Скандинавські сказання
частина I - 5з рубрики / циклу «Свєтланов»
СВАТАННЯ АЛЬВІСА.
Гном Альвіс був дуже розумний, набагато розумнішим за своїх одноплемінників. Він знав майже стільки ж, скільки колись знав Квасір, і дуже цим пишався.
- Ви не гідні того, щоб я жив разом з вами, - заявив він одного разу іншим мешканцям підземного царства. – Моє місце в Асгарді, серед богів. Тільки вони зможуть зрозуміти мою мудрість і заставлять усіх надавати мені належні почесті.
Вислухавши його, гноми здивовано похитали головами.
- Звичайно, ти дуже мудрий, Альвіс, - сказав один із них. – але ти забуваєш про сонце, яке перетворить тебе на камінь, ледь ти вийдеш із Свартальвхейму.
- Зразу видно, що ти дурень, - засміявся Альвіс. – До Асгарду я доберусь вночі, коли сонце не світить, а в країні богів є палаци, дахи яких захистять мене від його променів.
- Але, Альвіс, - промовив другий гном, - як же ти зможеш примусити богів дозволити тобі жити разом з ними?
- Я можу одружитися на якій-небудь богині, і тоді аси вільно чи не вільно повинні будуть допустити мене до Асгарду, - гордо промовив мудрець.
- Що ти, що ти, Альвіс! – вигукнув третій гном, намагаючись утриматись від сміху, щоб не образити собрата. – Йди скоріше до підземного озера і подивись на своє відображення. Адже, не дивлячись на всі твої знання, ти такий же маленький і горбатий, як і ми всі. У тебе ж така сама довга чорна борода, як і у нас, і такі ж очка-намистинки. Хіба ти можеш стати чоловіком богині?
- Боги не такі дурні, як ви! – розсердився Альвіс. – Вони знають, що розум важливіший за красу, і жоден з них не відмовиться віддати за мене заміж свою дочку.
Гноми перестали сперечатися і змовкли, і тільки один, найстаріший із них, сказав:
- Я не такий розумний, як ти, Альвіс, і гірше тебе розбираюсь в науках, але за все моє довге життя ще жодного разу не чув, щоб гноми поріднилися з богами і заставили їх щось робити по-своєму. Краще залишайся серед нас. Пам’ятай, що аси не простять тобі твого нахабства.
Але гордій тільки розсміявся і презирливо махнув рукою.
- Сьогодні ж вночі я піду до Асгарду, - промовив він, - і, коли я повернусь, ви узнаєте, чого я там досяг.
І дійсно, ледве Соль на своїй колісниці сховалась за горами, як Альвіс відправився в путь. Дорогою від обдумував, до дочки якого бога йому краще посвататись, і нарешті вибрав дочку бога грому. Років сімнадцять чи вісімнадцять тому, ще до того, як будувалася фортеця асів, у Сів народилася дівчинка, якій дали ім’я Труд. Вона була гарна собою, скромна і тиха, і гном вирішив, що кращої дружини йому і не знайти.
« До того ж, - розмірковував він, - Тор хоча і могутній, але не дуже розумний, і йому захочеться мати такого мудрого зятя як я. Тільки б мені дістатися до країни богів!»
Незабаром він підійшов до Біврьосту і почав кликати Хеймдалля. Чуткий ас зразу ж почув його тонкий, писклявий голос і спитав, що йому потрібно.
- Я хочу попасти до Асгарду, - відповідав Альвіс, - але не знаю, як мені пройти через полум’я, що горить на вашому мосту.
- А що тобі потрібно в країні богів? – спитав Хеймдалль.
- Посвататися до дочки Тора Труд, - сказав гном.
Ас розсміявся.
- І ти думаєш, що він згодиться видати її за тебе? – промовив він.
- Так, Хеймдалль, - з гордим виглядом відповідав Альвіс, - тому що після смерті Квасіра мудрішого за мене немає нікого у світі!
