Старожили
з рубрики / циклу «Мініатюри»
Час не стоїть на місці - це загальновідомий факт. Як свідчить давня істина: все плине, все змінюється... Десь зростають нові світлі міста, а в давно вже звичних старовинних районах зводяться сучасні комфортабельні будинки. Хизуючись однотонними гладкими стінами і панорамними пластиковими вікнами, вони гордовито і злегка поблажливо поглядають з висоти своїх поверхів на старенькі будинки, які все ще живуть своїм скромним життям десь там - унизу, в закутках старезних вулиць і провулків, що поступово відживають свій вік. Так зазвичай дивиться безтурботна молодь, що вічно поспішає кудись, на умиротворених людей похилого віку, які проводжають її розуміючими і дещо задумливими поглядами...
В одному з непримітних тихих провулків нашого міста досі стоїть старий будинок - справжній старожил, що дав свого часу притулок не одному поколінню таких різних за віком, характером і національністю мешканців. І всіх він дбайливо зігрівав своїм затишним теплом, старанно зберігав їхні радощі й печалі, найпотаємніші мрії та, звісно ж, дарував солодкі казкові сни - особливо довірливим дітлахам. Ах, скільки незвичайних історій із життя численних мешканців міг би розповісти кам`яний старожил... які неймовірно смішні й повчальні, а часом і драматичні події до сьогодення зберігає він у своїй пам`яті - адже всяке траплялося за довгі роки...
А вже про романтичні пригоди і серцеві таємниці своїх мешканців старий будинок, напевно, міг би вигадати не один роман, але він тактовно замовчує, вважаючи за краще ділитися цими спогадами винятково з незвичайним старим котом, який давним-давно знайшов собі притулок на горищі - у шухляді напіврозваленого комода. Ви запитаєте: що ж такого в ньому незвичайного? Річ у тім, що цей кіт вже занадто самостійний і не відгукується на жодне прізвисько, які йому періодично намагаються вигадати мешканці будинку, та й до рук нікому не дається, зберігаючи повну незалежність. Хоча, судячи з усього, йому подобається проводити час, сидячи вечорами на порозі під`їзду або вдень на підвіконні горищного вікна, і уважно, дещо поблажливо спостерігати за постояльцями, оскільки сам він (на відміну від жителів) мешкає тут ще з тих давніх часів, коли будинок щойно побудували, і пам`ятає не одне покоління. Ніхто про це не здогадується, тому що періодично після належних прожитих років кіт зникає, а незабаром знову з`являється, але вже в образі кошеняти. На це не звертають увагу, хоча дехто мимохідь дивується, що в кошеняти в точності таке саме забарвлення, як і в колишнього кота. Однак, вирішивши, що це всього лише збіг, одразу ж і забувають, захоплені своїми власними турботами. Хоча, можливо, пояснення вельми просте - адже не дарма ж кажуть, що у котячих дев`ять життів. Утім, хтозна, скільки, можливо, і більше - адже ніхто не підраховував насправді.
Час минає, роки спливають, наче вода крізь пальці, а двоє старожилів - кіт і старий будинок, як і раніше, живуть у мовчазній злагоді, зберігаючи таємниці одне одного...