Хто гасить зірки
з рубрики / циклу «Фантастика»
Бурхливий Гримливий потік розділяв світ неймовірно широким непереборним бар`єром, по інший бік якого ще ніхто не спромігся побувати. Плем`я тарлаків споконвіку мешкало на моховитому березі біля підніжжя високих Червоних скель із пласкими верхівками, куди молодь полюбляла підніматися, щоб помилуватися з висоти навколишніми краєвидами.
Сатрікол нарешті подолав останній щабель і видерся на оглядовий майданчик. Хатарка вже була тут - і як тільки вона примудрялася щоразу випередити його? Юний тарлак несміливо наблизився і, запитавши дозволу, влаштувався поряд. Так вони й сиділи, із захопленням дивлячись на зірки, що палали у недосяжній вишині. Це був час чарівного очікування. Наближалася та мить, коли боги вимикали зірки, щоб знову запалити їх вже завтра – так було завжди. Ця мить дуже хвилювала Сатрікола.
Серед своїх одноплемінників він вважався надто захопленим та дещо наївним. Його дуже цікавили стародавні легенди та міфи, котрі переходили з покоління в покоління. Заради них він готовий був на все, навіть вирушити в незвідані темні глибини Внутрішнього Світу, де за чутками мешкали невідомі охоронці стародавніх знань. Сатрікол уже кілька разів збирався, але щоразу відкладав через Хатарку. Він мав намір розповісти їй про свої почуття з надією на прихильність привабливої тарланки. Сатрікол мріяв вирушити в подорож разом з нею, але щоразу в останню мить відступав, не наважуючись відкритися.
Ось і сьогодні він прийшов на місце зустрічі сповнений рішучості зробити пропозицію коханій, але зустрівшись з нею, знову збентежився. Хатарка з веселим зацікавленням подивилася на приятеля і несподівано запитала:
- Це правда, що ти збираєшся у подорож?
Питання застало Сатрікола зненацька. Він хотів поговорити про це пізніше.
- Я поки ще не вирішив остаточно, - ухилився він від прямої відповіді.
- Не розумію... чого тобі не вистачає тут, і що ти хочеш знайти у мороці глибин Внутрішнього Світу?
Сатрікол зніяковіло похилив вусики локаційного орієнтування. Найменше за все йому хотілося, щоб Хатарка сміялася, тому він обережно поцікавився:
- Ти чула легенду про те, як раніше жив наш народ?
- Вона відома кожному малюкові. Колись давним-давно наші пращури мешкали на поверхні Зовнішнього Світу, але прийшла жахлива спека і знищила все живе. Лише дехто встиг сховатися в глибинах Внутрішнього Світу. Вони й започаткували нашу цивілізацію… а вже потім прийшли боги.
- Так… саме так і кажуть наші старці, - погодився Сатрікол. - Але звідки і, головне, навіщо до нас прийшли боги? Навіщо вони постійно запалюють зірки, а потім вимикають їх? Хто вони, і чому ми так їх називаємо? Ось що я хочу з`ясувати! Повинен же у всьому цьому бути якийсь сенс!
- Ах, Сатріколе, - безтурботно відмахнулася верхньою парою лапок Хатарка. – Ти безнадійний романтик, але зараз, прошу тебе: думай лише про нас і про те, як чудово влаштований наш світ…
Юний тарлак мрійливо подивився туди, де далеко вгорі ланцюгом витяглися зірки, палаючі яскравим світлом. Там рухалося щось неймовірно величезне, по черзі перекриваючи світло. Але тарлаки не лякалися – це явище вони спостерігали щоразу перед тим, як боги вимикали зірки. Ось зараз пролунає глухий гуркіт і настане темрява. Це найблагодатніший час, тому що тоді тіла тарлаків починають випромінювати дивовижний призовний аромат і переливчасте сяйво…
* * *
Доглядач сталактитової печери завершив вечірній обхід і зупинився біля силового електрощита. Його зміна нарешті добігла кінця. Остання група екскурсантів уже піднялася на поверхню, і в печері, крім нього, вже нікого не залишилося. Доглядач озирнувся у бік розсипу червоних кремінних каменів біля вузенького струмочка, який біг кудись у темряву, тихо шарудячи, і потягнув за руків`я рипучого рубильника. Йому дуже подобалась ця дивна мить, бо коли він вимикав ланцюжок освітлювальних ламп, серед каміння спалахували дрібні мерехтливі іскорки. Подейкували, що це ніби якісь мікроскопічні комахи, на кшталт світлячків, але доглядачеві більше подобалося уявляти собі, що це маленькі казкові мешканці загадкової чарівної країни. Він був таємним мрійником, але нікому в цьому не зізнавався…