Час вирушати в дорогу
"Опівнічний танець дракона" збірка
Секретарка просунула голову в двері і, звернувшись до барикади листів і книг, що височіла на столі, спитала:
- Ви у себе?
- Так, і по вуха в роботі. Що там?
- Якийсь маніяк хоче, щоб ви видали його праці, і стверджує, що він написав чи напише найдовший роман в історії!
- Мені здавалось, що Томас Вульф (1) вже помер, - зауважив я.
- Цей тип приніс з собою чотири сумки, набиті чимось на кшталт дров, - сказала Ельза, - тільки на кожному поліні щось написано. «Ніч видалась темна і дощова» - на одному, (2) «Повсюди наскільки вистачало ока, лежали трупи» - на другому.
Це вирішило справу. Я покинув свою паперову фортецю і підійшов до дверей, щоб глянути настільки рідкісного маніяка. Той сидів у приймальні, не випускаючи з рук набитих доверху величезних білих сумок. Написи було видно.
- Нехай заходить, - почув я власний голос.
- Ви ж не збираєтесь…
- Збираюсь, - відрізав я. – Ви забули про таку річ як наративна приманка!
- Затравка?
- Роман треба починати так, щоб читач з першої ж миті опинився у вас на гачку! Ну, що ж ви, Ельза!
Ельза завела до мого кабінету маленького чоловічка зростом не вище п’яти футів, який у два прийоми затяг до мого кабінету свої величезні сумки, наповнені словами сумки і спокійно усівся в очікуванні, поки Ельза з надзвичайно незадоволеним виглядом не зачинила за собою двері.
- Отже пане…
- Дж. Ф. Бредлі, автор опусу, що називається іншими людьми бредом Бредлі. Цей потрясаючий роман лежить тут. – Він штовхнув ногою сумку.
- Вважайте, що ви мене заінтригували, пане Бред, - сказав я.
Він проігнорував мою помилку, любовно роздивляючись своє творіння.
- Дякую вам. Зазвичай редактори або відмовляються мене прийняти, або ховаються від мене втечею. Я прийшов сюди не випадково… Він зміряв мене поглядом – Ми приблизно одного віку, і ви, відповідно, повинні пам’ятати славетні тридцяті, коли туристи роз’їжджали на автомобілях по всій Америці…
Він витримав паузу, давши мені можливість згадати ті далекі часи. Я дійсно згадав їх і згоджуючись кивнув головою.
- Такі справи. – Він знову штовхнув ногою сумки нашпиговані словами. – Настав час відродити одну стару ідею. Ви, мабуть, пам’ятаєте трасу номер шістдесят шість, якою ви з батьками мандрували на захід? От і прекрасно. Тоді скажіть, як ви боролися з дорожньою нудьгою?
- Боролися з нудьгою? – повторив я машинально, намагаючись зібратися з думками. І тут мене осяяло.
- «Бірма шейв»! вигукнув я і, збавивши тон ( редактору краще взагалі не захоплюватися, а то прийдеться платити автору дорожче), повторив: - «Бірма шейв»
- Прямо в точку! – зрадів Бред. – Хоча в ті часи ви напевне ще не голились! «Бірма шейв»! По всіх дорогах стояли рекламні щити «Б. Ш.», ви могли наспівувати куплети, коротаючи шлях від Падуки до Патаватомі, від Тонопи до Томстоуна, від Хіла - Галч до Грасс.
- Так – так, я пам’ятаю, - сказав я нетерпляче.
Шукаєш бритву краще всіх?
«Бірма шейв» купуй скоріш.
І свобода накінець!
З «Бірма шейв» ти молодець!
- Пам’ятаю! – радісно вигукнув я.
- Звичайно, пам’ятаєте, - кивнув Бред.
- А ось інший віршик:
В бороді гуляють воші?
«Бірма шейв» купуй за гроші.
- Ну, у вас і пам’ять! – вразився Бред.
Я втупився на його таємні сумки.
- Але яке відношення все це має…
- Добре, що ви задали це питання. – Він потряс двома сумками, звідкіля посипались прикметники, іменники та дієслова, супроводжувані його коментарем: - «Бірма шейв» тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятого року. Діккенс двотисячного. Шекспір дві тисячі першого.
- Ви хочете сказати, що вони всі тут, на цих полінцях?
