Харідем, або про красу
з рубрики / циклу «ЛУКІАН»
ГЕРМІПП. Учора, Харідем, я прогулювався внизу поблизу міста, маючи потребу у відпочинку серед полів і відчуваючи необхідність спокійно подумати, так як у мене виявились деякі турботи. І от зустрічається мені Проксен Епікратів. Привітавшись, як то і прийнято, я спитав у нього, звідкіля він іде і куди прямує. Він відповів, що прийшов сюди теж відпочити від своїх праць, помилуватися виглядом полів і насолодитися легким і свіжим диханням вітерця що їх овіває. Йде ж він з пишного банкету, влаштованого у Піреї Андроклом, сином Епіхара, який, приносячи жертву Гермесу, святкував перемогу, отриману ним на святі Зевса, де він прочитав свою книжку.
Проксен сказав, що на гулянці було багато витончених і приємних розмов і, між іншим гостями були сказані похвальні слова на честь краси. Проксен додав, що переповісти їх він не в змозі, так як почав на старості літ вже забувати, та і взагалі не має дару слова, але ти міг би легко все передати, так як ти і сам виступав з промовами і інших слухав уважно на протязі всього обіду.
ХАРІДЕМ. Було і таке діло, Герміпп! Втім, і мені нелегко викласти все докладно, так як неможливо було все розчути за великим гамором, здійнятим прислугою і бенкетуючими. Та до того ж і взагалі важкувато згадати, що говорилось на банкеті: ти сам знаєш, що ця обстановка робить забудькуватим навіть тих, хто має найгострішу пам`ять. Але все-таки заради тебе я в міру своїх сил спробую передати тобі повністю все, що запам’ятав, не опускаючи нічого.
ГЕРМІПП. І я тобі за це, звичайно, вдячний. Але якби ти розповів про все з самого початку, - що за книга була, яку читав Андрокл, кого він переміг, і хто саме був запрошений ним на банкет, ось тоді моя подяка була би повною.
ХАРІДЕМ. Книга являла собою похвальне слово Гераклу, створене, як говорив Андрокл, під впливом одного сну. А перемогу він отримав над Діотимом з Мегари, який боровся з ним за вінок з колосків, але здебільше за славу.
ГЕРМІПП. А що за книгу прочитав Діотим?
ХАРІДЕМ. Теж похвальна промова на честь Діоскурів. Він, за його словами, був сам врятований божественними близнюками від великої небезпеки і в подяку їм склав свою промову. Тим більш, що вони і самі закликали його до цього, з’явившись у мить найбільшої небезпеки на верхівках щогл.
На банкеті було, звісно ж, багато різного народу: і родичі хазяїна, і просто знайомі. Удостоєними виступати з промовами і прикрасити ними банкет, виголошуючи похвали красі, були ось хто: Філон, син Дінія, Арістіпп, син Агасфена, і третій – я. Лежав поряд з нами Клеонім, прекрасний племінник Андрокла, зніжений і збалуваний хлопчисько, але, мабуть-що, не без розуму, так як він досить уважно вслухався в промови. Першим почав говорити про красу Філон, зробивши наступний виступ…
ГЕРМІПП. Почекай, почекай, друже! Будь ласка, не починай розповіді про самі промови, поки не скажеш мені, що саме було для вас приводом до них.
ХАРІДЕМ. Ти примушуєш нас даремно витрачати час, мій милий, тоді як ми могли б уже давно закінчити всю розповідь і бути вільними. Однак, що ж тут будеш робити, коли друг наполягає? Приходиться поступатися у всьому, про що б він тільки не попросив.
Приводом для наших промов, про який ти питаєш, став той самий красунчик Клеонім. Він лежав поміж мною і божественним Андроклом; гості, люди прості, не обдаровані освіченістю, оглядались на нього, надмірно вражаючись його красою і вели про нього гарячі розмови: не звертаючи майже ні на що жодної уваги, вони сиділи і розсипали похвали молодому чоловікові. Ми також були раді бачити в цих людях любов до краси. Однак, схвалюючи, ми в той же час вважали, що виявимось великими ледарями, якщо в бесіді про прекрасне відстанемо від простих людей, тоді як саме в цьому ми бачимо свою перевагу над ними. Отже, ми взялися поговорити про красу. Але ми вирішили не виголошувати похвальних промов, звернутих саме до юнака, це було б негарним і вкинуло б його в ще більше марнославство, - і не уподібнюватись решті гостей, говорячи безладно, що кому надумається, а сказати кожному з нас про те, що приводить йому на пам’ять саме цей випадок.
