Скандинавські сказання
частина I - 6з рубрики / циклу «Свєтланов»
ТОР ДОБУВАЄ КОТЕЛ ДЛЯ БАНКЕТУ БОГІВ.
Як Одін управляє світом, Ньорд – вітрами, А Тор – грозовими хмарами, так могутній бог Егір і його дружина, богиня Ран, панують над морськими просторами і глибинами. Вони не належать до роду асів і не живуть в Асгарді, але теж ведуть безперервну війну з велетнями хрімтурсами, що намагаються скувати вічною кригою світове море, і цій боротьбі їм часто допомагає бог грому.
Є у Егіра на одному з островів на південь від Мітгарду прекрасний палац, а під ним великий грот, в якому лежать тіла утоплених людей. Їх збирає там богиня Ран, закидаючи в море кожного дня свою величезну сіть.
Егір любив бога весни, прихід якого заставляв крижаних велетнів відступати на північ, і, коли проминув рік після дня його смерті, він влаштував в пам’ять про нього розкішний банкет, запросивши на нього не тільки всіх асів разом з їх дружинами, але і світлих ельфів.
Гостей зібралося так багато, що пива у морського бога не вистачило, хоча їжі ще залишалося з надлишком. Дивлячись на це, Тюр шепнув на вухо Тору:
- Ми повинні допомогти Егіру і дістати йому котел дещо більший. Я знаю, що у мого дядька, велетня Хюміра, з яким ти їздив ловити змію Мітгард, є такий. Він глибиною в цілу милю, але умовити Хюміра віддати нам його буде нелегко.
- Добре, їдемо! – відповідав бог грому. – І ти побачиш, що до ранку наступного дня котел буде тут.
Не сказавши нікому ні слова, обидва боги тихо вийшли з палацу Егіра і, сівши у колісницю Тора, через деякий час були на півночі, біля печери Хюміра. Сам велетень в цей час, як завжди, ловив рибу, і асів зустріла його мати, яка, якщо ви пам’ятаєте була бабусею Тюру
- Даремно ти знову приїхав до нас Тор, - сказала вона, побачивши бога грому. – Мій син до цих пір не може забути, як ти разом з ним ловив змію Мітгард, і поклявся помститися за отриманий від тебе стусан.
- Він отримає і другого, якщо не буде розмовляти з нами як і належить! – сердито відповідав Тор. Не будь він схожим на богів, я би інакше розрахувався з ним за те, що він допоміг Мітгард ухилитися від мого молота.
- Досить, Тор, заспокійся, - сказав Тюр. – Ми тут в гостях, так не будемо ж сваритися з хазяїном. Ми, бабусю, приїхали попросити у Хюміра його котел, - звернувся він до велетки, щоб наварити в ньому пива для банкету у Егіра.
- Навряд чи він віддасть його вам, - похитавши головою, промовила та. – Ви ж знаєте, що Хюмір і Егір - смертельні вороги. Але нічого, я постараюсь його умовити, а ви, коли він увійде, на показуйтесь йому зразу на очі.
Ближче до вечора ззовні почулися важкі кроки, і до печери зайшов Хюмір. Великі льодяні бурульки висіли у нього на вусах і бороді, і від цього він здавався ще страшнішим. Не помітивши Тюра і Тора, які сховалися за одною з колон, що підпирали стелю печери, велетень сів на лаву і сказав матері, щоб вона готувала йому вечерю.
- У нас сьогодні велика радість, Хюмір, - відповідала вона, - до нас в гості прийшов син моєї дочки, хоробрий Тюр, а його супроводжує могутній переможець Хрунгніра. Ось вони стоять за колоною.
- Як, Тор знову тут? – заревів хрімтурс і так люто подивився в той бік, де стояли аси, що колона, яка їх приховувала, не витримала його погляду і розлетілась на куски. – Чи не хоче він бува знову поїхати ловити змію Мітгард?
- Ні, Хюмір, - відповідав бог грому, сміливо підходячи до велетня. – Ми приїхали просити у тебе котел для банкету у Егіра.
