30.04.2024 12:06
для всіх
62
    
  - | -  
 © April

Визначений долею

Визначений долею Оповідання

Останній тиждень із Джилл відбувалося щось незвичайне. Щоправда, вона, як і раніше, встигала поєднувати роботу, йогу та зустрічі з такими ж, як сама, вільними від шлюбу й захопленими езотерикою подругами, і навіть продовжувала свої медитації... Занурення в самопізнання були для неї не просто звичкою чи модним трендом. Відчувши в якийсь момент тонкі енергії та навчившись завдяки їм отримувати відповіді на питання, які її хвилюють, Джилл узагалі не уявляла себе без цього нового дивовижного світу.

Але знань езотерики й досвіду прийняття незвичайних енергій все ж не вистачало для розуміння природи цих нових відчуттів. І тільки лише одна її жіноча інтуїція підказувала, що це — винахідливий спосіб душі донести якусь важливу інформацію.

Вона пробувала пов`язувати ці відчуття навіть із впливом таких малопопулярних чинників, як стрибки вібрацій планети та прихід на неї потужних світлових енергій напередодні епохи Сатья Юга. Але швидко відкинула таку версію: завдяки багаторічним східним практикам, спортзалу і правильному харчуванню вона добре підготувала своє тіло і загартувала імунітет. До неї майже не приставали віруси й не дошкуляли навіть потужні спалахи на сонці.

Джилл також припускала, що причиною незвичайних хвилювань міг бути нещодавній розрив з її новим приятелем Біллі. Щоправда, стосунки з ним, — порівняно з іншими бойфрендами, — не склалися майже від самого початку. Зі своїми надмірними, як для перших днів знайомства, залицяннями, — даруванням квітів, походами до ресторанів і ледь не освідченнями в коханні, — він здавався їй надто ідеальним. Це насторожувало її прагматичну частину розуму, яка змовницьки нашіптувала: "Таких у реальному житті не буває". Але замість того, щоб послати якомога далі думку розуму і зазирнути у своє серце, вона майже всі, по-справжньому радісні дні їхніх стосунків, фактично готувалася до розриву. Для цього залишалося знайти слушний привід і, переступивши через почуття, що зародилися, розбігтися. І вона його знайшла...

Якось прийшовши на зустріч на багато раніше, — потрапивши при цьому під дощ (день тоді не задався від самого початку), - Джилл вирішила його набрати, щоб прийшов якомога швидше. У відповідь замість вже звичного м`якого, майже вкрадливого голосу вона почула писклявий голос, який, ніби між іншим, повідомив: "Ну... він наразі не може..., але я можу його покликати... Біллі!..". Не дослухавши цю малолітню стерву, вона скинула виклик і відразу допивши вино, вискочила на вулицю. Так, привід був гарний, що скажеш, але ревнощі, що виникли, — які розбудили гормон люті та злості, — думали інакше. Розлючена на весь світ, вона тремтячими пальцями, з помилками, настрочила йому гнівне послання, наприкінці якого, — ніби ставлячи жирну крапку, — дописала: "... Не дзвони й не шукай! В моєму житті тебе більше не має!"

Її чутлива натура при розставаннях завжди бурхливо реагувала незалежно від того, хто кого кидав. Якщо оцінювати її поведінку з позиції психології, в такі моменти вона була — то в ролі "жертви", то — в ролі "тирана". Але в обох випадках сльози лилися однаково: вона ненавиділа спершу "його", потім себе, потім увесь світ, а потім, — уже згодом, — усіх жаліла, але вже починаючи з себе. Практики й переконання в цей період не діяли, а пляшка хорошого вина ставала на деякий час її другом і однодумцем. У такі періоди Джилл брала відпустку і просто просиджувала вдома. Але не тому, що боялася жахливо виглядати вранці — зовсім ні, та й пила вона не багато: просто не могла прикидатися, що все "Ок", коли в душі була суцільна рана.

