Бухалово
оповідка для мужчин
Давно читав. Зараз згадав. Коротенько розповім, як воно в житті буває.
Було колись…
Серед ленінської монобільшості був собі такий чолов’яга (інколи веселий), член партії, якого Вождь № 1 називав «улюбленцем партії», а справжній грузин «Коба» (Джугашвілі) – «Бухарчиком».
Так от, коли вони вже більш-менш укріпилися при владі, то почали присвоювати свої імена (як переможців) усьому, що бачили їхні очі.
Наприклад: метро в новій столиці – ім. Лазаря Кагановича, головна площа колишньої імперії – ім. Мойсея Урицького, і, нарешті, саму царську столицю так і зовсім назвали псевдонімом онука Сруля Бланка, тобто Леніна.
Ну, а «товариші» які мали меншу вагу і значення в єдиній і бойовій партії, ті ліпили свої імена, як товарні етикетки, на все інше: фабрики, заводи, колгоспи, театри і, навіть, артілі вільних промисловців. Мода тоді була така, та й треба ж було показати, - хто в домі (країні) в решті-решт хазяїн.
Так ось дійшла черга і до скляного заводу у містечку Гусь-Хрустальний і почав він називатися «Скляний завод ім. М.Бухаріна».
А отримавши таку почесть почав він виробляти пивні кухлі і горілчані стакани з написом на денці «Бухарін» і розійшлися вони по всій пролетарській державі.
І, щоб виказати повагу і вірність до рідної партії, і її вождів народу неможна було залишати стакан не випитим повністю, тому і залунало повсюди гасло: «Пий до дна! Пий до дна!». І пролетарям це так сподобалось, що пили аж до повного розвалу «рідної» держави. Так і з’явилися «бухарі» і, більш лагідно - «бухарики».
БУХАЛИ! )))
А про «улюбленця партії» М. Бухаріна - «Бухарчика» можна привести парочку цитат з його міркувань про йому сучасне і майбутнє:
- «ми проводимо експеримент над своїм народом, так само як студент-медик експерементує над трупом, купленим в анатомічному театрі».
- «…пролетарський примус у всіх його формах, починаючи з розстрілів і закінчуючи трудовою повинністю, є, як не парадоксально це звучить, методом вироблення комуністичного людства з людського матеріалу капіталістичної епохи».
І це ще не «найвірніший» з монобільшості партії Леніна, були і гірші.
Коли прийшов його час розпрощатися зі світлою ідеєю марксизму-ленінізму, він попросив у «Коби» (Сталіна) для себе яду, але його розстріляли «як усіх», тобто як якийсь там непотріб.
А «світла ідея марксизму – ленінізму» перетворилася у табірній країні на суцільне і безперервне БУХАЛОВО до самих її похорон.
Але ж в пам’яті народній щось від Миколи та лишилося, от не дарма чолов’яга прожив своє життя.)))
м. Київ, 28 листопада 2024 року.
