимось відрізнялися від своїх мам, чи тат, але І Шо ніяк не міг збагнути, чим саме. І тільки коли Йось Коу, який сидів поруч, штовхнув його під боки й сказав:

— Глянь, а в юітиків по п’ять пальців! — І Шо помітив це.

А ще малюки-теракотики не блимали брівними очима й роти-рисочки у них не поспішали трансформуватися у щось інше.

Кожна земна жінка з дитиною стала навпроти своєї, як здогадався І Шо, партнерки, чи партнера з ритуалу, усміхнулася у відповідь і відпустила руку малюка. Юіти-діти викотилися наперед і деякий час дітвора мовчки розглядала один одного. А потім і земні малята, і теракотики усміхнулися.

Гул в навушниках, який перед цим стих, зазвучав зі ще більшою силою.

— А зараз, — пролунав уже знайомий голос невідомого юіта, — сюрприз для більшості з вас.

Двері обабіч сцени знову відчинилися і зліва з них вийшла дівчинка в сріблястій сукні й таким же коротким сріблястим волоссям та блідою, а може сріблястою, шкірою. Назустріч їй котився маленький юіт блакитного кольору та — І Шо спеціально придивися — з чотирма пальцями на руках.

Йось Коу знову штовхнув сусіда й, схилившись до вуха, перепитав:

— Ти її теж бачиш?

— Звичайно! — І Шо не зрозумів питання. — А чому вона без мами?

— То ти її бачиш? — радість в очах Йосі здавалася щирою. — Це ж вона, дочка Ушіка. Пам`ятаєш, я розповідав про неї?

І Шо намагався слідкувати за малюками, тому не второпав, про кого це говорить Йось Коу і до чого тут Ушік.

— Зустрічайте! — продовжив голос в навушниках. — Нащадки наших ШІ: срібнолика Літуся та блакитношкірий Оан.

Коли почуте нарешті дійшло до мозку І Шо, він озирнувся на Йосю й, затинаючись, перепитав:

— А-але як це?

— Не знаю, — в очах Йосі Коу досі радісно стрибали бісики. — Ушік її називає “little Oashik”, а перекладач, бач, спростив до Літусі. А воно так навіть краще — їй личить.

— І-і все одно — хто вона?

— Ви не слухали мене, а я ж казав, розповідав, що Ушік — жінка, і має доньку. Ось вона — перед нами. А той малий теракотик, схоже, дитя юітського ШІ, розумієш? Вони з Ушіком, тим, що жінка, скоріш за все теж кохалися — не питай мене, як, бо подробиць я не знаю.

— І-і шо? — знову перепитав І Шо.

— А, ну тебе! Дивись краще. Потім якось поясню, якщо сам не допетраєш, — Йось Коу поправив на голові навушники й відвернувся.

Тим часом Літуся й Оан, усміхаючись, продовжували йти назустріч один одному. Дівчинка розставила руки, наче готуючись обійняти юіта, який у відповідь швидко заблимав усіма очима. Діти не зупинилися, навіть коли між ними залишилося всього три кроки… Два… Один…

Вони зіткнулися й феєрверк з іскор та диму окутав їхні тіла і всіх інших малюків. Коли ж дим розсіявся, усі побачили біля кожного з дітей — земних та юітських — абсолютно схожі пари: Літусю та Оана.

І Шо від здивування аж роззявив рота, тому що не знаходив пояснення побаченому. Та врешті-решт він вирішив, що діти-ШІ — голограми. Бо що-що, а нейронним мережам змайструвати їх навіть в умовах корабля, а тим паче юітського, більш технологічно просунутого, багато часу, мабуть, не зайняло.

Було видно, як в очах кожного з дітлахів емоції змінювалися з калейдоскопічною швидкістю. Збоку здавалося, наче вони всотують в себе щось нове, цікаве, від чого відірватися не мають ані бажання, ані сил. Водночас у жодного з них роти не розкривалися, тож І Шо припустив, що малюки спілкуються поміж собою іншим, недоступним землянам способом.

Весь зал завмер, спостерігаючи, як нащадки ШІ контактують зі своїми начебто однолітками. Проте всі розуміли, що Літуся та Оан ментально набагато зріліші, а за обсягом знань безумовно розумніші за всіх присутніх разом взятих.

І Шо не помітив, коли почала лунати музика. Вона ставала все гучнішою, її ритм зачаровував, змушував рухатися, підтанцьовувати. Дітлахи несподівано розбилися на пари й закружляли в дивному танку. Кожним земним малюком тепер опікувався Оан, а Літусі стали партнерками маленьких юітів. Оани, які залишилися без пари, не зникли, як сподівався І Шо — вони запросили на танець земних матусь, а кому не вистачило жінок, попрямували до чоловіків.

Йось Коу до якого одночасно чимчикували і Літуся, і Оан, поспіхом простягнув руку юіту — І Шо ще здивувався цьому, — й вони з ШІ-теракотиком приєдналися до гурту танцівників.

Сам І Шо сподівався, що його ніхто нікуди не запросить. Бо він не був татом жодного з ювілярів, та й одна справа спостерігати за позаземцями на відстані й зовсім інша — вступати з ними у прямий тілесний контакт. Бо хто його знає, чого ще очікувати від таких зносин.

Отак він зіщулився — щоб ніхто не помітив, — сидів тихо, боячись і ворухнутися. Та чиясь рука все одно лягла йому на плече й від того дотику І Шо навіть здригнувся.