У свої тридцять сім вона все ще мріяла знайти того, хто був їй "визначений долею". Переймаючись причинами своїх невдалих стосунків, вона шукала відповіді навіть через занурення в медитації. Але отримуючи у них зовсім невтішну відповідь: "Серйозні стосунки — це не про тебе", вдавала, що не зрозуміла, сподіваючись почути нову, слушну вже наступного разу.

* * *

Не підібравшись до розгадки своїх душевних мук і, втомившись про це думати, вона, — попри пізню годину, — зателефонувала своїй, відомій гуру езотерики.

Ірен, зазвичай зайнята навіть вечорами, — коли невтомно щебетала телефоном із подружками свого ж похилого віку або з улюбленим онуком, — цього разу, на диво, знайшла час і для Джилл. Її телефон, як і очікувалося, спочатку був зайнятий, але хвилин за п`ять вона вже передзвонила, чого раніше ніколи не було. Швидко зрозумівши суть і, не витрачаючи "дорогоцінний" час на можливі причини проблеми, вона порекомендувала нову, потужну практику. Використавши наостанок своє стандартне: "Все буде добре...", Ірен попросила фідбек за результатами.

Джилл не стала відкладати й, заспокоївши — перевіреним способом — свою свідомість, занурилася в "нірвану". Як і обіцяла наставниця, вона ввійшла в неї порівняно легко; а образи, які зазвичай приходили насилу, розпізнавалися зараз на багато легше. Медитація добре розслабляла, занурюючи все сильніше туди, де було видно обриси відповіді. Але в цей момент, відчувши сильну слабкість і, втрачаючи контроль, вона занурилася у глибокий сон...

Лише вранці, остаточно прокинувшись, вона зрозуміла, що, по-перше, заснула в процесі практики й, по-друге, проспала будильник! Швидко збираючись на роботу, Джилл намагалася зрозуміти, як її міг здолати сон. Але вже знаючи, що таке трапляється з кожним, постаралася згадати, що було уві сні...

Перші інсайти, точніше їх уривки, стали проявлятися під час підбадьорливого душу (як часто буває) і продовжилися з першими ковтками кави. Усі вони були пов`язані з якоюсь подією, — найімовірніше автомобільною аварією десь за містом, — причому за її участю; результат якої від неї вислизав. Але з досвіду Джилл знала, що не розгадані фрагменти медитацій або снів можуть "підтягнутися" і пізніше. Не встигаючи через поспіх довести макіяж до звичного ефекту, вона схопила сумочку, недопиту каву і вискочила з дому.

Виїжджаючи з двору, її увагу привернула автівка, що стояла на шанобливій відстані по інший бік вулиці: щось чи когось вона їй нагадала. Але не маючи часу на ребуси, Джилл зосередилася на обережному виїзді на дорогу і наборі швидкості.

* * *

Навігатор показував не таке вже страшне запізнення, і, зробивши ковток кави, вона вирішила зателефонувати Ірен: по-перше, вона обіцяла їй "фідбек", а по-друге, треба було терміново обговорити моторошні фрагменти з медитації та вислухати її поради.

Перша думка, яка спала їй на думку після інсайтів, — що це важливе попередження, і тепер їй треба бути обережною в незвичних ситуаціях, і особливо за кермом!

Телефон Ірен стояв у списку автомонітора першим і їй знадобилася лише секунда, щоб потрапити в нього своїм витонченим пальчиком. Але з`єднання довго не відбувалося, а шум машини, що набирала швидкість, заглушав причину, що йшла з динаміка. Нарешті до Джилл долинув дуже зайнятий, стурбований голос наставниці:

- Люба, ти не могла б передзвонити — у мене розмова по іншій лінії?

- Ірен, я могла б, але не в цій ситуації! Приділи мені хоча б кілька хвилин... можливо, йдеться про моє життя.

- ... Джилл, я б із задоволенням... але я на зв`язку з онуком... і в нього в школі, схоже, серйозна проблема!