Отже, Філон почав першим і виклав свою промову наступним чином:
«Нечуване буде діло, коли ми, в наших повсякденних заняттях усіляко домагаючись красивого, про саму красу не скажемо жодного слова, але так і будемо сидіти і мовчати, як наче ми боїмося, щоб у нас не вирвалось ненароком слівце про те, до чого ми самі ревно прагнемо весь час. А між тим, на чому ще іншому ми гідно використаємо дар слова, якщо, дбаючи про речі які нічого не варті, будемо мовчати про те, що є найкрасивішим? Та й чи можна прекрасніше зобразити красу слів, ніж в промові, в якій, залишивши в стороні дрібниці, будемо говорити про кінцеву мету всіх наших устремлінь? Але, щоб не здавалося, що я говорю лише про те, як треба робити, а сам ні слова не вмію сказати про це, - я постараюсь як можна коротше і докладніше вам про все це розповісти. Всі, звичайно, бажають бути красивими, але лише деякі удостоюються цього. Зате, ті хто отримав цей високий дар, вважаються найщасливішими зі щасливих, маючи від богів і людей пристойну пошану красі. Ось вам приклад: ми знаємо, що з героїв стали богами Геракл, син Зевса, Діоскури і Єлена. Перший з них, як кажуть, був удостоєний такої честі за хоробрість, а Єлена своєю красою і себе перетворила на богиню, і стала причиною такого ж перетворення для Діоскурів, які ще до її сходження на небо були зараховані до підземних божеств.
Візьмемо будь-кого з людей, удостоєних спілкування з богами, - між ними не зустрінеш жодного, хто не був би причетним до краси. Так, Пелоп, за свою красу, скуштував божественної амброзії, а Ганімед, син Дардана, настільки, кажуть, підкорив найвищого із богів, що він не допустив нікого з інших богів до участі в охоті на цього отрока, але вважав її лише для себе пристойною, злетів на Гаргар, вершину Іди, і возніс звідтіля хлопчика на небо, щоб назавжди залишити його при собі. І таку увагу Зевс надає тим, хто прекрасний, що не тільки удостоював їх включенням в сонм небожителів, зводячи на небо, але і сам не раз, перетворюючись у що завгодно, сходив на землю і поєднувався з любимими: так, ставши лебедем, він поєднався з Ледою, в образі бика викрав Європу і, уподібнившись Амфітріону, породив Геракла. Чимало можна було б назвати вивертів Зевса, який пускався на всякі хитрощі для поєднання з тим, хто був предметом його пристрасті.
Але ось що важливіше за все і багато в чому здатне викликати здивування: в спілкуванні з богами (бо з людьми Зевс не має спілкування, за винятком лише тих, які красиві), на зібраннях богів він, за описом поета всіх еллінів, з’являється таким пихатим і суворим, що наводить жах! Геру, яка мала раніше звичку всіляко йому докоряти, Зевс на першому ж зібранні жорстоко налякав, і богиня була вже задоволена і тим, що з нею не сталося нічого ще чогось гіршого і що гнів Зевса не пішов далі слів. На другому, пізнішому, зібранні він нагнав страху на всіх богів, пригрозивши, що підніме і повітря, і море, і землю разом з усіма людьми, . Але, збираючись на побачення з красивими любимцями, він стає таким тихим, лагідним, у всьому поступливим, що на довершеність усього навіть зовсім перестає бути Зевсом, боячись неприємним здатися хлопчику, і вдавано приймає іншу зовнішність, до того ж найпрекраснішу, здатну зацікавити того, хто дивиться на нього. Таку повагу і пошану віддає Зевс красі.
І якби ж то тільки один Зевс був до такої міри у полоні краси, а з решти богів ніхто не мав в ній потреби, тоді могло би здатися, що сказане мною говорить більше проти Зевса, чим на користь краси. Але подивись уважніше, і ти побачиш, що з усіма богами твориться те ж саме, що і з Зевсом. Посейдон був переможений Пелопом, Гіакінфом – Аполлон, Гермес же – Кадмом.