- Ось як? – знову розсміявся Хеймдалль, який, як ви пам’ятаєте, сам був мудрим. – Ну що ж, я допоможу тобі пройти до Асгарду. Шкоди ти нам не причиниш, а мені цікаво буде узнати, як ти зможеш добитися успіху.
Він спустився вниз до Біврьосту, взяв Альвіса на руки і приніс його в Асгард.
Палко подякувавши сторожа райдужного мосту, гном спитав у нього, де знаходиться палац Тора, і направився прямо до нього.
Бог грому був у цей час в Хюміра і збирався плисти на пошуки змії Мітгард, про що ви вже знаєте. Труд давно міцно спала, і Альвіса зустріла одна тільки Сів. Відчинивши йому двері і побачивши перед собою гнома, богиня родючості від здивування випустила з рук гребінь, яким вона розчісувала на ніч своє золоте волосся, і, заміть того, щоб сказати гостю «ласкаво просимо», вигукнула:
- Як ти попав до Асгарду, чорний ельф, і що тобі від мене треба?
- Ти б краще спитала мене, про моє ім’я, - попрікнув її карлик, - тоді б ти узнала, що мене звати Альвіс, і що я наймудріший у всьому світі.
- Вибач, Альвіс, - відповіла Сів. – Правда я ніколи раніше про тебе не чула, але будь нашим гостем і розкажи, за чим ти до нас прийшов.
- Я прийшов посвататись до твоєї дочки, Сів, - з важливим виглядом сказав гном, сміливо заходячи до палацу.
- Посвататися до моєї дочки? Ти хочеш оженитися на Труд? – вигукнула богиня, не вірячи своїм вухам.
- Так, Сів, - підтвердив Альвіс, з трудом влізаючи на лаву, на яку вона йому указала. – Я хочу женитися на Труд і не розумію, чому ти цьому дивуєшся. Розум дорожчий за все, а я, майже так само мудрий як і Одін, і цілком гідний руки будь-якої богині. Ти повинна бути щасливою, що мій вибір зупинився саме на твоїй дочці.
- Але, Альвіс, - заперечила Сів, - дочки асів не виходять заміж за гномів: вони не можуть жити під землею, у ваших печерах.
- Зате я можу жити в Асгарді, - сказав Альвіс. – Звичайно, вдень я булу сидіти вдома і виходити з нього тільки вночі, але це не так важливо Я дуже заможний, у мене багато золота. А за допомогою моїх знань я зможу незабаром стати ще багатшим, так що моїй дружині будуть заздрити.
Ще довго продовжувався їхній спір, але нарешті хитруну вдалося переконати дружину Тора. Вона зразу ж покликала Труд і, навіть не спитавши згоди Тора, повідомила їй, що видає її заміж за гнома.
Ледь глянувши на свого крихітного нареченого, дівчина залилась сльозами, таким неприємним він їй здався. Зате Альвіс сяяв від радощів і гордощі. Він пробув у Сів цілий день, а надвечір вирушив додому, пообіцявши прийти наступної ночі знову і попросив Труд не лягати спати, щоб він міг з нею побачитись. Дорогою в Свартальхейм він не утримався, щоб не розповісти про все Хеймдаллю, якому прийшлося знову перенести його на руках через райдужний міст, і, похвалитися перед ним своїм успіхом.
- Я бажаю тобі щастя, - сказав той, - але чи не рано ти радієш? Адже Тор ще не знає про твоє сватання до його дочки?
- Він не захоче порушувати слово, яке мені дала Сів, і я вже сміливо можу вважати себе його зятем, - відповідав гном і, попрощавшись з Хеймдаллем, весело пішов далі, до найближчої печери.
Вранці до країни богів примчав Тор, який повернувся після свого поєдинку зі змією Мітгард.