- Ні, ніяких давно померлих авторів. Автор – я! – Він опустився на коліна і почав пересовувати фрази по килиму. – Чи не бажаєте ви опублікувати найперший і найдовший трансконтинентальний роман, читач якого може відвідати різні штати, обминаючи маленькі містечка і проїжджаючи окраїнами мегаполісів, щоб, врешті – решт, опинитися в Сіетлі, куди він взагалі не збирався, але ж треба було узнати, чим же скінчиться Роман століття. Ну? Я чекаю вашої відповіді!
Я подивився на підлогу, намагаючись прочитати викладений ним ланцюжок фраз, що починався біля мого письмового столу і закінчувався біля самої стіни.
- Моя секретарка щось говорила про темну ніч і негоду…
- Он ви про що! – розсміявся Бред. – Це була звична наративна приманка! Знаєте, що це таке?
Я прикусив язика.
- Тут – блискучий початок мого магнум опуса! (3)
- На першій дощечці значилось «Світ підходив до кінця…»; на другій: «УАлека Джонса залишалося всього шість годин на те, щоб врятувати Землю!»
- Ви збираєтесь почати цими словами свій епохальний роман?
- Ви можете запропонувати щось інше?
- Ну…
- Почекайте! – перебив він мене. – Зараз буде ще краще!
Він діставав із сумки все нові дощечки, поки штук шістдесят слів, що вмістилися на підлозі, повністю не перекрили прохід до дверей.
- Ви спитаєте з чого це я взяв, що настав час для цієї книги? Після того, як рекламні щити «Бірма шейв» випали як зуби, з пащеки американських доріг, вона, ця пащека, почала зяяти пустотами.
- Так, нам цих щитів явно не вистачає.
- Що ж можна побачити на дорозі в наш час безумних швидкостей? За рівним рахунком нічого, тим більш що рекламні щити зараз знаходяться під забороною! Як же боротися з дорожньою нудьгою? Ми почнемо з маленьких другорядних доріг з ґрунтовими узбіччями, що ведуть із Мейна до Міссулу або із Де-Плейна в Денвер. Там ми насаджаємо наших міні-метафор, і нехай вони пустять коріння в американській душі. З’являться повідомлення в телевізійних новинах. Туристи прочитають початок де-небудь в Канкакі, Кеноші чи в Канзасі будуть, як навіжені їздити, поки не доберуться до фіналу в Сок – Сентрічи в Сіетлі. Врешті-решт, сер, наш роман назвуть книгою місяця, і ми видамо його в шкіряній палітурці, якій буде нестрашною дорожня негода! Подумайте про це!
- Зізнатися, ви мене приголомшили!
- Інакше і не могло бути! Мій революційний твір донесе грамотність до останнього дурня в найглухішому кутку Америки! Вирішуйте швидше, не то я піду до другого видавника!
- Ви вважаєте, що вчителі…
- Вони будуть проковтувати нашу книгу за сніданком, обідом, вечерею! Вони будуть читати її на екранах своїх комп’ютерів! Ми перетворимо дороги поміж штатами в бібліотеку на відкритому повітрі, інтелектуальне джерело для кожного проїжджого. Професори почнуть благати нас розставити наші щитки у їхніх кафедр англійської мови. Рекламні агентства почнуть пропонувати шалені гроші, щоб примазатися до успіху нашої пісні далеких подорожей – але ні! Мій роман помчить шаленими зигзагами, розкидаючи букви і направо і наліво. Так, сер, час настав! Нове – це гарно забуте старе! Прощайте!
Вставши на ноги він взявся згрібати свої іменники і дієслова.
- Почекайте! – вигукнув я, не відриваючи від них очей. – Ці фрази, так би мовити, приманка, але … Що буде далі?
- Далі все буле як у казці! Одного разу відправившись у цю подорож, вони вже не зможуть зупинитися.. Це як орішки. Хотів би я побачити, як ви зможете зупинитись після того, як розгризете один!
- Але звідкіля мені знати…
- В Бога ми віруємо, сер, повірте і в інтуїцію його представника Бредлі. Я роздивлюсь всі сюжетні повороти всіх доріг від Скенектеді до Саскачевану, година за годиною, день за днем. Мій внутрішній голос підкаже мені, де ставити щити і які на них виводити букви, до останньої крапки над «і», до останньої рисочки над «t»! Я відчуваю, як зараз відчуваєте ви, це пристрасне бажання вияснити, що ж, чорт забирай, буде далі, там, за поворотом магістралі шістдесят шість, перетвореної у вулик для слів, що дзижчали в моїх сновидіннях! Ну як? Що ви вирішили?
Він дістав із сумки ще дюжину дощечок і з задоволенням оглянув їх.
- Домовились! – вигукнув він.
Це вирішило справу.
- Ельза! – покликав я.
