Ледаща гусениця
з рубрики / циклу «Маленькі казки»
Неподалік овочевої ферми діда Пилипа, на пишно квітучому лугу височіє глиняний пагорб. Та ви й самі його, мабуть, сто разів бачили, коли переходили вузьким містком понад радісно дзюркотливим струмком. От як раз праворуч пагорб і стоїть.
Скільки разів, бувало, інші фермери казали дідові:
- Давай, сусіде, усі разом зриємо цей пагорб, а то з-за нього і твій будинок не видно...
Проте старий лише посміхався в сиві вуса:
- Мені пагорб зовсім не заважає, а навіть, навпаки - від занадто допитливих очей прикриває.
Сусіди лише плечима знизували, дивуючись, але особливо не наполягали, оскільки свого клопоту вистачало.
Між піщаною стежиною, що навпростець веде до ферми, і глиняним пагорбом вільно розкинулися хащі злющої кропиви, що підступає аж до молоденьких берізок. Далі за квітучим лугом, на якому рівними рядками виструнчились бджолині вулики, високою темною загорожею підіймається до самих небес Дрімучий ліс. По його краю тягнеться глибокий яр з крутими стінами, до якого впадає струмок, що омиває східний бік глиняного пагорба. А вже за струмком, який самі мешканці пагорба називають Гримлячою водою, пролягає величезний і загадковий Невідомий світ.
Ви мене запитаєте, чому ж він загадковий, та ще і до того ж невідомий? Адже кожному відомо, що там розташовані сусідські ферми, а ще далі – велике сучасне місто!
Звичайно, воно все так. Про це відомо всім хлопчиськам і дівчаткам в окрузі. Але мешканцям глиняного пагорба це невтямки...
Ви питаєте - хто вони такі, ці мешканці?! Ах, так... я ж ледве не забув про це розповісти.
Мешканці глиняного пагорба - найзвичайнісінькі звірятка, пташки і комахи. Але це лише на перший погляд звичайні. Насправді вони не зовсім такі. Так вже склалося, що з давніх пір тут оселяються миролюбні, допитливі і трохи романтичні представники живого світу природи. Напевно, тому, що дід Пилип переконаний вегетаріанець і вирощує у себе на фермі лише тільки овочі і фрукти, мешканці глиняного пагорба ніколи не їдять один одного і харчуються виключно рослинною їжею.
От би здивувався випадковий перехожий, якби побачив, як мирно розмовляють Синиця і Гусениця. А, наприклад, як вам неймовірне видовище солодко сплячої Жабки під надійною охороною її приятеля Вужа?! Одним словом, такого ніде не побачиш...
Вже хто-хто, а дід Пилип про це знає напевно, але мовчить хитрун, лише лукаво мружиться і сміється.
У мирному житті мешканців глиняного пагорба інколи відбуваються цікаві, а то навіть і вельми повчальні історії. Так вже сталося, що деякі з них стали мені відомі, і я вам їх розповім...
На східному схилі глиняного пагорба в чагарниках шовковиці настав час обіду. Заворушилася, прокидаючись від полуденної дрімоти, молода гусінь і відправилася на пошуки вчорашнього листя. Вже давно було заведено, що гусениці використовували для їжі те листя шовковиці, яке виросло за минулу добу, а нові молоді листочки не чіпали. Тому чагарник завжди виглядав свіжим і зеленим. До того ж у пошуках вчорашнього листя гусеницям доводиться багато рухатися, а це для них дуже корисно, щоб не товстіти. Адже кожному відомо, що коли приходить час, гусениці перетворюються на лялечок, з яких потім з`являються крихкі витончені метелики-красуні з веселковими крильцями.
Ось і нині - всі гусениці дружно поповзли обідати. Лише одна з них - товста і ледача залишилася на старому місці, жадібно поглядаючи на апетитний молодий листочок.
- Агов, Товстуха, - покликала її сусідка. - Поповзли з нами!
