Казка. Білі Лицарі та Мавкова гора

«»»

 Зірковий десант Білих Лицарів

Десант Зіркових Лицарів, окрилених білим м’яким вогнем, висадився на зазначене місце в зазначений час тихо, швидко, без зайвого галасу на хвилі земних ранкових сутінків, коли зла сторОжа вся хоче-не хоче, а кориться сну.

Місце висадки зіркових Лицарів – не Містичні карпатські гори, про які ми вже так казково писали, де Сидір Напівпаляниця став Сидором Двічіпаляницею і де зустрівся і назавжди подружився-поріднився з Зозуликом-братиком.

Тут річ піде про зовсім інше місце, що знаходиться не так далеко від Містичних Карпат, чи то справа, чи то зліва від них, наразі не скажу, лихе місце, де люди душу не знаходять, а гублять, де не розумом зростають, а тільки грошенятами. Від того – тяжке дихання, квола хода і маячня перед очима, кривоокість та криволапість – так лікарі-фахівці по цим «згубам-хворобам» говорять. Тому без особливої екіпіровки приходити сюди не можна – не вгледишся, як йшов в одне місце начебто, а опинився у іншому, перевернутому світі. Пастки, пастки, пастки. Головне – не стій тут довго на одному місці, особливо ж не тупочи і не стрибай, бо лиха гора поглине, переверне та й виплюне.

Зірковим Білим Лицарям гарно було все це відомо, тому впоряджені були проти перевертнів дуже гарно космічними знаннями та зірковими обладунками, головне з яких – це біле полум’я зіркового єднання. Перевертання їм не загрожувало аж ніяк.

Сама лиха гора мала цікаву історію, ось вона в романтичному місцевому переспіві:

Легенда про братів та Мавку

У старого отця

Були сини,

Красиві та міцні,

Так, близнюки.

Один мрійливий був,

Як місяць понад ставом,

Інший кремезний був,

Як бук, носив булаву.

І раптом трапилась там дивина,

Із лісу вийшла дівчина одна,

Примарна, як вечірняя зоря,

Принадна, ніби квітка росяна.

І хлопці розум втратили, біда! –

Лиха обом відповіла,

І з обома на зустрічі ходила,

Обом приємні речі говорила.

Одному все про зорі, про пташки,

А з іншим – без очіпка вже в траві.

І от прознали правдоньку брати,

Що тут суперники та вороги вони!

Отець їм мудро каже – проженіть лиху,

Назад хай кане в тінь ту лісову.

Та ні, про інще вже говорить їм куниця,

Примарна і лиха Мавка- дівиця.

Навіяла обом страшні думки,

Як буде свято, брат ти брата прокляни!

Послухали без розуму брати –

І вмерли разом. З тої ось пори

Гора ця зветься для чужинців – Даросвятом,

Але хто знає правду – Мавкиним злим шляхом.

Не стій на ній подовгу, бо пастки

Засмокчуть, то ж подалі від біди іди.

Отже, про наших зіркових Білих Лицарів. Чому вони тут опинилися і саме зараз? - спитаєте. Відповім – Бо їх зазвали Сидір Двічіпаляниця і Зозулик-братик з проханням допомогти, бо дуже вже багато перевернутих у цих місцях з’явилося. Коли один чи два тут ходять-бродять, людей порядних лякають, впоратися з ними, протидіяти їм не важко. Та, видно, набралися міці злої лихі сили і почали тут хазяйнувати, як у себе в перевернутому світі. Багато примарних туристичних агенств раптом відкрилося, і так гарно щебечуть про принаду «однієї не дуже високої, але цікавої гори», і овіяли її такими казочками-легендами, що люди аж пищать так їм кортить на саму верхотуру потрапити. І такі обіцяють звідти дивовижні краєвиди, таке величне посольство таємних людей, що там живуть – брехня звісно несусвітня, і це місцеві старі люди знають! Та й ще й задешево, та й ще й самі турагенти-пройдохи готові вам доплатити – тільки йдіть! Звісно, пастка, звісно, облуда-неправда, кривда! Але старих чомусь ніхто з молодих чути не хоче, гордовито кпилять губи, і - численними групами рішуче чимкичують у напрямку вищевказаної гори. Піднявшись, звісно, нічого обіцяного там не знаходять, але тут з’являється маленька хвостата лисичка, яка миленько тявкає на вушко обуреним - та це ж так соромно признаватися у своїй обманутості, глупстві своєму, краще всім брешіть, що все так і було, як віщали вам пройдохи. І поверталися вже перевернуті люди назад, навчені брехати і з зовсім викривленим розумінням сорому. І так за короткий час полилася зла брехня від ново-первернутих, як сітка павуча, з’їдаючи-поглинаючи все світле, правдиве і темні густі сірі тумани почали покривати гори та річки навколо, ясне сонце ховаючи..