- Що нового в Асгарді? – спитав він у Хеймдалля, який, почувши гуркіт колісниці грізного бога, вийшов йому назустріч. – Чи не підходили бува велетні до його стін?
- Велетні не з’являлися, Тор, - сказав Хеймдалль, - але зате до нас приходив один гном, на ім’я Альвіс, і посватався до твоєї дочки Труд.
- Ти смієшся наді мною! – почервонів від гніву бог грому. – Як може моя дочка стати дружиною якогось - там чорного ельфа?! Сів ніколи на це не згодиться!
- Ні, Тор, Альвісу вдалося її умовити, - відповів мудрий ас. – Вона дала йому слово, і сьогодні увечері він знову прийде, щоб побачити свою наречену.
- Сьогодні ввечері він знову прийде, щоб побачити свою наречену? – перепитав Тор і задумався. – І ти говориш, що він дуже мудрий?
- Він вважає себе найрозумнішою істотою у світі, - промовив Хеймдалль.
Бог грому посміхнувся.
- Добре, я сам зустріну його сьогодні біля Біврьосту, - сказав він і спокійно пішов до себе в палац.
Сів зразу ж розповіла йому, що посватала дочку за гнома, який знає всі науки і такий же мудрий, як Одін чи велетень Мімір.
- Кращого зятя нам не знайти, хоча Труд він і не подобається, - закінчила вона свою промову.
- Я не буду сперечатися з тобою, - промовив Тор. – Ти вже дала Альвісу слово, і його неможна порушувати.
І, не розказавши дружині про те, що збирається зустріти гнома, могутній ас поспішно пішов.
Оповістивши весь Свартальвхейм про своє одруження на дочці бога грому, Альвіс, ледь діждавшись вечора, поспішив до своєї нареченої, і не встигли ще в небі засвітитися перші зорі, як він вже був біля Біврьосту.
- Хеймдалль, Хеймдалль, допоможи мені піднятися по мосту! – закричав він.
Мудрий ас, якого забавляло нахабство гнома, і цього разу виконав його прохання, але коли Альвіс досяг країни богів, тут його вже очікував сам Тор.
- Здрастуй, Альвіс, - промовив він лагідно. - Скажи мені куди ти йдеш?
- Я йду до твоєї дочки, Тор, - відповідав гном, зразу ж пізнавши найсильнішого з усіх асів через його величезний зріст і могутню фігуру. – Сів обіцяла видати її за мене заміж.
- Що ж, я згоден з дружиною, - сказав бог грому. – Дозволь тільки спочатку перевірити чи такий ти мудрий, як говориш.
Гном навіть роздувся від гордості.
- Питай мене про що захочеш! – вигукнув він. – Я дам відповідь на всі твої питання.
- Добре, тоді розкажи мені, що ти знаєш про Асгард і Мітгард, про Ванхейм і Йотунхейм, про царство вогню і про підземну країну мертвих, а також про всі племена і народи, що живуть на землі, - зажадав Тор.
Більше двох годин відповідав Альвіс на перше питання бога грому, але відповів на нього без запинки.
- Багато ти знаєш, - похвалив його Тор. – Ну, а тепер, - продовжував він, - розкажи мені про всіх звірів і птахів, що живуть на землі, і про всіх риб, що плавають в морях і ріках.
Альвіс відповів і на друге питання могутнього аса, але відповідав на нього так довго, що коли він закінчив, небо із темного стало світло-сірим.
- Ти дійсно великий мудрець, - сказав бог грому, скоса поглядаючи на схід. – Тобі тільки лишилося порахувати всі зорі на небі і сказати, як кожна з них називається, і ми завтра ж відсвяткуємо твоє весілля з моєю дочкою.
Від таких слів у Альвіса закрутилася голова. Забувши про небезпеку, що насувалася, він почав називати зорі, але не встиг він перерахувати і четверту їх частину, як вдалині почулося гучне іржання коней, запряжених у колісницю Соль. Перший яскравий промінь сонця ковзнув небом і, упавши на гнома, миттєво перетворив його на камінь.