Та й богині не соромляться цієї слабкості. Навпаки, це ніби навіть лестить їхнє честолюбство – дати людям привід говорити про зв’язки з таким-то красенем. Мало того: у всьому іншому кожна з них відає певним колом справ, і ніколи богині не оспорюють одна у одної того, чим заправляють. Афіна керує людськими справами в частині війни і не бореться з Артемідою за охоту. Точно так же Артеміда поступається Афіні у справах воєнних. Гера надає право піклуватися про шлюби Афродіті, яка в свою чергу не набридає їй втручанням у її обов’язки. І тільки коли справа стосується краси, кожна так багато думає про себе і вважає себе вищою за інших, що сам Розбрат, бажаючи посварити богинь одна з одною, кинув між них не що інше, як красу, вважаючи, що в такий спосіб легше за все досягне бажаної мети. Розрахунок виявився правильним і передбачуваним. З цього ми можемо бачити, яка всесильна краса. Насправді: ледь богині підняли яблуко і прочитали на ньому напис, як зразу ж, кожна визнала його належним їй. І так як жодна з них не наважувалась на вирок самій собі, визнавши, що на вид вона не така гарна, як інші, то вони звернулися до Зевса, батьку двох із них і брату й чоловіку третьої, щоб надати йому вирішення спору. Хоча Зевс і сам міг оголосити, котра з богинь красивіша за всіх, хоча в Елладі і серед варварів чимало було мужів і хоробрих, і вчених, і розумних, Зевс доручив розсудити богинь Парісу, сину Пріама, і тим самим виніс ясний і недвозначний вирок, що і розум, і вченість, і сила повинні схилитися перед красою.
Богині завжди так хотіли, так старалися уславитись красивими, що і хвалителя героїв, співця богів, переконали іменувати їх за красою. Гері приємніше, коли її назвуть «Білорукою», а не «старшою серед богинь дочкою великого Крона»; Афіна не проміняла б прозвання «Великоокої» на «Тритогенія», а Афродіта воліє всім іншим назвам – «Золота». Все це – імена, що стоять у зв’язку з їхньою красою.
Однак все сказане мною не тільки показує, як вищі істоти ставляться до краси, але є правдивим свідченням того, що краса сама стоїть вище за все інше. Афіна вирішила, що краса перевершує і мужність, і розум, разом узяті: адже вона покровителька і того і другого. Гера показала наочно, що віддає перевагу красі всій своїй владі і могутності, а Зевс виявив, що у цьому відношенні він мислить згідно з нею. Отже, якщо краса настільки божественна і велична, настільки бажана для самих богів, то невже для нас буде пристойним не брати приклад з безсмертних і словом і ділом, всім, чим можемо, відмовлятися взяти участь у прославленні краси?»
Ось що сказав Філон про красу, прибавивши наостанок, що він сказав би і більше, якби не знав, наскільки недоречне багатослів’я на банкеті. Услід за ним Арістіпп взяв слово, після довгого умовляння з боку Андрокла: він спочатку не згоджувався говорити, начебто не наважуючись виступати після Філона. Арістіпп почав так:
«Багато хто і багато разів, нехтуючи розмовою про найкраще і найкорисніше, заводять розмови про інші предмети, маючи надію самим набути популярності, тоді як їхні слухачі з цих слів не виносять для себе нічого путнього. Одні багатослівно сперечаються один з одним, другі розмірковують про небилиці, треті займаються марнослів’ям про речі які нікому не потрібні. Між тим, їм би належало кинути всі ці заняття і подивитися, чи не знайдеться сказати про що - небудь більш піднесене. Я вважаю, що у таких ораторів немає жодної здорової думки про суще, і я думаю також, що тільки найбільший дурень здатен, звинувачуючи інших у незнанні кращого, сам поринути в такі ж помилки, - а тому я вибираю предметом своєї промови найпрекрасніше і разом з тим найкорисніше для слухачів, таке, про що кожен, хто б він не був, скаже : «прекрасно слухати промови про красу».
Якби ми нині вели бесіду про що – небудь інше, а не красу, то було б достатнім вислухати одного оратора і на тому закінчити. Але краса – такий невичерпний предмет для усіх, хто хоче взяти про неї слово, що, звичайно, неможна вважати невдачливим оратора, який у своїй промові не висвітлив питання з достатньою повнотою; навпаки, якщо до усіх похвал, що виголосили інші, він зумів і від себе додати хоча б що-небудь, тоді можна вважати, що його промова блискуче вдалася. Краса – те, чому відкрито віддають таку пошану небожителі; але вона і для смертних настільки ж божественна і в найвищій мірі бажана. Вона за своєю природою вносить стрій і лад у все суще. Нарешті, вона робить людей, маючих красу, предметом загальних домагань, а до тих, хто позбавлений краси, породжує ненависть і відвертає від них погляди як від недостойних. Хто має дар слова, достатній, щоб по заслугам вихваляти її? Ніхто, звичайно. А тому, якщо краса має потребу для її уславлення в багаточисельних хвалителях і так важко віддати їй належне, не буде нітрохи недоречним, якщо і ми відважимося дещо сказати про неї, хоча б і виступаючи з промовою після Філона. Краса найвище і божественніше за все, що є у світі.