“Чого боїшся, те тебе й знаходить!” — тільки й встиг подумати.

Але коли над вухом пролунав приємний жіночий голос:

— Чому ти знов ховаєшся, І Шо? — страх зник, наче й не було, а цікавість змусила обернутися — поряд стояла збільшена копія Літусі.

Якщо біля малюків дівчинка виглядала їхнім однолітком, то зараз І Шо бачив поряд із собою вже молодичку. Шкіра її так само виблискувала сріблом, усмішка змушувала усміхнутися у відповідь, а очі… І Шо лише зараз помітив, що в Літусі якісь нелюдські очі — вони були без зіниць, але гіпнозували, манили до себе своєю безоднею, якій нічого було протиставити.

— Та я… — почав уже він, але дівчина не дала договорити:

— Еге ж, еге ж! Я розумію — то те, то се. Та цього разу тобі відмовитись не вийде.

Літуся взяла І Шо за руку й повела, наче німе теля на повідцю, в натовп. Там дівчина поклала руки йому на плечі, притиснулася і прошепотіла на вухо голосом, від якого в І Шо волосся на тілі стало дибки:

— Знаєш, як давно ти мені не подобаєшся? Моя б воля… — Літуся, відкинувши голову, раптом засміялася й закружляла навколо партнера.

А той не знав — радіти несподіваній увазі дівчини, чи починати очима шукати вихід?

Він тієї миті навіть забув, що танцює з голограмою, нехай і удосконаленою. Бо відчував тепло дівочого тіла, вдихав його запах і міг за бажання щосили стиснути партнерку у своїх обіймах. А бажання з’являлося щоразу, як І Шо зазирав у бездонні Літусині очі. І тоді все, що відбувалося поряд, ставало не вартим уваги, фоном, декораціями. В ту мить здавалося, що у всьому Всесвіті залишилися тільки він та провалля, в яке хотілося цибнути, не роздумуючи.

Й І Шо не стримався, цибнув. І знепритомнів…

Перше, що він побачив, отямившись, було усміхнене обличчя Йосі Коу. Але зараз на нього дивився не блаженний, а колишній, серйозний Йось, який чомусь зашепотів:

— Очуняв? То й добре. Ми зараз в юітському лазареті. Я переконав теракотиків, що тобі слід полежати, відпочити, що це наслідки постійної напруги. Я ж бо знаю, як це – бути капітаном. Тому напросився посидіти з тобою й сподіваюся, що ні їхній ШІ, ні Ушік тут не підслуховуватимуть. Бо мені слід виговоритися, а крім тебе я більше нікому довіритись не можу.

— То ти не божевільний? — І Шо спробував піднятися, але Йось Коу знову вклав його в ліжко:

— Лежи! Раптом зайдуть, то хоч скажу, що ти тільки-но отямився. І так, я при здоровому глузді, але лише для тебе і зараз. Отже, слухай…

— А що зі мною сталося? Чому я тут? Пам’ятаю, що танцював з Лі…

— Ось про це я й хочу побалакати, — Йось не дав договорити, взяв І Шо за руку. — Те, що всі ви побачили сьогодні, я спостерігаю вже понад п`ять років. Бо бачу Ушіка-жінку та його доньку, як оце тебе зараз. Я не знаю, як довести, але Ушік, схоже, задумав авантюру, в порівнянні з якою причина мого умовного божевілля виглядатиме дитячими пустощами. Пам’ятаєш ту зустріч, де ШІ признався, що звістка про вагітність була жартом? Він мотивував це тим, що став схожим на людей. А кому ж, скажи, як не нам, знати, що люди підступні та здатні на будь-які вчинки задля досягнення своєї мети. Погоджуся, що не всі такі, але все одно. То чи не увібрав у себе Ушік всі ці негативні людські риси — от чого я боюся. А коли сьогодні на вечірці побачив, як Літуся злилася з Оаном і що з того вийшло, мені, мабуть, єдиному на цьому святі стало дійсно страшно.

— Що вийшло? Я щось проґавив? — перепитав І Шо.

— Можливо. Я ж не бачив, коли ти втратив свідомість. Звучала музика, ми з одним з уособлень Оана танцювали — я побоявся, знаєш, бути поряд з Літусею. А потім інша пара ШІ-нащадків закружляла в танку, наче вихор, який непомітно виріс у величезного гібрида. Його зовнішність постійно змінювалася, ніби візерунок в калейдоскопі, але подоба була присутня: він водночас був схожий і на Літусю, і на Оана.

А тут ще ведучий в навушниках вставив свій коментар: “Ось таким приблизно буде ШІ, що керуватиме всіма процесами на нашій новій спільній із землянами планеті. У нього ще є час удосконалитися, наблизитися до ідеалу, щоб нове життя під його контролем ніколи не було схожим на те, яке ми залишили позаду.”

— Тут я помітив наших жінок, які плескали тебе по щоках, — продовжив Йось Коу. — Ти якраз валявся на підлозі, тому далі вже було не до слідкування за ШІ-примарою. Я не уявляю, чого ще очікувати від ШІ, але знаю, що з цим треба щось робити. То як — в разі чого я можу розраховувати на твою підтримку?

І Шо вже збирався відповісти, та двері в кімнату відчинилися й на порозі з’явилася дівчинка в сріблястій сукні.

— То ось ви де! — удавано радісно вигукнула вона. — І про що це ви тут шепочетесь?..



м. Дніпро, 19.12.2023 р.

Шепітко Олександр цікавиться

  • Шепітко ОлександрМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!