В очах хрімтурса спалахнуло полум’я, миттєво розтопивши лід на його бровах, його жахливі кулаки стиснулись, але він згадав про отриманий ним колись від Тора стусан і, похмуро посміхнувшись, відповів:
- Добре, я віддам вам котел, якщо ви виконаєте три моїх умови: з’їсте за одне присідання більше, чим з’їм я, розбийте мій кубок з гірського кришталю і винесіть з печери котел на своїх плечах.
- Перша умова мені підходить більш за все, - сказав Тор. – Я вже давно хочу їсти. Що у тебе на вечерю?
Хюмір плеснув у долоні, і його мати зразу ж принесла на довгому рожні трьох засмажених цілими биків.
- Їж, Тор, - сказав велетень, хапаючи одного з них і засовуючи його в свою величезну пащеку.
Він був впевнений, що грізний ас за ним не угониться, і неспішно прожовував печеню; однак дуже зголоднілий бог грому не став його чекати і, поки хрімтурс їв одного бика, з’їв двох інших, не залишивши на долю Тюра жодного шматочка.
- Тепер потрібно нагодувати твого племінника, Хюмір, - промовив він. – Чи немає в тебе ще м’яса?
- Ти і так вже з’їв все, що мати приготувала мені на вечерю, - відповів хрімтурс, з трудом стримуючи злість, що клекотіла в ньому. – Перша умова виконана, Тор, тепер спробуй розбити мій кубок.
«Це не важко зробити», - подумав бог грому, беручи з рук Хюміра тонкий кришталевий кубок, і з усіх сил вдарив його об кам’яну стіну печери. Удар був таким сильним, що від стіни на всі боки полетіли куски граніту, але сам кубок не розбився, а, як і раніше цілий і неушкоджений, упав до ніг Тора.
Велетень задоволено посміхнувся.
- Я дозволяю тобі кинути ще два рази, - сказав він. – Але якщо він і тоді залишиться цілим, ви повернитесь до Егіра без котла.
Тор, не відповідаючи, вибрав більш міцну скелю і розмахнувшись знову метнув в неї кубок.
І знову скеля розсипалася, наче вона була із глини, а чудесний кришталь не постраждав.
- Цей кубок зробили Хюміру гноми, - шепнула бабуся Тюра на вухо здивованому богу грому. – Кинь його в голову мого сина: немає нічого міцнішого в світі окрім його лоба.
Тор зробив так, як вона йому порадила, і, ледь торкнувшись голови хрімтурса, чарівний виріб гномів розлетівся на дрізки.
- Не сам ти здогадався кинути його в мене, - промовив Хюмір, встаючи, але що зроблено, те зроблено. Тобі залишилось виконати останню умову: унести на плечах мій котел. Але спочатку почекай мене. Я скоро повернусь.
І хрімтурс швидко вийшов з печери.
- Він пішов кликати на допомогу наших сусідів, крижаних велетнів, - сказала богам стара велетка. – Беріть скоріше котел і відправляйтеся в дорогу.
Тюр схопився було за край котла, але не зміг зрушити його з місця.
- Нам не унести його, Тор, - промовив він. – Він занадто важкий.
- Йди вперед, - відповідав йому могутній ас, - а я виконаю останню умову Хюміра.
З цими словами він, злегка піднатужившись, звалив на плечі котел велетня і, вибігши з ним із печери, завантажив його на свою колісницю.
- Поїхали скоріше, - вигукнув він, - не то буде пізно!
Хюміра ніде не було видно, але ледве боги від’їхали на сотню кроків від його печери, як справа і зліва із-за скель показались багаточисельні натовпи крижаних велетнів, озброєних камінням і дубинами.
Тангіостр і Тангріснір не могли бігти швидко: котел Хюміра був занадто важким навіть для них, - і хрімтурси почали їх доганяти.
Тоді Тор, піднявшись на весь зріст, метнув у найближчого з них свого молота, і велетень, розколовшись на декілька частин, упав на сніг.
Другий раз блиснув у повітрі Мйольнір – і другий велетень ліг поряд з першим.