Я обійду мовчанням все, чим вшанували красенів боги. Але вже в глибокій давнині Єлена, народжена від Зевса, таке викликала захоплення в усіх смертних, що Тесей, який опинився у якихось там справах на Пелопонесі, коли Єлена була майже ще дитиною, побачивши її красу, так закохався, що, володіючи непорушним троном і славою, якої не має перший зустрічний, він, незважаючи ні на що, вирішив скоріше померти, чим залишитись без Єлени. Навпаки, Тесей готовий був вважати себе щасливцем зі щасливців, якщо йому вдасться зробити Єлену своєю дружиною. Маючи такі почуття, він відмовився від думки отримати Єлену від батька, який би не віддав йому дочку, що не досягла ще повноліття. Пихато зневаживши батьківською владою і попри всі небезпеки, що загрожували йому на Пелопонесі, Тесей замислив викрасти Єлену і, зробивши Періфоя своїм співучасником, силою взяв Єлену від батька і повіз її до Афідни, що в Аттиці. За цю допомогу Тесей був так вдячний Періфою, що на все життя залишився йому другом, і для нащадків прикладом стала ця дружба Тесея з Періфоєм. Коли ж Періфою в свою чергу прийшлося спускатися до Аїду, щоби посватати дочку Деметри, Тесей довго відмовляв його, коли ж він не зміг переконати друга відмовитися від своєї спроби, він прослідував за Перифоєм, вважаючи, що таким чином, піддаючи своє життя заради друга небезпеці, він гідно віддячить його.
Отже, Тесей знову вирушив у мандри, а Єлена повернулася до Аргосу. Коли ж прийшла пора виходити їй заміж, то царі Еллади, хоча вони й могли собі взяти дружин з Греції, красивих і знатних родом, зібралися і почали сватати Єлену, з презирством відкидаючи інших жінок, як тих, що стояли нижче за неї. Потім, коли вони зрозуміли, що стане причиною боротьби, і, злякавшись, якби в Елладі не розгорілась війна, в якій вони стикнуться один з одним, вони загальним рішенням зобов’язались взаємною клятвою підтримувати того, хто удостоїться стати чоловіком Єлени, і не допускати, щоб хто-небудь вчиняв йому образи. Кожен був впевнений, що він таким чином підготовляє для себе союзників. Однак, всі обманулися у власних розрахунках, окрім Менелая; силу ж загального рішення відчули дуже швидко: як відомо, через деякий час виникла суперечка між богинями про красу, і вирішити її вони надали право сину Пріама Парісу. Він же переможений красою богинь, був змушений судити їх по їхнім дарам. І от Гера запропонувала йому владу над усією Азією, Афіна могутність воїна, а Афродіта – шлюб з Єленою. Парис вирішив, що і нікчемним людям інколи дістається царство, не менше, ніж Азія, Єлену ж не заслужить ніхто з майбутніх поколінь, - і він вибрав шлюб з нею.
Коли ж стався знаменитий, оспіваний у піснях похід під Трою, в якому Європа вперше виступила проти Азії, то і троянці мали нагоду, повернувши Єлену, спокійно жити у себе вдома, і греки, віддавши Єлену троянцям, могли позбавитись від труднощів війни і далекого походу. Однак, ні ті ні другі не захотіли цього, вирішивши, як видно, що не знайти іншого, прекраснішого приводу для війни, за що варто було б пожертвувати життям. І самі боги не відвертали своїх синів від цієї війни, але навпаки, спонукали взяти участь у ній, хоча і знали насправді, що їх чекає погибель: вони вважали, що смерть у битві за Єлену принесе їхнім дітям не меншу славу, чим божественне походження. Втім, що я говорю про дітей! Самі боги повстали один проти одного лютіше і страшніше, чим раніше у війні проти Гігантів, - в першій війні вони стояли один біля одного, а тепер один проти одного. Чи можна знайти більш очевидний доказ того, наскільки перед судом безсмертних краса стоїть вище всіх інших людських якостей? Коли ми бачимо, що ніщо інше ніколи не викликало серед них розбрату і тільки лиш в ім’я краси боги не тільки жертвували синами, але і самі воювали один проти одного, а деякі навіть і пораненими були, - хіба з цього не виходить, що боги одноголосно віддають перевагу перед усім іншим красі?