Так Тор, не порушивши даного Сів слова, зумів позбавити дочку від неугодного йому і їй нареченого і доказав, що хитрість інколи буває вищою за мудрість.
СМЕРТЬ БАЛЬДРА.
Минули віки. Як і раніше світом правив великий Одін; як і раніше захищав Асгард і Мітгард від нападу велетнів могутній бог грому; як і раніше чарівна корзина Ідунн була наповнена чудесними яблуками, що давали асам молодість і силу. Ніколи ще не були боги такими веселими і щасливими.
Але ось доброго і лагідного Бальдра почали переслідувати погані сни. Все частіш і частіш бачив він ночами, що покидає світлу країну богів і спускається в похмуре підземне царство Хель, все частіш і частіш мучило його серце важке передчуття близької смерті, і він з веселого перетворився на сумного, з безтурботного – на задумливого.
Тоді стривожений Одін відправився до Йотунхейму, щоб порадитись з Міміром, і страшною була відповідь мудрого велетня.
- Так, Бальдр незабаром помре, - сказав він. – Ніщо не зможе це відвернути. Ніщо не зможе відвернути і загибель інших богів, коли настане їхній час. У кожного своя доля, Одін, і змінити її навіть тобі не під силу.
Від Міміра найстаріший з асів пішов до норн, але і ті його зустріли суворо і похмуро.
- Ти переживаєш за долю свого сина, - сказала Урд, - а не відаєш того, що вже недалекий той день, коли і сам ти її розділиш. Вже половина стовбура ясеня Іггдрасіля згнила, вже тремтить світове дерево, життя якого скінчиться разом з твоїм. Чи чуєш ти скрегіт зубів? Це жахливий дракон Нідгьогг, що живе в царстві Хель, підгризає йому знизу коріння. Ще багато років буде продовжуватися його робота, але коли-небудь вона закінчиться.
- Ми кожного дня поливаємо Іггдрасіль водою зі священного джерела Урд, щоб залікувати його рани. Цим ми подовжуємо життя могутнього ясеня, але не можемо його врятувати, так само як і ти не можеш врятувати життя Бальдра, - додала Верданді.
- Почекай, Одін, - промовила Скульд, побачивши, як голова володаря світу схилилася на груди. – Вислухай мене! Не вічно Бальдр буде у Хель: він занадто чистий і невинний, щоб назавжди залишитися в країні темряви. Утішайся цим. Більше я нічого тобі не скажу.
З тих пір наче чорна хмара повисла над Асгардом. Узнавши про слова Міміра і пророцтва норн, аси припинили свої банкети і забави. Вони оплакували долю всіма любимого світосяйного бога, і тільки одна Фрігг ще надіялась врятувати сина.
- Ні, він не помре, - сказала вона і, обійшовши Асгард і Мітгард, Ніфльхейм і Йотунхейм, країну гномів і країну ельфів, взяла клятву з кожного металу, з кожного каменя, з кожної рослини, з кожного звіра, з кожної птиці і з кожної риби в тому, що ніхто з них не спричинить шкоди Бальдру.
- Втіштеся і забудьте свій смуток. – оголосила вона асам, повернувшись зі своєї подорожі. – Не може загинути той, кого ніщо не зможе вбити.
Зраділі боги голосно славили Фрігг; сам великий Одін дивувався її мудрості, а Бальдр забув про свої сни і попросив богів випробувати його невразливість.
Ті охоче згодились виконати його прохання і, вийшовши разом з богом весни в поле, почали кидати в нього каміння, стріляти з лука, колоти його списами і рубати мечами.
Бальдр у відповідь лише сміявся: і дерево, і каміння, і залізо твердо тримали свою клятву, яку вони дали і навіть не пошкрябали йому шкіру.