Майже безапеляційний тон наставниці, поглиненої шкільною проблемою онука, виводив із себе. Обурена байдужістю Ірен, вона різко потягнулася до монітора, — перервати образливу, порожню розмову, — і натрапила на скляночку з кавою... Картонна склянка не встояла і спрямувалася до улюбленої сумочки. Намагаючись "врятувати" її від кави, Джилл різко нахилилася вправо, потягнувши за собою кермо... Усвідомивши, що з`їжджає в кювет, вона рвонула кермо у зворотний бік і лише через мить зрозуміла — це зусилля було надмірним. Автівка вилетіла на "зустрічку", якою мчала така ж шалена...

Не маючи ні секунди на роздуми, вона переклала ногу на педаль гальма і щосили втиснувши, заплющила очі...

... Часом вона приходила до тями. З того, що запам`ятала спочатку, були міцні чоловічі руки, які відстібали ремінь безпеки та витягали її з машини. Потім: вибух бензобака її машини, який вона бачила вже здалеку; сирена "швидкої", перенесення на ношах; і, набагато пізніше, — рух на каталці в лікарні...

* * *

... Хоч як дивно, першою кого вона побачила, прийшовши до тями в палаті, була Ірен, яка стала їй на якийсь час ненависною. Зі страждальним обличчям і мокрими від сліз очима, вона дивилася на Джилл... Побачивши, що її "крихітка Джулі" (як вона її часом називала) прийшла до тями, вона швидко і радісно вигукнула комусь:

- Швидше-швидше!.. Вона прокинулася!!!

Потім, нахилившись і дивлячись їй прямо в очі, вимовила заплаканим і вибачальним голосом:

- Ти пробач мені, Джулі!.. Ці онуки... з ними стільки проблем!..

Сестра, яка швидко увійшла, не чекаючи лікаря, перевірила показники й вже спокійно сказала:

- Ну, слава богу, все гаразд... динаміка добра. Вам дуже пощастило: лише два незначні переломи та забій голови. Через кілька днів почнемо ходити...

Поліціянт, який прийшов на крик Ірен, побачивши, що постраждала може спілкуватися, представився і поставив кілька формальних запитань.

Наступним був лікар, який фактично підтвердив слова сестри та призначив комплекс процедур.

Нарешті Ірен, яка все ще стояла поруч, радісно, майже урочисто вимовила:

- Ну, Джулі, а тепер готуйся... це — твій янгол-охоронець!

У дверях стояв збентежений Білл із букетом квітів і дівчиною років чотирнадцяти з винуватим обличчям...

Лікар, давши хлопцеві і його супутниці десять хвилин і забравши з собою Ірен, яка плакала, але вже від щастя, пішов.

* * *

... Після їхнього розриву та ігнорування Джилл усіх його дзвінків, зокрема й по відеодомофону, Білл два вечори "чергував" біля її будинку, сподіваючись зустріти й все пояснити.

Того "дня сюрпризів", сподіваючись обсохнути, до нього заскочила підліток-племінниця, що потрапила під дощ недалеко від його будинку. І поки турботливий дядько готував їй какао, задзвонив його телефон, залишений у кімнаті. Білл крикнув їй: "Відповідай... я зараз не можу" і Чарлі відповіла, як змогла...

Так і не побачивши її другий вечір поспіль, Білл шукав зустрічі тепер із ранку наступного дня. Коли ж Джилл не вийшла у звичний для неї час, він вирішив, що встигне взяти кави, але пропустив її вихід із дому. Повертаючись, він уже побачив машину, що від`їхала, і, розлучившись зі своєю кавою, кинувся слідом... Її машину він наздогнав уже перед самою аварією... Джилл шалено пощастило: вона якимось дивом розминулася із зустрічною машиною; але влетіла в лівий кювет, де її машина двічі перекинулася і почала горіти... Далі вона вже знала.

Поки Білл говорив, ніжно погладжуючи здорову руку Джилл, вона з розчуленням дивилася на нього, не наважуючись перервати. І не тільки тому, що він врятував їй життя, і що насправді, він в душі їй завжди подобався. Тільки тепер вона до кінця усвідомила, на скільки їй близька ця людина! І вже зовсім по-іншому поглянула на всі перипетії цього тижня.



Київ, жовтень 2023

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!