- Ще чого! Робити мені більше нічого... - відгукнулася ледача гусениця. - Мені і тут добре!
- Як тобі не соромно?! Ти ж знаєш: нам потрібно рухатися, щоб зберегти фігуру! - обурилася подруга.
- А куди ж вона подінеться, та фігура?! - глузливо пирхнула Товстуха. - Прийде час - з`явиться і у мене. Мені схуднути легко, раз - і готово по вищому класу! Я ще так пурхати буду, що всі довкола позаздрять!
- Дурепа ти, Товстуха! - з жалем похитала головою сусідка. - Коли прийде час в метелика перетворюватися, ти не те що пурхати, навіть злетіти не зможеш!
- Гаразд, гаразд... Це ми ще поглянемо... - Товстуха ліниво позіхнула і демонстративно перевернулася на інший бік.
Її сусідка скрушно зітхнула і поспішила за подружками.
- Повзають тут різні... - роздратовано пробурмотіла Товстуха. - Зовсім вже замучили мене своїми нетямущими порадами...
Гусениця нетерпляче озирнулася на всі боки і, нікого поблизу не помітивши, з жадністю відгризла неабиякий шматок соковитого молоденького листочка. Хрупаючи і прицмокуючи від задоволення, вона мрійливо заплющила очі, а коли знову відкрила їх, то трохи не вдавилася з переляку, бо прямо на неї з живою цікавістю дивилося величезне око. Це виявилася синиця Ріплі.
Впізнавши її, Товстуха полегшено зітхнула:
- Уф... Як ти мене налякала, Ріплі! То хіба можна ось так несподівано підкрадатися?! Я ледве, було, не померла з переляку!
Синиця осудливо похитала головою і, переступивши з лапки на лапку, виголосила:
- З переляку ти не помреш, а ось від обжерливості запросто можеш тріснути, як мильний міхур!
Гусениця зморщилася, наче від зубного болю, і незадоволено пробурмотіла:
- Чого це ви всі до мене причепилися - не розумію?! Листочків вам шкода, чи що?
Раптово Товстуха завмерла на місці, вирячивши від подиву свої маленькі оченята, немов осяяна раптовою здогадкою, а потім обурено заторохтіла:
- Як же це я одразу не здогадалася?! Ось, виявляється, в чому справа! Просто ви всі мені заздрите!
Ріплі мало не впала з гілки від такого несподіваного і безглуздого припущення.
- Та ти що, Товстуха, з глузду з`їхала або на сонці перегрілася?! Хто ж тобі заздрить і чому?
- Так! Так!! Так!!! - упевнено і уперто наголосила гусениця. - Ви заздрите тому, яке у мене гладеньке лиснюче черевце!
Товстуха перекинулася на спину і, виставивши напоказ своє надуте, як повітряна куля, черевце, прийнялася його з насолодою погладжувати коротенькими волохатими лапками.
- Дурна ти, Товстуха! - розсердилася синиця. - Настане час, і ти ще про це пошкодуєш, та пізно буде!
Ріплі змахнула крилами і відлетіла, обурено посвистуючи.
- Ну, нарешті порадники дали мені спокій! - самовдоволено оголосила гусениця і з гучним хрускотом вгризлася в молоденький листочок.
Через деякий час від нього не лишилося і сліду. Товстуха з жалем покосилася на порожнє місце, де ще зовсім недавно зеленів листок, і прийнялася за наступний.
Коли повернулися інші гусениці, то дружно охнули:
- Куди ж поділося все молоде листя, під яким ми ховалися від сонячних променів?
- Нічого страшного, - ліниво відгукнулася Товстуха. - Все одно вже скоро вечір настане, і сонечко сховається на ніч. А вранці нові листочки виростуть - ще соковитіше і смачніше сьогоднішніх!
- Це ти їх з`їла! - накинулися на неї подруги. - Як тобі не соромно, ненажера ненаситна?!