- Тобі більше нічого боятися, брате, - сказав йому Хеймдалль. – З цього дня ти можеш битися з будь-яким ворогом.
- Я не хочу ні з ким воювати. – розсміявся Бальдр, - але я радий, що залишуся з вами в Асгарді, де так світло і радісно, і не піду під землю, до мертвих.
Бачачи і чуючи все це Локі сердито хмурився. Він вже давно заздрив доброму богу весни, а тепер, коли той став невразливим, його злоба ще більш підсилилась.
«Ви рано радієте: Мімір і норни не могли помилитися», - подумав він і, перетворившись на бідну стару, пішов до Фрігг.
- Чи відаєш ти, о велика богине, що зараз роблять твої сини? – вигукнув він, заходячи до неї. – Вони за щось розгнівалися на прекраснішого з них, Бальдра, і роблять спроби вбити його камінням і стрілами, списами і мечами.
- Не бійтесь, бабусю, - засміялася Фрігг, забувши спитати мандрівницю, як вона попала до Асгарду. – Бальдр невразливий. Жоден метал, жодне дерево, жоден камінь не може його поранити. Інакше б вони порушили дану мені обіцянку.
- Ох, чи так це? – прошамкала уявна стара. – Чи з усіх ти дерев і кущів у світі взяла клятву не чіпати бога весни?
Наймудріша з богинь задумалась.
- Бачила я на півночі Мітгарду, в лісах Норвегії, маленьку зелену гілочку рослини, яку люди називають омелою, - відповіла вона. – Ця гілочка була ще такою юною, що нічого не розуміла, і я не стала з нею розмовляти. Пізніше, коли вона виросте, я попрошу її також не губити мого сина.
Бог вогню ледве стримався, щоб не вигукнути від радості. Поспішно залишивши палац Одіна, він скинув з себе жіноче вбрання, надів на ноги крилаті сандалії і, не марнуючи часу, помчав до Норвегії. До того часу гілочка омели вже підросла і стала довша за руку. Локі зірвав її і, зробивши з неї стрілу, повернувся до Асгарду.
Боги все ще були в полі, де продовжували випробовувати невразливість Бальдра, і лише один сліпий Хьод сумно стояв осторонь від своїх братів, прислуховуючись до того, що вони роблять.
- Що ж ти не стріляєш в бога весни? – звернувся до нього Локі.
- Для чого ти смієшся наді мною? Адже ти знаєш, що я нічого не бачу! – відповів Хьод.
- Це не заважає тобі бути таким же гарним воїном, як і всі інші аси! – заперечив бог вогню. – Не поступайся їм ні в чому і вистріли теж. - Ось, візьми, - додав він, подаючи сліпцю лук і стрілу, яку зробив із гілочки омели, - а я поверну тебе обличчям до Бальдра.
Хьод не підозрюючи підступності Локі, слухняно натягнув лук і вистрілив прямо перед собою. В ту ж мить Бальдр скрикнув і впав мертвим на землю. Стріла Хьода пронизала йому серце.
Від такого горя аси рвали на собі волосся, а Локі затрусився від страху: він боявся, що Хьод його видасть. Однак той не встиг цього зробити. Валі з люттю накинувся на свого сліпого брата і вбив його, так і не спитавши, хто вклав йому в руки смертоносну зброю, що вразила світлого бога. Підступний ас і цього разу уникнув покарання.
На похорони Бальдра прийшли не тільки всі аси і вани, не тільки валькірії і ельфи, але і багато мешканців Йотунхейму – велетнів. Навіть їм, нащадкам жорстокого Іміра і лютим ворогам Асгарду і Мітгарду, було жаль того, хто за все своє життя не спричинив нікому зла. Але більш за все за ним горювали Одін і Фрігг.
