Цариця полів
Кажуть, зло найчастіше приймає невинну подобу
як от привітна бабуся у будиночку з солодощів
або білява дівчинка вночі на цвинтарі.
Та я був абсолютно не готовий
що воно виявиться грудочкою сірої шерсті
з чорними намистинками замість очей
і тонким, як дріт, хвостом.
Ба більше, потім я часто думав про те,
що Люциферу тільки тому довелося стати абсолютним злом,
бо у раю не було мишей.
А точніше, саме ЇЇ.
Ця істота була хитра, ніби бог скупників краденого,
і знахабніла, як таксисти новорічної ночі.
Вона прослизала в бліндаж своїми потайними шляхами,
оминаючи спокійно всі пастки й мишоловки.
І, прогризаючи у рюкзаку дно –
діставалася хавчика.
Якраз коли ми були на чергуванні
або покотом спали втомлені.
І найбільше ця скотина полюбляла шоколадні батончики.
Зазвичай "Снікерси", проте не минала також
"Марси" й "Баунті"
і навіть ЗСУшні "Energy",
заповнюючи все довкола сяючим конфеті з прогризених обгорток.
Виграючи у цих злих, втомлених солдат
раунд за раундом.
Місяцями ми марно намагалися її спіймати,
з приблизно таким же успіхом
як ловили би ворожий "Мavic",
бігаючи по полю з корзиною і сачком.
Ця сволота просто була занадто хороша.
Вона з`являлася непомітно, наче воїн ССО
у тилу противника
і невідворотно, як стихійне лихо.
Викликаючи лише безсилий гнів
ніби жалюгідне видовище власних ніг,
коли вперше за тиждень знімаєш шкарпетки.
Тож з часом ми просто змирилися.
І сприймали погризене печиво і батончики
як добровільну пожертву
цьому ненаситному духові окопів та бліндажів.
Але коли закінчувалися солодощі,
в`ялена ковбаса і навіть пачки з "Мівіною"
(якими вона також не гребувала)
Коли лишалися тільки бляшанки з кашею,
(перловкою, або в кращому випадку, гречкою) –
отоді ставало страшно.
Бо не надто вже приємно коли по тобі
Наче той кінь бігає наша сусідка...
І коли тобі сниться щось дуже приємне
Коли ти замріяний і щасливий,
Оце ось сіре чудо кусається ( до речі дуже сильно)
І тоді, втомлений та виснажений,
вкладаючись після чергування спати
Я діставав з рюкзака священний оберіг –
балаклаву, на якій перед виїздом спав наш кіт Василь Петрович ( бо цей кіт був такий солідний що на просто Васю озиватися відмовлявся))
І та тонка флісова тканина кольору хакі
захищала мене надійніше, ніж кевларовий шолом.
Бо тільки тоді
І лише тоді
Підклавши під голову руку
У позі задоволеного ембріона
Я міг нарешті заснути.