- Сер? – Вона просунула голову в двері і оглянула дощечки на підлозі.
- Помагай мені Бог! – прошепотів я. – Принеси мені бланки контрактів на…на книги, так, на книги!
І поки вона несла контракт, а Бред розписувався, я взяв його за ґудзика:
- Чому ви прийшли саме до мене?
- Сер, - сказав Бред, - у вас вираз обличчя, як у юного переможця бібліотечного конкурсу на кращий правопис, що в дванадцять років отримав десять дорослих книг і який прийшов наступного дня за десятьма новими!
- Звідкіля ви це знаєте?
- Якби у мене про вас була інша інформація, я не зробив би вас літературним редактором мого свята на колесах! Залишилось обговорити фінансові аспекти цієї гідної Толстого подорожі!
- У мене немає сумніву, що…
- Ви і не повинні мати сумніву ні в чому! Лісопилки почнуть виготовляти для нас дочечки і кілочки зовсім безкоштовно. Для них це буде найкращою рекламою їхніх товарів! Бібліотекарів ми купимо можливістю сфотографуватися з молотком в руках, які забивають ці кілочки чи розписують дощечки. На нас будуть працювати всі бойскаути країни! Наші витрати? Нуль!
- Прекрасно!
- Прекрасно? Ха, те ще буде! Вздовж Кінгз – хайвей ми наставимо, як бувало, багато кіосків, що будуть торгувати листівками на всі випадки життя, від народження і одруження до похорон, і стануть останнім притулком підростаючому поколінню літературних критиків, що дозріли до участі в цій шаленій гонці!
- Шах і мат!
- Програш виключений, хоча універсальна публіка раз за разом буде вставляти нам палки в колеса!
- Але чому?
- Та це ж суцільно теплі містечка для авторів, яких не публікують! У кожного на столі – незакінчений роман! Кожен буде лізти зі своїми порадами з приводу пунктуації, персонажів чи сюжетних ліній!
- І що ж…
- З краю до краю, Філадельфія, Сан – Франциско, Лос – Анджелес! Попереду – парад старовинних машин, вони проведуть нас через передмістя. В ар’єргарді – сучасні автомобілі. Губернатори будуть стрічати нас на кордонах штатів, шампанське буде литися рікою!
- Геніально!
- Це ще не кінець телячим захопленням, сер. Бажаєте додаткові подробиці? Всього знадобиться двадцять тисяч кілочків, двадцять тисяч гадальних табличок з нашими напівхокку, через кожних сто ярдів на швидкісних і через кожні п’ятдесят ярдів на звичайних магістралях. Ось так, коротенько. Один екземпляр контракту я забираю собі. Як на рахунок готівки?
- Візьміть оце!
- Пачка президентів. Генерали Гранти? Приятель Лінкольн, прекрасно! Я відправляюсь до малярного цеху при складі лісоматеріалів. Прем’єра книги відбудеться завтра опівдні на федеральній трасі номер шістдесят шість. Честь забити першого кілочка буде довірена вам!
- Я не заслужив…
- Не спізніться!
І витягши з мене готівку, як пилосос з килиму пилюку, він зник за дверима, гримаючи своїми легкозаймистими творами.
- Для чого ви це зробили? – здивовано спитала Ельза.
- Згадав дитинство. – Я взявся обмацувати свої боки, руки обличчя, бажаючи переконатися в реальності того, що відбувається. – На якусь мить я відчув себе тринадцяти -, ні, дванадцяти -, десятирічним хлопчиком… Ми мчимо по дорозі, у вухах свистить, мимо пролітають куплети «Бірма шейв», я виспівую ці віршики, брат підспівує, а батько як божевільний мчить під гору. І раптом країна спустіла! Придорожні щити зникли зовсім, наче їх викорчували і порубали шалені дантисти з місцевих мерій. Дорога з Туляремії до Таоса стала справжньою мукою… До речі сказати, коли ми зупинялися, переповнені лимонадом, я завжди зрошував слово «Бірма», а мій брат – «Шейв».
- Фі!
- Так. – Я прислухався до стихаючого гуркоту слів у сумках. – І тепер я з трудом можу дочекатися, - прошепотів я, - коли ж почнеться ця темна і непогожа ніч, розумієте?
- Ну, якщо так…- сказала Ельза.
Все скінчилося, як кажуть, не вибухом, а схлипуванням. На старті – громовий гуркіт ракети в стилі Сесіла Б. де Мілля, (4) на фініші – шипіння і пшик відсирілої петарди.