На величезному кораблі, Хрінгхорні, було складене похоронне багаття. На багаття поклали тіла бога весни і його молодої дружини Нани, яка не пережила горя і померла того ж самого дня. Потім на нього завели і жеребця Бальдра, під сідлом, в багатій, прикрашеній золотом збруї, а Одін надів на палець мертвому сину кільце Драупнір і шепнув йому на вухо декілька слів. Цих слів ніхто не чув, але, мабуть, це були слова втіхи: недарма норна Скульд обіцяла володарю світу, що Бальдр не вічно буде в царстві Мертвих. Залишалося тільки розпалити багаття і спустити корабель на воду, але він був таким важким, що ніхто з богів, навіть сам Тор, не міг зрушити його з місця.
Побачивши це, один із велетнів, що стояли поряд сказав:
- У нас в лісах Йотунхейму живе велетка Хюроккін, яка має силу ста самих могутніх чоловіків нашої країни. Пошліть за нею, і вона вам допоможе.
Боги послухалися його поради, і Хюроккін зразу ж з’явилася на їхній заклик, прискакавши до Асгарду верхи на велетенському сірому вовку, в пащі якого замість вуздечки була ядовита змія.
Помітивши її, Тор невільно підійняв свого молота, але Одін зупинив його руку.
- Смерть всіх примиряє… - сказав він. – Для чого вбивати того, хто хоче тобі допомогти?
- Серед жителів Йотунхейму немає жодного до якого б я звернувся за допомогою, - пробурчав бог грому, але не став більше сперечатися і заткнув Мйольніра за пояс.
Схопивши за носа Хрінгхорні, велетка легко стягла його в море. Аси підпалили багаття, і палаючий корабель, підхоплений свіжим вітром, швидко поплив по хвилях.
- А тепер вислухайте мене аси, - промовила Фрігг, утираючи сльози. – Хто із вас наважиться з’їздити до Хель, і запропонувати їй викуп за Бальдра, той може вимагати від мене все, що захоче. Можливо дочка Локі згодиться відпустити мого сина в обмін на золото чи інші коштовності.
- Я поїду, - сказав молодший син Одіна, Хермод, юнак, якому ледве виповнилось вісімнадцять літ. – Нехай тільки хто-небудь із вас дасть мені на деякий час коня.
- Візьми мого Слейпніра, - відповів Одін. – На ньому ти скоріше доберешся до Хель і привезеш нам вісті від Бальдра. Тобі треба поспішати: тіні рухаються скоріше, чим будь-яка жива істота.
Дев’ять днів і стільки ж ночей не відпочиваючи скакав Хермод підземними ходами і печерами Свартальвхейму, поки не дістався нарешті до ріки Хьоль, що відокремлювала країну живих від країни мертвих. Через цю ріку був перекинутий золотий міст, який охороняє вірна служниця Хель, велетка Модгуд.
- Хто ти такий, юначе? – спитала вона у Хермода, коли він переїхав на другий берег Хьоль. – Тільки-но вчора по золотому мосту проїхало п’ятсот воїнів, але він трусився і гойдався менше, чим піл тобою одним. І ні в кого в країні мертвих не бачила я таких рум’яних щік.
- Так, Модгуд, - відповідав Хермод, - я не тінь, а посланець богів і їду до Хель, щоб запропонувати їй викуп за мого брата Бальдра.
- Бальдр ось уже як два дні тому проїхав мимо мене, сміливий юначе, - сказала велетка. – І, якщо ти хочеш його побачити, їдь на північ. Там, під Ніфльхеймом стоїть палац нашої повелительки, але бережись: назад вона навряд чи тебе відпустить.
Хермод, не відповідаючи, поскакав туди, куди йому показала Модгуд, і під кінець десятого дня побачив великий замок, оточений з усіх боків високою залізною решіткою, чиї верхні зуби губились у темряві.
