10.04.2024 18:54
для всіх
86
    
  2 | 2  
 © April

Не дитячі таємниці

Не дитячі таємниці Глави 3-4. Завершення

Глава 3

Відчуття невідомої небезпеки пробуджувало в мені внутрішній трепет. У міру затихання вітру, на зміну гілкам, що падали прийшов невідомої природи шурхіт. Він, можливо, йшов від їжаків, що копошилися в пошуках їжі, або від знахабнілих зайців, котрі пробігали зовсім поруч. Але так міркував би розум хороброго дорослого. Моя ж уява перетворювала боягузливих мешканців заростей на грізних кабанів, ікластих вовків і моторошних персонажів деяких казок.

Страх, ніби насолоджуючись скоєним, випробовував мене дедалі вправніше, доводячи холод, що проник у тіло, майже до ознобу. Щоправда, комарі, що продовжували кусати, тепер ставали зовсім не зайвими: нехай на деякий час, але вони перемикали мою увагу, послаблюючи зашморг темряви. У ті моменти, - як не дивно, - вони були, мабуть, єдиними з навколишніх істот, яких я міг, хоча б на деякий час, зарахувати до своїх спільників...

Не відомо, що допомогло мені більше: укуси комарів, повернення тепла зі затуханням холодного вітру чи надмірна втома, але я почав заспокоюватися і навіть думати про щось стороннє.

... У якийсь момент я раптом почув кроки, які наближалися. Причому вони були настільки явними, що не залишалося сумнівів у їх вірогідність. Ба більше, я точно знав, що йде людина. Я трохи напружився, але переляку не відчув. Тим більше що ставало дедалі світліше. Відшукавши прогалини в моїй накидці, під неї стали пробиватися яскраві промінчики, швидко мене зігріваючи та піднімаючи настрій. Уже розуміючи кому належать кроки, я впевнено скинув захист від зовнішнього світу - плащ і побачив веселого батька.... Але раптом, ці теплі, радісні зміни почали рухатися: закрутилися, як у калейдоскопі; стали розсипатися, танути. Відчуваючи черговий, особливо болючий укус комара-кровопивці, я повернувся в лещата своєї колишньої реальності - в її холодну, безцеремонну темряву. Занурення на деякий час у благодатний сон і різке повернення з нього знову змінили пріоритети мого сприйняття: небезпека і страх відступили, перетворюючи комарів знову на найлютіших ворогів...

Сонячних променів я, звісно, не бачив, але ненависна ніч вже відступала, звільняючи дорогу такому бажаному ранку. Ще за інерцією вагаючись у вірності ухваленого рішення, я, проте, відсунув накидку й оглянувся. Природа, що оточувала мене зараз, - підсвічена лише блідим ранковим світлом, - здавалося, не мала меж, була легшою; і вже точно - не порівнянна з тією нічною - гнітючою та лячною. І мій дитячий розум довго опирався ставити між ними знак рівності. Зрештою, прийнявши їх як одне ціле і злегка заспокоївшись, я все ж подумав: "Як би я не хотів знову опинитися тут вночі".


Глава 4

- ... Ну, що..., як ти? - Пролунав ще здалеку бадьорий, майже веселий, голос батька. – Трохи поспав? - І не чекаючи моєї реакції додав - ... Чудовий ранок, збирайся, зараз почне клювати!

Попри майже безсонну ніч, побачити клювання коропа вночі нікому не вдалося, і вся надія тепер була на ранок, - включно до десятої, - коли закінчувався наш час. Але вдача нам все-таки посміхнулася: втомлена від примхи минулого дня і ночі, зголодніла риба пішла в атаку на наші гачки з наживкою, і ще задовго до "фінального свистка", принаймні в нашому з батьком садку, вже хлюпали два красені коропи! До того ж другий був "дзеркальним", які трапляються вкрай рідко. Темрява, що полоскотала мої нерви, у парі з химерною фортуною, здавалося, поспішали перепросити за свої помилки.

Всупереч втомі від нестачі сну, яка з підйомом сонця дошкуляла все сильніше, я відчував справжній захват за наш улов і участь у цій новій для мене "дорослій" риболовлі. Загадуючи бажання повернутися сюди знову, я за традицією, - колись побаченою на Чорному морі, - кинув в озеро нову п`ятикопійчану монету. Зробивши кілька обертів у повітрі, сяючи блискучими боками, вона спритно пірнула в його м`яку гладь: схоже, вдячне озеро відгукнулося і прийняло мій дарунок...

Уже хвилин за десять після від`їзду батько, помітивши, як я клюю носом, розмістив мою голову в себе на колінах, підклавши куртку. Свого сну я не пам`ятаю, та й чи був він узагалі після стількох пригод? Та навіть якщо й був, ні шум дороги, ні різкі повороти, ні розмови дорослих - ніщо його не порушило.

Батько розбудив мене майже в містечку: "Прокидайся, рибалко! Приїхали".

Я насилу розплющив очі, але швидко згадав усі радісні миті цієї доби. І тепер мені кортіло якнайшвидше дістатися дому і першому, прямо з порогу прокричати: "Ми вже приїхали... і зловили двох величезних коропів!". А потім, навіть не переодягаючись, я б вибіг на вулицю і всім знайомим розповідав, звідки ми щойно приїхали і яких коропів спіймали...

Усе так і було. А потім був вечір, і нова ніч, але вже в теплому затишному ліжку. Майже засинаючи, я почув скрип мостини. Цей звук старої підлоги ми часто чули в новій квартирі й раніше, але вперше, разом із ним моєю спиною пробігли мурахи й, наче мани, почали виринати жахливі образи минулої ночі. Я швидко розплющив очі. Слабкого світла, яке йшло з вулиці, мені вистачило, щоб зрозуміти, що все це - лише моя уява, а нав`язливі видіння минулої ночі вже далеко позаду. І я повернувся на інший бік, щоб вже точно міцно заснути.

Але видіння, як виявилося, мали свої плани. І вони не прощалися, а  просто казали мені: "До нової зустрічі".



Київ, липень 2023

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 14.04.2024 17:39  Віктор Насипаний => © 

Добре є! Натхнення ВАМ!