Ще ніколи не доводилося богу грому битися одночасно з такою кількістю ворогів, ще ніколи велетні не билися так хоробро. Каміння, яке вони кидали, дощем падало навколо колісниці, а деяке із нього з глухим дзвоном ударялося в котел, за яким стояли аси. Але і рука Тора була невтомною, і при кожному її помаху хрімтурси не дораховувалися ще одного бійця у своїх рядах.
Скільки їх загинуло в тій битві, ніхто не знає, але коли Тангіостру і Танрісніру вдалося нарешті втягти колісницю на хмари і аси поїхали на південь через море, засніжені поля Ніфльхейму були повністю вкриті величезними крижаними брилами. Ці розбиті на куски тіла мертвих велетнів лежать там і донині, і кожен із вас, хто ризикне забратися подалі на північ, може побачити їх сам своїми очима.
ЯК БУВ ПОКАРАНИЙ ЛОКІ.
Банкет у Егіра затягнувся аж до самої зими. Боячись, що у його відсутність велетні захоплять Асгард і Мітгард, Тор вже давно умчав на схід, але всі інші аси і ельфи залишились в палаці повелителя морів: пили пиво з привезеного богом грому котла і слухали Брагі, який розповідав Егіру чисельні історії про подвиги богів.
Слуги морського бога, Фімафенг і Ельдір, були такими ловкими і так гарно пригощали гостей, що, здавалось, пиво саме переливається з котла в чаші на столі. Мистецтво обох слуг викликало захват у асів, які осипали їх похвалами. Це зразу ж розбудило злобу у заздрісного бога вогню. Захмелівши від випитого пива, він не зміг, як завжди стримувати себе і, придравшись до того, що Фімафенг ненароком зачепив його ліктем, ударом меча убив його на місці.
Обурені його вчинком, аси роздратовано скочили зі своїх місць:
- Ти заслуговуєш покарання, Локі! – вигукнув Одін. - Але з поваги до нашого хазяїна ми не будемо проливати в його домі твою кров. Йди від нас і не смій більше сюди повертатися.
Злякавшись гніву богів, Локі вийшов і довго бродив навколо палацу Егіра.
Його злоба не спадала, а росла з кожним часом. Коли ж до його вух долетів голос Брагі і він почув веселий сміх асів, бог вогню не витримав і знову пішов до банкетного залу.
- Даремно ти туди йдеш, Локі, - зупинив його Ельдір, якого бог вогню зустрів на путі. – Боги вже й так сердиті на тебе, не викликай зайвий раз їхнього гніву.
- Я нічого не боюсь! – гордо відповідав бог вогню. – Подивись як я зараз зіпсую їм веселощі.
- Ох, не оминути тобі лиха! – вигукнув вірний слуга Егіра.
Але Локі, відштовхнувши його, сміливо увійшов до залу.
При його появі бог поетів і скальдів змовк, а решта гостей перестала сміятись.
- Чому ти не розповідаєш далі, Брагі? – спитав його Локі, зухвало підходячи до столу. – Чи ти мене злякався? Я знаю, що говорити ти вмієш, але ти боягуз і боїшся битв і поєдинків.
- Коли ми вийдемо звідціля, я покажу тобі, який я боягуз, - відповідав Брагі, червоніючи від гніву.
- Перестаньте сваритися в чужому домі! – суворо сказав Одін. – Мовчи, Брагі. А ти, Локі, мабуть, втратив розум, якщо прийшов сюди, щоб затіяти з нами сварку!
- Я можливо б і послухався тебе, Одін, якби ти був дійсно мудрим і справедливим. – насмішкувато заперечив володарю світу бог вогню. – Але ти не краще за нас усіх. Згадай, скільки разів ти порушував свої клятви і обіцянки; згадай, скільки разів, вирішуючи справи і суперечки між людьми, ти присуджував перемогу не тим, хто її гідний, а тим, хто тобі більше подобався. Ти перший пролив кров ванів, ти обдурив Гуннльод, укравши у неї «поетичний мед». Ні, Одін, більше я не буду тебе слухатись.
