Книгарик
з рубрики / циклу «Маленькі казки»
Одного разу на околиці міста дітлахи гралися у піжмурки. Малий Петрик хутко виліз драбиною на горище покинутого будинку і причаївся за димарем. І тут його увагу привернула велика старовинні скриня з різбленим віком.
- Оце диво! – вражено прошепотів хлопчик. – Що за скриня така? Може, тут сховані скарби піратів?!
Затамувавши подих, Петрик підійняв віко і з надією зазирнув усередину. Звичайно ж, ніяких дорогоцінностей там не виявилося. Хто ж ховає скарби, тим паче піратські, на горищі?! Кожному малюку відомо, що вони заховані у недосяжних печерах або на безлюдних островах!
Скриня була вщент набита старовинними книжками з чудовими кольоровими малюнками. Побачивши їх, Петрик відразу ж забув про гру. Він підбіг до віконця і голосно гукнув:
- Агов, ідіть-но скоріше сюди! Я тут дещо знайшов!
Невдовзі заскрипіла драбина, і з радісним гомоном на горище один за одним вивалились дітлахи. Виблискуючи зацікавленими оченятами, вони оточили скриню.
- Чиї це можуть бути книги? – запитав Андрійко.
- Мабуть, господарів цього будинку… - зробив припущення Петрик.
- Тут уже давно ніхто не мешкає, - зауважила Василинка.
- Ну то й що?
- А те, що тепер ці книжки нікому не належать! Візьмемо їх собі!
Порадившись поміж собою, дітлахи погодилися з Василинкою. Вони забрали знахідки і побігли додому, бо вже дуже їм кортіло почитати старі казки.
Коли Петрик повернувся до своєї хати, то одразу ж обгорнув свою книжку, зручно влаштувався у кріслі і почав читати. Він так захопився, що й не помітив, як запали вечірні сутінки. Матуся покликала його вечеряти, а потім вклала у ліжко.
Набігавшись за день, Петрик заснув дуже швидко. Йому марилися неймовірні казкові пригоди.
* * *
Опівночі, коли весь будинок оповила сонна тиша, шелеснули, розгортаючись, сторінки тієї книжки, яку хлопчик приніс додому, і з неї вибрався маленький чоловічок у смугастому капелюсі. Це був Книгарик.
Колись давно сатрий казкар вигадав Книгарика, і з тих пір цей казковий чоловічок оселився на сторінках книжок. Він наглядав за ними: підклеював, зшивав, розправляв загнуті сторінки. Але вже давно ніхто не заглядав до скрині, де жив Книгарик. Тому він дуже нудьгував.
Книгарик з полегшенням зітхнув:
- Ох, нарешті вже хтось розкрив мою книгу…
Він роззирнувся довкола і здивувався:
- Куди це я потрапив? Щось я цього помешкання не пам`ятаю…
Чоловічок пройшовся по столу, допитливо розглядаючи кімнату. Біля протилежної стіни у ліжку солодко сопів уві сні Петрик. КНигарик перевірив книжки хлопчика і задоволено посміхнувся:
- Це славний хлопчик! Усі книжечки у нього чисті й акуратно складені. Та й загалом у кімнаті порядок. Потрібно принести Петрикові який-небудь подарунок з Країни казок…
Раптом Книгарик почув якесь підозріле шарудіння, що долинало з темного кутка. Сховавшись за цукерницею, чоловічок почав стежити за тим, що відбувалося. Ось ворухнулася якась тінь, і в місячному сяйві з`явилася згорблена постать у довгому плащі і розлогому капелюсі. Книгарик одразу ж впізнав лиходія-чаклуна Чорнокрила. Цей лиходум завжди уночі вештається по хатах, зачакловуючи неслухняних дітей.
- Гей, Чорнокриле, не підходь до Петрика! Він добрий хлопчик! Забирайся геть звідси! – вигукнув книжковий чоловічок.
Чаклун здригнувся і рвучко обернувся. З-під насуплених бров блимнули злющі очі.
- А… це ти, - полегшенно зітхнув Чорнокрил. – Як же ти мені можеш перешкодити? У тебе навіть зброї нема.
Книгарик розгублено озирнувся. Поруч з цукерницею стояв олов`яний солдатик з шаблею. Ухопивши її, чоловічок стрибнув у крісло, а звідти – на підлогу. Чаклун зустрів його злосливою посмішкою.
- Невже ти будеш зі мною битися? – запитав Чорнокрил. Він витягнув з-під плаща чорну шаблю і почав погрозливо погойдувати нею.
Але Книгарик сміливо кинувся на Чорнокрила. Заблискотіли шаблі, посипалися іскри. Чорнокрил був майже на голову вищий від книжкового чоловічка і сильніший. Він розлючено шипів, насуваючись на Книгарика.
Становище було скрутним. Поступово чаклун загнав чоловічка у куток. Відбиваючи удари Чорнокрила, Книгарик помітив шнур, який вів до вимикача торшеру. Він підстрибнув і вчепився у нього. Вимикач клацнув, і кімнату залило яскраве світло. Тієї ж миті чаклун зіщулився і обгорнувся чорним плащем. Злодій міг робити свої брудні справи лише у темряві, а світла боявся, як вогню.
- Ну зачекай, Книгарику! – погрозливо гарикнув чаклун. – Ми з тобою ще зустрінемося!
Крутнувшись на місці, Чорнокрил перетворився на кажана і вилетів у відчинену кватирку.
Книгарик провів його поглядом, потім вимкнув світло і майже до самого ранку сидів біля Петрикового ліжка, охороняючи його сон. Лише коли десь далеко заспівав перший півень, чоловічок повернувся у книжку і тихенько стулив сторінки.
З тих пір Книгарик мешкає у кімнаті Петрика, охороняючи його вночі від злого чаклуна Чорнокрила.