Юнак спішився, тугіше підтягнув підпругу на своєму восьминогому жеребці, потім знову усівся в сідло і з усіх сил натягнув повіддя. Як птаха злетів у повітря Слейпнір і, легко перескочивши через решітку, опустився біля входу до замку старшої дочки Локі.
Багато століть пройшло з того часу, як боги відправили Хель царювати над тінями померлих, і за цей час вона стала такою великою і могутньою, що у Хермода, який побачив її вперше, серце стиснулось від жаху. Навіть велетка Хюроккін і та була набагато меншою і слабшою за підземну королеву. По праву руку від неї, на почесному місці, сидів Бальдр, поряд з ним – Нана і Хьод, а по ліву – Хрунгнір, Гейрред і інші вбиті Тором князі велетнів.
- Як звати тебе, зухвалий, що насмілився прийти до мене раніше, ніж огонь чи земля проковтнули твоє тіло? – грізно спитала Хель, не встаючи зі свого трону. – Чи ти не знаєш, що звідціля повернення немає?
- Я Хермод, молодший син Одіна і брат Бальдра, Хель, - відповідав юнак, подавляючи в собі страх. – Аси послали мене до тебе з проханням відпустити назад бога весни. Вони дадуть за нього будь-який викуп.
Хель розсміялася, але від її сміху Хермоду стало ще страшніше.
- Золота у мене більше, чим у вас в Асгарді, - сказала вона, - а який інший викуп можуть запропонувати мені аси? Ні, юначе, мені нічого не треба. Але я не така зла, як думають про мене боги. Нехай вони обійдуть увесь світ, і, якщо вони побачать, що все в ньому, і живе, і мертве, плаче за Бальдром, якщо він дійсно любимий усіма, тоді приїзди до мене знову з цією вістю, і я віддам тобі брата. А до тих пір він буде у мене. Йди додому – ти перший, кого я відпускаю зі свого царства.
- Почекай, Хермод, - зупинив його Бальдр, дивлячись, що юнак вже збирається йти. – Візьми кільце Драупнір, яке дав мені з собою Одін, поверни його батькові. Це доведе йому, що ти мене бачив.
- А від мене передай Фрігг ось цю хустку, - сказала Нана, знімаючи її зі своєї голови і вручаючи Хермоду. – Прощавай. Можливо, ми не скоро побачимось.
- І скажи асам, що це не я винний у смерті Бальдра, - тихо додав Хьод. – Скоро його убивця сам про це розкаже.
Узнавши від Хермода про умови Хель, боги зразу ж розійшлися в різні сторони, щоб обійти увесь світ, і чим далі вони йшли, тим радісніше ставало у них на серці, тому що все живе і мертве, все, що тільки зустрічалося їм на шляху, плакало за Бальдром.
Плакали гноми і ельфи, плакали люди і велетні, плакали звірі в лісах і птахи у небі. Навіть риби у воді і ті плакали. Плакали квіти, гублячи на землю свою запашну росу, плакали дерева, з гілок яких дощем падали краплі соку чи смоли, плакали метали і каміння, вкриваючись туманним серпанком вологи, плакала і сама земля, холодна і мокра, не зігріта теплим диханням бога весни.
Один лише Локі не плакав, а думав, як би йому обдурити асів і назавжди залишити Бальдра у Хель. І ось, коли задоволені боги вже поверталися додому в Асгард, вони знайшли в одній з печер Йотунхейму велетку, яка побачивши їх, весело посміхнулася.
- Як ти не плачеш за Бальдром? – з жахом спитали вони.
- А для чого мені за ним плакати? – засміялась велетка. – Мене звати Тьокк – Подяка, а ви знаєте, що за добро завжди платять злом. Нехай Бальдр залишається у Хель. Мені він не потрібен.
Довго потім розшукував бог грому Тьокк, щоб убити її, але так і не знайшов, а здогадатися, що цією велеткою був Локі, він не міг.
Ось чому Бальдр до цих пір живе у Хель.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
СРСР, 1970 рік