Але, щоб вам не здавалося, начебто я не знаю, куди спрямувати промову про красу, і тому так затримуюсь на розповіді про Єлену, я перейду тепер до іншого, що докаже високі заслуги краси і ніскільки не менше, чим сказане мною, - перейду до Гіпподамії, дочки аркадійця Еномая. Скільки людей, захоплених красою Гіпподамії вважали за краще померти, чим жити під сонцем з нею в Розлуці! Коли Гіпподамія перетворилася з дитини на дівчину і батько помітив, яка прірва відділяє від неї її подруг, він сам попав у полон її розквіту, бо краса, притаманна їй, була настільки велика, що спокусила навіть батька, наперекір природі, і тому вирішив утримувати дочку біля себе, однак зробивши вигляд, що згоден віддати її в дружини гідному її. Щоб уникнути нарікань людей батько придумав хитромудру хитрість, злочиннішу самої пристрасті, впевнений, що з її допомогою легко здійснити своє бажання. На колісниці, майстерно зробленій для самого швидкого бігу, запрігши в неї коней, рисистіше за яких неможливо було знайти у всій Аркадії, Еномай змагався з тими, хто сватав дівчину, обіцяючи дати дочку в нагороду переможцю, який його обгонить, і знести голову тому, хто буде переможений. При цьому Еномай вимагав, щоб дочка сходила на колісницю разом з женихами, щоби, заняті нею, вони забували про управління кіньми. Перший же, хто виступив на змаганні потерпів невдачу і лишився коханої разом з життям. Інші, вважаючи малодушним ухилятися від змагань чи відступати від прийнятих рішень, проклинали жорстокість Еномая і гинули один за одним, наче кожен, боявся що не встигне померти за дівчину. Число вбитих юнаків дійшло вже до тринадцяти. Тут боги, обурені лиходійством Еномая, жаліючи як загиблих юнаків, так і Гіпподамію, - тих за втрату прекрасної нагороди, цю за те, що краса її зів’яне без насолоди, - а також піклуючись про юнака, який збирався виступити на змаганні, - це був Пелоп, - вони подарували своєму любимцю колісницю, ще прекраснішу і майстерніше зроблену, і коней безсмертних, щоби з їхньою допомогою він заволодів коханою. Так і сталося, і біля переможної цілі Пелоп умертвив свого тестя.
Отже, ми бачимо, що і люди вважають красу божественним скарбом і шанують її вище за всі інші блага, і боги поклали на неї немало сил. А тому і нас було б несправедливим дорікати за те, що, розсудивши, ми вважали доречним виголосити перед вами нашу промову про красу» Так закінчивши, Арістіпп у свою чергу замовк.
ГЕРМІПП. Залишився тільки ти, Харідем, щоб своєю промовою дати гідну кінцівку всьому сказаному на честь прекрасної Краси.
ХАРІДЕМ. Ні, ні! Заради богів, - не заставляй мене продовжувати! Досить з тебе і того, що я розказав про наше зібрання і передав дві промови. До того ж я не припоминаю, що говорив. Адже легше утримати в пам’яті чужі промови, чим свої власні.
ГЕРМІПП. А між тим мені з самого початку хотілось від тебе це отримати! Я прагнув почути не стільки слова тих хто говорив, скільки твою промову. Значить, якщо ти залишиш мене без цього задоволення, то виявиться, що ти даремно трудився розповідати інше. Ні, в ім’я Гермеса, повтори свою промову з початку і до кінця.
ХАРІДЕМ. Було б краще, якби ти задовольнився тим, що чув, і позбавив би мене цієї важкої задачі. Але якщо тобі вже так хочеться почути мою промову, прийдеться надати тобі і цю послугу. Отже, я сказав наступне:
« Якби я першим виступав з промовою про красу, мені знадобився би довгий вступ. Але, оскільки я збираюся виголошувати промову після багатьох, що говорили до мене, буде цілком доречним використовувати їхні слова як вступ і зробити мою промову безпосереднім продовженням. До того ж перші дві промови виголошені не в якомусь іншому місці, але тут же, в той же самий день і тому можна так зробити непомітно для слухачів – як нібито кожен з нас говорить не від себе, але всі ми продовжуємо одну і ту ж промову. Якби діло йшло про що-небудь інше, то в похвалу йому достатньо було того, що кожен з вас вже сказав від себе; але красі притаманно так багато, що і для тих, хто прийде на зміну нам, завжди знайдеться, про що сказати во славу краси. З якого боку до краси не підійди, все здається, що ось про це і треба було б перш за все сказати. Так, гуляючи на квітучому лузі, відкриваєш поглядом все нові і нові квіти і, привабливий ними, не знаєш яку квітку і зірвати. Я вибрав з багатьох лиш ті, про які, мені здається, не варто було б мовчати, і коротенько скажу, щоб і красі належне воздати, і вас порадувати, не пускаючись у великі міркування.