Звичайно, я запустив цей масштабний дорожній проект Бреда, який отримав назву «Звідси і всюди». Я дійсно забив першого кілка, який ознаменував початок найдовшого роману з часів Аппоматокса. (5) Наступні глави повинні були з’явитися на дорозі в Кансіл – Блаффе і Хіла – Бенд! Розповідь перервалася на надзвичайно інтригуючому епізоді! Сюжет дійшов до точки кипіння. Знак оклику.
Деякий час на нас ніхто не звертав уваги. Але невдовзі звернули увагу зразу всі!
Натовпи шанувальників Бреда ринули, як цунамі, на дороги Америки навздогін за ним, декламуючи фрази, розігруючи сцени, ледь з дощечок встигала осісти пилюка, які все множилися і множилися, несучи погибель одним персонажам і успіх іншим.
Критик з «Чикаго таймз» взяв інтерв’ю у Бреда, зарубане, втім, його редактором, послідовником творчості Йєйтса (6) і Поупа (7). Автострада номер шістдесят шість знову знайшла свою бувшу славу. Люди перестали літати літаками і пересіли на автобуси. Автозаправні станції множились як гриби. Мотелі день за днем підвищували ціни. Низка автофургонів, битком набитих ненаситними читачами вітальних листівок, тяглася змією від Омахи до Улалуги. Повсюдно розплодилися дайджести цієї безприкладної розповіді – для особливо нетерплячих.
І раптом – раптом про нас абсолютно забули! Десь на півдорозі між перевалом Доннера і Долиною смерті літературний потік вичерпався.
Каскад струменів перетворився на їдкий пил.
Білі дощечки з іменниками, дієсловами і прикметниками більш нікого не цікавили.
Я вже хотів купити квитка на літак або угнати чий-небудь фургон, як тут двері мого кабінету розчинились. На порозі виник Бред, вірніше, його тлінне тіло, яке начисто втратило бойовий дух, з блідим обличчям, стиснутими зубами, з двома величезними сумками, що відтягували йому руки.
- Бред! – вигукнув я.
- В точку. Можете повторити, - відповів він.
- Заходьте ж скоріше! Що з вами сталося?
- Ви тільки що самі сказали.
- Ви принесли продовження роману?
- Скоріше, його залишок, - пробурмотів він, висипаючи на підлогу вміст сумок. Тридцять фунтів мілкої тирси. – Написати продовження я так і не зміг.
- Невже вас покинуло натхнення? Затор у мозках?
- Дорожній затор! – сказав він.
Він зібрав тріски, що залишилися в сумці і висипав їх на мій стіл. Деякі маленькі частинки осіли на моє крісло. Я роздивився фрагменти букв, а інколи і цілі букви і навіть склади.
- Затор на дорозі? – промекав я.
- Мені ніколи і в голову не приходило, що частині наших громадян мої придорожні квіточки можуть не сподобатись, - зітхнув Бред. – Мені постійно приходилось пропускати ділянки, що граничили з чиїмось фермами, а то і цілі округи! Шерифи наказували мені прибрати щити, старі діви вважали мій опус іпсо факто (8) апофеозом безсоромності. Доморощені цензори висмикували мої кілочки, як бур’яни, крадучи частини роману, те ж саме робили і плагіатори!
- Плагіатори?
- Злодюжки, що крадуть задум! Грабіжники, що розтягають роман шматками! П’ятимильний епізод, що зник одного разу вночі у Талсі, наступного дня сплив у Талахассі, на радість місцевим алігаторам! Шериф Талахассі, що вкрав цей епізод, прогримів на всю країну, його книжку розкрутила Опра! (9) Але хіба я можу це доказати? Я намагався повернути вкрадене, але ці вандали зразу ж прострелили колеса моєї машини!
Голос його перервався. Перевівши дихання, він додав пошепки:
- Наїзд зі смертельним кінцем…
- Зі смертельним? – вигукнув я.
- І що найпідліше, за допомогою інтернету. Якби швидко я не вирощував свій сад, врожай діставався їм, вони крали мої слова і тиражували, це вони мчали попереду, як Роудраннер, а я теліпався у хвості, як койот, (10) дихаючи вихлопними газами електроніки! Вдень і вночі висвітлюють вони мої творіння на мільйонах екранів. Хіба міг би Каспаров обіграти «Блю – Блю»? «Комп’ютер переміг чемпіона світу по шахах!» - кричали вони з усіх кутків. Так ця айбіемовська машина була начинена десятками мізків найвищого рівня! Осине гніздо геніїв проти одного нещасного росіянина! Те ж саме сталося і зі мною. Хемінгуеєвський недоук проти Всесвітньої павутини. Тоді-то я і втік… Ну ось, власне, - закінчив він. – Можливо, ви ще знайдете кого-небудь, хто допише фінал. Прикінчити поганих, гідно поховати хороших. Я – пас. Мені більше нічого сказати.