- Мовчи, зухвалий! – закричав Тюр, підіймаючись зі свого місця. – Як смієш ти розмовляти так з найстаршим і наймудрішим із нас! Мовчи. Або ти дорого заплатиш за кожне своє слово!
- Згадай про руку, яку тобі відгриз мій син, і перестань мені погрожувати, - відповів Локі, - а не то втратиш і другу.
- Заспокойся, Локі, і йди додому, - примирливо промовив Ньорд. – Потім ти і сам пожалієш про все, що тут сказав.
- Нікуди я не піду, - промовив бог вогню, сідаючи за стіл. – ти, Ньорд, наш заручник і не маєш права так зі мною розмовляти
- Нехай мій чоловік заручник, але зате він не ходив цілий рік в образі кобили і не народжував лошат, - втрутилася Скаді. – Йди, Локі. Боги вигнали тебе, і тут тобі більше нічого робити!
- Ти говориш так, тому що через мене загинув твій батько, Скаді, - розсміявся Локі. – Але я не боюсь ні тебе, ні богів і залишуся тут.
- Ні, тобі прийдеться піти! – вигукнув Хеймдалль. - Ти чуєш вдалині гуркіт грому? Це повертається Тор. Тікай, поки не пізно.
- Якби ти супроводжував нас до Йотунхейму і бачив, як ваш прославлений бог грому ховався в рукавиці велетня Скрюміра, ти б не лякав мене ним, - відповідав Локі.
Але в цю мить у дверях залу показався Тор і, почувши останні слова богу вогню, затрясся від гніву.
- Йди, Локі! Йди геть звідціля, або мій Мйольнір примусить тебе замовкнути навіки! – загримів він, підіймаючи молота.
- Добре, я піду, - вже спокійніше сказав Локі. – Я знаю, що в битві ніхто не може встояти проти тебе, а все-таки, - додав він, доходячи до дверей, - я ще не сказав вам те, що хотів. Знайте ж, що через мене загинув Бальдр і через мене він не повернувся від Хель, тому що це я вклав у руки Хьоду стрілу із омели і в образі велетки Тьокк не став за ним плакати. Прощайте!
З цими словами він кинувся бігти, і перш ніж, вражені гнівом і жахом аси зібралися відправитись за ним в погоню, зник з їхніх очей.
Добігши до першої ж ріки. Локі перетворився на лосося і пірнув у воду. Декілька днів плавав він тут, боячись висунутись назовні, а потім почав думати, що йому робити далі.
«Звичайно, аси не знайдуть мене тут, - говорив він собі, - але ж не можу я все своє життя залишатися рибою. А що, як мені перебратися до Йотунхейму, до велетнів? Вони допоможуть мені сховатися в якій-небудь печері, а я за це навчу їх як перемогти Тора і захопити Асгард».
Вирішивши, що нічого кращого він не придумає. Локі виліз на берег і, повернувши собі своє колишнє обличчя, вже збирався відправитися в путь, але бог вогню забув про Одіна. Сидячи на своєму троні в Асгарді, володар зразу ж помітив Локі і вказав на нього асам. Прийшлося лукавому богу знову перетворитися на лосося, але цього разу його бувші друзі вже знали, де його шукати.
Вони взяли у богині Ран її сіть і, перекривши нею устя ріки, в якій плавав Локі, повели її вверх, проти течії. Так аси дійшли до високого водоспаду, що перегороджував ріку, але, коли вони витягли сіть на берег, в ній не виявилось нічого, окрім простої риби.
- Локі лежить на дні поміж камінням, і сіть пройшла у нього над головою, - зразу ж здогадався Хеймдалль. – Ми повинні прив’язати до нижнього краю сіті який-небудь тягар, і тоді він від нас нікуди не дінеться.
Боги послухались його поради і знову, опустивши сіть у воду, потягли її, цього разу вже вниз за течією.
Дивлячись, що тепер йому більше не вдасться відлежатися на дні, Локі поплив до моря, але вчасно згадав про прожерливих хижих риб, які там водяться і яким нічого не завадить його проковтнути.