- Ну, поласувала листочком-другим... Що тут такого страшного? - огризнулася Товстуха. - Нема сенсу гвалт зчиняти! І взагалі мені ваші докори і ради не потрібні! Я і так буду найпершою красунею, а вже те, що я розумніше за всіх вас разом узятих, так про це і казати не варто!
Подруги образилися на неї і вирішили з ледаркою і ненажерою більше не розмовляти.
З тих пір так і повелося: всі гусениці з ранку розповзалися по навколишніх гілочках у пошуках вчорашнього листя, а Товстуха залишалася одна. Щоправда вона не дуже-то і шкодувала. Адже тепер її вже ніхто не чіпав і не заважав уволю наїдатися.
День спливав за днем. Поступово гусениці одна за одною почали ховатися в затишних місцях і перетворюватися на лялечок. Лише Товстуха ніяк не могла зупинитися. Вона їла і їла безперервно, стаючи ще більш товстішою ледацюгою, поки і зовсім не змогла рухатися.
Нарешті настав довгоочікуваний день: колишні подруги Товстухи вибралися зі своїх коконів і, розпустивши легкі крильця, весело пурхали над квітучим лугом, тішачи око яскравим забарвленням.
- Ах, як чудово! - мрійливо зітхнула Товстуха. - Мабуть, пора б вже і мені перетворюватися.
І тут вона з жахом нарешті помітила, що її гладеньке черевце давно вже перетворилося на величезне товсте черево, яке не зможе вміститися ні в який кокон. Товстусі стало дуже соромно. Адже вона так вихвалялася перед іншими, що пурхатиме краще і вище за всіх, а насправді стала схожа на набряклу колоду.
Насилу потягнула ледаща гусениця своє товсте черево униз по гілці і сховалася під корінням чагарника. Тут у вогкій темряві, ховаючись від ганьби, щоб схуднути вона голодувала і лила гіркі сльози.
- Ну чому ж я, дурепа, не слухала порад?! Он подружки вже літають, а я сиджу в темряві, як черв`як... Бр-р-р!! Ну, нічого, я усе одно ще буду першою красунею!
Звичайно, без улюблених листочків Товстуха почала худнути, через деякий час покрилася коконом і приготувалася перетворюватися на прекрасного метелика.
"Ось подруги здивуються, коли побачать мене у всій красі, ось позаздрять!" - з нетерпінням мріяла Товстуха.
Минув тиждень.
Метелики грайливо кружляли довкола шовковичного чагарника, де провели своє дитинство в подобі гусениць. Раптом з-під коріння випурхнув блідий рудий метелик з крилами, зовсім позбавленими забарвлення.
- Хто це? - завмерли від несподіванки метелики.
- А ось і я! От яка я стала! - хвалькувато заторохтіла Товстуха, незграбно сіпаючись з одного боку в другий. - Як я вам подобаюся?!
- Це ж ненажера Товстуха! - хором вигукнули метелики і тут же заспівали дражнилку:
Товстуха пузата -
Задавака пихата
Полюбляє жувати,
Та не вміє літати!
Ти, сестричко, ледаща,
Не підходь до нас краще!
Ох, як соромно і прикро стало Товстусі! А діватися ж нікуди - сама винна: не слухала добрих порад, та ще й вихвалялася!
Сіла вона на гілочку, склала крильця і заплакала.
Що тут робити? Пожаліли колишні подружки Товстуху. Зібралися вони в коло, порадилися і вирішили її пробачити. Адже мучилася, страждала і врешті-решт схуднула - для цього теж сила волі потрібна!
- Гаразд, будемо з тобою товаришувати, - сказали вони. - Тільки більше не задавайся і не лінуйся!
З тих пір Товстуху не впізнати. Вона постійно пурхає довкола шовковичного куща і пояснює молодим гусеницям, чому не можна об`їдатися і лінуватися, і що з цього може вийти. Щоправда вона так і залишилася товстеньким рудим метеликом, але ж тепер її поважають, а особливо молоді гусениці, і Товстуха по-своєму щаслива.