- Надіюсь, ви зумієте знайти собі нове заняття, - сказав я.
- Помічником столяра? Годилось для Ісуса, а для мене ні. Гроші я вам поверну.
- А що накажете робити з оцим? – спитав я указуючи на купу тирси.
- Набийте нею подушку або влаштуйте в ній мурашник.
- Захоплюючий був романище! – сказав я.
- Так. Цікаво, чим би він все-таки скінчився?
- Якщо ви коли-небудь придумаєте кінцівку, сповістіть і мені, добре?
- Не розраховуйте на це. Всього вам доброго.
Він вийшов, залишивши у мене в кабінеті два мішки гранульованого опус - магнума.
- І що ж ми з цим будемо робити? – поцікавилась Ельза, що з’явилася в дверях.
Я чхнув, потім ще і ще раз. Стіл спорожнів, а повітря наповнилось мілкою тирсою.
- «Віднесені вітром» (11) – спитала вона.
- Ні. Джек Керуак, «На дорозі». Принесіть, будь ласка, віника.
ПРИМІТКИ:
1)… Томас Вульф (1900 – 1938) – американський письменник, автор лірико-епічних романів «Подивись на будинок, ангел» (1929), «Про час і про ріку» (1935), «Додому повернення немає» (1940).
2)… «Ніч видалась темна і дощова» - на одному… - перша фраза романа Е.Д Булвер – Літтона «Пол Кліффорд» (1830).
3).. Magnum opus (лат.) – головна праця.
4)… Сесіл Б. де Мілль (1881 -1959) – легендарний голлівудський режисер і продюсер, творець таких блокбастерів, як «Клеопатра» (1934), «Буканьєр» (1938), «Самсон і Даліла» (1949), «Найбільша вистава на землі» (1952), «Десять заповідей» (1956) та інших. Наряду з біблійними епопеями спеціалізувався на романтичних комедіях, заявляючи відкритим текстом, що американців не цікавить нічого, окрім грошей і сексу.
5)…Аппоматокс – місце підписання капітуляції головнокомандувачем військами південних генералом Лі 9 квітня 1865 року, що стало кінцем Громадянської війни у США.
6)…Йейтс, Уільям Батлер (1865 – 1939) – ірландський поет, письменник і драматург, натхненник культурного руху «Ірландське відродження», лауреат Нобелівської премії по літературі 1923 року.
7)…Поуп, Олександр (1688 – 1744) – англійський поет, автор іронічно – комічної поеми «Викрадення локону» (1712), сатири «Дунсіада» (1728), філософськи – дидактичної поеми «Досвід про людину» (1732 – 1734), а також віршованого трактату «Досвід про критику» (1711) – маніфесту англійського просвітницького класицизму.
8)… Ipso fakto (лат.) – з самого факту.
9)… його книжку розкрутила Опра!...- Опра Уінфрі (р. 1954) – знаменита телеведуча, її ток-шоу 1980 – х рр. було одним з найпопулярніших у США; твори які вона представляє з 1997 року в програмі «Книжковий клуб Опри», автоматично стають бестселерами.
10)… вони мчали попереду, як Роудраннер, а я теліпався у хвості, як койот…- мультсеріал про Роудраннера («Пташку – бігунка») і койота випускався Чаком Джонсом і Майклом Молтізом в 1949 – 1966 рр. Жодна із серій не мала ні зав’язки, ні розв’язки і будувалась як череда коротких мінімалістично – фарсових епізодів, що розверталися в умовно – мінімалістичній обстановці: койот ганяється за пташкою по пустелі і кожного разу попадає у власноруч вириту яму.
11)… «Віднесені вітром» (1936) – знаменитий роман Маргарет Мітчелл (1900 – 1949), основа не менш знаменитого голлівудського фільму з Вівьєн Лі і Кларком Гейблом.
12)…Джек Керуак, «На дорозі». – Джек Керуак (1922 – 1969) – один з головних персонажів і творців молодіжної культури ХХ ст., його роман «На дорозі» (1957) явився маніфестом біт – покоління. В 2002 р. його рукопис ( 147 – метровий рулон паперу без єдиного розділового знаку) пішов з аукціону за 2.5 мільйона доларів.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
США, 2002 рік