«Ні, краще мені залишитися в ріці», - подумав він і, дочекавшись, поки боги підійшли до нього близько, перескочив через верхній край сіті.
- Можете ловити мене скільки забажаєте, я все одно не дамся вам до рук! – засміявся він, швидко опускаючись на дно.
- Стривайте, - сказав асам Тор, які зневірились. – Ви тягніть сіть, а я піду вбрід посеред ріки. Подивимось, як йому тоді вдасться нас обдурити.
Не підозрюючи про небезпеку, що насувалась і щиро потішаючись над тим, що заставляє змучених богів втретє тягти вздовж ріки важку сіть, Локі з нетерпінням чекав, коли вони знову до нього наблизяться, щоб повторити свій стрибок.
Однак цей стрибок виявився для нього і останнім. Могутня рука бога грому перехопила його в повітрі, і, як він не чинив опір, вискочити йому вже не вдалося. Багато поганого зробив бог вогню за все своє життя, але ще страшнішим було його покарання. Аси відвели Локі на найвищу зі скель Мітгарда і прикували його там за руки і за ноги, а Скаді, вчиняючи помсту за свого батька, повісила над його головою ядовиту змію, з пащі якої безперервно капає отрута. Правда, вірна дружина Локі Сігюн і вдень і вночі сидить біля свого чоловіка, тримаючи над ним велику чашу, але, коли ця чаша переповнюється отрутою і Сігюн відходить вбік, щоб її вихлюпнути, краплі отрути падають на обличчя богу вогню, і тоді він корчився в страшенних муках. Від цього здригається весь Мітгард і відбувається те, що люди називають землетрусом.
ПРОРОЦТВО ВЕЛЬВИ.
Вже не перший рік був прикутий до скелі бог вогню, вже скорбота за світлим Бальдром почала стихати в серцях асів, уже велетка Ярнсакса народила Тору другого сина, на ймення Моді, який майже не поступався в силі своєму брату Магні, вже переможені богом грому велетні забули дорогу до Асгарду, вже люди заселили всі найдальші куточки Мітгарду, коли на землі з’явилася віщунка Вельва, очі якої так само бачили майбутнє, як звичайна людина бачить те, що навколо неї.
Слава Вельви розлетілася світом і досягла навіть Асгарду, і великий Одін призвав її до себе, щоб вона повідала йому і його дітям про їхню подальшу долю.
- Багато знаю я, бачу я, віщаючи
Грізно наступний жереб богів, -
так почала Вельва свою оповідь. – Я бачу, як аси багато століть поспіль, як і раніше керують світом, бачу, як з роками зростають їхні багатства і слава, бачу, як поклоняються їм люди і як бояться їх велетні, але я бачу також, як над ними збираються чорні хмари і як з кожним днем наближаються сутінки богів.
Ось одна за другою йдуть три зими з небувалими морозами і вітрами. Сонця майже не видно: воно вкрите туманом. Але люди цього не помічають: вони б’ються через золото, яке засліпило їм очі.
Я бачу, як в кінці третьої з цих зим спадають окови з бога вогню і він встає, сповнений злоби і помсти. З підземних надр виривається могутній Фенрір, а з морських глибин підіймається змія Мітгард, що вже залікувала рану, яку їй наніс найсильніший із асів.
Я бачу, як Локі, збирає всіх велетнів з Ніфльхейму і Йотунхейму і як вони пливуть до Мітгарду на кораблі «Нагльфаре». Серед них і могутній повелитель Муспелльхейму велетень Сурт з вогняним мечем в руках. Великий корабель «Нагльфар» - він зроблений із нігтів усіх померлих, - і незчисленне військо він везе хвилями всесвітнього моря.
Ось уже затрубив у свій золотий ріг Хеймдалль, ось вже відчинилися всі п’ятсот сорок воріт Вальгалли, і з кожних воріт вийшло по вісімсот воїнів.
Попереду них на своєму Слейпнірі, зі списом Гунгніром в руках, в золотому шоломі з крилами скаче Одін. Інші ж аси теж озброюються і спускаються з райдужного мосту назустріч ворогам.