Коли ми бачимо, що людина перевершує нас тільки хоробрістю або якою-небудь іншою доблестю, не змушуючи нас щоденними послугами мати до нього добрі почуття, то ми скоріше заздримо йому і чекаємо, коли ж він нарешті потерпить невдачу у своїх ділах. Але, зустрівши чоловіка, прекрасного собою, ми не тільки не заздримо його красі, але, з першого ж погляду в полоні у нього, починаємо любити його без міри і, не вагаючись, стаємо його рабами, як вищої істоти. Більше радості служити людині що знаходиться у владі квітучої краси, чим повелівати людиною, позбавленою її, і коли красивий віддає нам багаточисельні накази, ми буваємо йому вдячні, ніж, якби він до нас ні з чим не звертався.
Далі: що стосується інших благ, для нас бажаних, то ми стараємось тільки заволодіти ними, не більш того. Але красою ніхто ніколи не зможе насититися! Якби ми красою перевершили сина Аглаї, що ходив з ахейцями під Іліон, чи прекрасного Гіакінфа, або Нарциса, лакедемонянина родом, нам і цього здавалося б мало: ми боялися б, що нас забудуть, що на заміну нам прийдуть інші, ще більш прекрасні.
Я готовий сказати, що з красою люди пов’язують всі свої діла: і полководцям не байдуже, красиво чи ні, вистроєні війська, і промовці прагнуть до неї, складаючи промови, і живописці, створюючи свої картини. Втім, що говорити про ті справи, в яких краса служить кінцевою метою, коли і те, до чого нас примушує лише потреба, ми, тим не менш прагнемо зробити прекрасним, наскільки зможемо. Менелай не стільки про користь думав, будуючи свій дім, скільки про те, щоби вразити тих хто входить; тому-то він і прикрасив свої палати з такою розкішшю і красою, і не помилився в розрахунку: син Одіссея, кажуть, був настільки захоплений, відвідавши дім Менелая, щоб дізнатися про свого батька, що сказав Пісістрату, сину Нестора:
- Зевс Олімпійський, мабуть, живе у таких чертогах!
Та і сам батько цього юнака вів під Трою разом з другими греками «червонощокі» кораблі, думаючи не про що інше, як про те, щоб вразити глядачів. Так і з будь-яким ремеслом: досліджуй – і знайдеш, що всі вони мають на увазі красу і досягнення її ставлять вище за все інше.
І настільки, як видно, краса перевершує все інше, що можна знайти чимало речей, яким віддається більша пошана, ніж отримавшим частку в справедливості, мудрості чи хоробрості, але нічого не знайдеш вище того, що належить красі. Точно так же і найбільше безчестя чекає, те що їй чуже: тільки некрасивих ми іменуємо уродами, як начебто даремно народилася на світ людина, позбавлена краси, хоча б вона і мала багато прекрасних якостей.
Тих, хто догоджає бажанням народу, що стоїть у владі, ми називаємо одних – демагогами, других – підлесниками; і тільки тим, хто підкорюється силі краси, ми дивуємося і називаємо трудівниками та шанувальниками прекрасного, а тих, хто проявляє турботу про прикрасу міста, вважаємо загальними благодійниками. Отже, якщо краса породжує таке благоговіння, якщо всі причетні устремлінню до неї і вважають за щастя хоча б як-небудь їй прислужити, то хіба ми не заслужимо осуду, якщо добровільно упустимо щасливу можливість такого щастя, не розуміючи, що цим ми самі себе караємо»»
Такою була промова, виголошена мною в свою чергу. Багато, звісно, я міг би сказати про красу, але опустив все це, дивлячись, що бесіда затягується більше, ніж треба.
ГЕРМІПП. Щасливці ви, що насолодилися такою бесідою. Втім, завдячуючи тобі і я, мабуть, отримав задоволення не менше, чим ви.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.