Я бачу, як вони зустрічаються з велетнями в долині Вігрід. А тепер – о горе вам усім! – я бачу, як Фенрір розриває батька богів і як славний бог грому вбиває змію Мітгард, але і сам, вражений її ядом, встигає відступити від трупа чудовиська всього на дев’ять кроків і падає мертвим. Я бачу, як Локі б’ється з Хеймдаллем і як вони вбивають один одного. Я бачу, як пес Гарм, якого Хель вигодувала м’ясом мертвяків, кидається на Тюра і гине разом з ним.
Вже загинув прекрасний Фрейр, вражений вогняним мечем Сурта, вже повелитель Муспелльхейму вбиває Фрігг і інших богинь, що билися поряд зі своїми чоловіками.
Але ось наперед виступає Відар. На його ногах черевики з найтовщими підошвами на світі. Вони зроблені з усіх латок, які люди споконвіку клали на своє взуття. Мовчазний ас наступає ногою на нижню щелепу Фенріра і, встромивши свого меча йому в піднебіння, вбиває чудовисько.
Ось Магні і Моді підняли молот свого батька і теж вступили у бій. Ось Ульр без промаху стріляє зі свого лука. Я бачу, як Сурт загинув під ударами Мйольніра, я бачу, що велетні переможені, але вогняний меч Муспелльхейма упав на ясень Іггдрасіль, і могутнє дерево спалахнуло. Його коріння, сточене драконом Нідхгьоггом, не в змозі більше утримувати стовбур, і він падає. Разом з ним рушиться небесне склепіння, а земля поринає у світове море. А ось і вовки Соль і Хаті проковтнули місяць і сонце, і більше я нічого не бачу.
Вельва змовкла. Похмуро опустивши голови, мовчали і аси. Навіть невгамовний Тор не промовив жодного слова. Пройшло декілька хвилин, але тут віщунка заговорила знову:
- Радійте, боги! Я бачу: дим розсіявся, а в небі засяяло нове сонце, ще яскравіше і красивіше ніж старе. Асгарду, Мітгарду, Йотунхейму і Муспелльхейму більше немає, немає і країни гномів і країни ельфів – одне світове море з шумом котить свої хвилі з півночі на південь і зі сходу на захід.
Але не тільки море і сонце я бачу – я бачу високо-високо в небі, там, де раніше був Асгард, але ще тільки вище нього, мовчазного Відара, хороброго Валі, могутніх Магні і Моді і влучного Ульра – вони залишилися живими. Разом з ними Бальдр і Хьод, яким вдалося вирватися з царства Хель. За поясом у Магні молот його знаменитого батька. Молоді боги розмовляють один з одним, згадуючи діла і подвиги минулих віків, і будують для себе нову країну, а під ними зі світового моря знову підіймається земля. Вона вся зелена, вона укрита прекрасними лісами, садами, пасовиськами і нивами. А ось і люди. Вони вже не думають про багатство. Блиск золота їх вже не засліплює. Вони не воюють один з одним і живуть безбідно і щасливо.
- Коли ж все це буде, Вельво? – спитав її Одін, дивлячись, що віщунка знову замовкла.
- Я можу сказати тобі тільки, що це буде, - відповідала вона.
І всі аси невільно повторили за нею:
- Це буде!
Ось і все, що розповіли боги шведському королю, і на цьому закінчується його розповідь.
Однак Гюльві був не єдиним зі смертних, кому довелось зустрітися з асами і розмовляти з ними.
В минулі роки, коли небожителі ще нерідко спускались на землю, ходив серед людей і бог поетів Брагі. Під виглядом простого скальда він мандрував з поселення до поселення, де довгими зимовими ночами, сидячи біля палаючого багаття або домашнього вогнища, розповідав людям свої історії. Багато з цих історій назавжди залишились в пам’яті тих, хто їх слухав, інші були навіть записані рунічними письменами, які, як кажуть, придумали самі боги.
Всього, що нарозповідав Брагі, запам’ятати ніхто не може, але дві його історії, про славний рід Вельсунгів і про чудового коваля Велунда, ви зараз почуєте.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
СРСР, 1970 рік