Мало того, викривлення серед молоді у тій місцині дійшло до того, що почали хижо дивитися на старих за те, що їх перевернуті речі брати за правду не хочуть, і навіть дехто пустив, мов зайця, чутки, що, мовляв, нащо нам ці старі родичі? Розділимося з ними, хай вони в одному місці живуть, а ми – молоді та розумні, у іншому без їх зітхань-повчань. Бо розумні від народження, тому і вчителі, що зудять мов мухи – те добре, а те погане, не потрібні. Самі у всьому розберемося, ба, навіть вже розібралися.

Отож Люди Зіркового Колеса у Чертозі Білих Лицарів (а люди живуть скрізь!) прийняли сигнал СОС з планети Земля, розкодували його, прослухали і, звісно, вирішили допомогти людям від навали Окрівлея Лихого, бо знали як. Лихий Окрівлей не тільки нашу планету полонив своїми викривленнями та перевертаннями, брехнею-неправдою злісною, але й багато планет у космічному просторі постраждали від цього «вірусу смертоносного», що душу людську гублять. Та, завдяки мудрості Зіркової Спільноти Білого Вогню вже знайдена протидія, про яку відкрито, звісно, ніде не розголошується, і хворобу цю вірусну у космосі успішно лікують, душу повертають тим, хто «у трьох соснах» глупо заблукав .

«»»»

Притон перевертнів – Чертог Кривди-Облуди

Мамця зграї Перевертачів – Мараука була дуже здивована цього ранку, коли на сніданок їй не принесли кілька вкрадених порцій сорому і правди. Мамцею, звісно, вона нікому не була, бо породити могла тільки страхи та жахи навкруги, та й не було у неї того органу, яким добрі люди діточок породжують – все відмерло – зтліло від її ж отрути. А «діточок своїх» набирала-вербувала з безтолкових і обманутих людей, що душу свою потроху вже заклали-продали там-сям у ломбардах та корчмах, у яких замість серця вже стирчала з грудей мідна копійка, як велетенський ніс між злих, колючих, наче листя очерету болотного, трясовинного, оченят.

- Що це? – гнівливо запитала вона свого згорбленого служку за ім’ям Мерзохвіст, що тремтів, наче привид перед світанням від крику півня. – Хіба соромоварня зломалася?

- Ні, Мамцю Найвеличніша у всьому неявленому просторі! – затинаючись промовив Мерзохвіст. Він дуже хотів провалитися крізь землю від страху, та, на жаль, вже був там. - Соромоварня та правдопоглинач працюють як треба, у заданому режимі. Але «екскурсії» чомусь не прийшли сьогодні. Ні однієї не було!!!! – і служка раптом впав на підлогу і забився у конвульсіях, бо без лікувальної дози людських сорому і правди, прийнятої ззовні по краплині, почуватися гарно вже не міг.

Носата БісоМамця гидливо повела губами, виключила гучномовець, з якого верескливо лилася бісівська пісня про те, «як сидять чорти на трубі, гигиги, бібібіі, а по колу – упирі – гигиги…» . Вчора були гарні вечорниці, а от сьогодні… Вийняла з глибинної кишені бутельку з запасом «зілля» і влила тому до рота рівно дві краплини. «Зілля» зашипіло на сірій шкірі служки, хотіло випаруватися, але той миттєво прокинувся і злизнув ці краплини зміїним язиком.

Так, ці створіння-перевертні не могли жити фізично та фізіологічно без того, що самі ж ненавиділи всіма фібрами своєї потворності, і зневажали, і глумилися чорно та гидко. Їх дуже нітила така залежність від живих людей на землі, вони навіть у своїх перевернутих лабораторіях намагалися зробити синтетичну правду і сором. Але виходило примітивно, грубо – і користі – на кіготь дохлої курки хіба.

Мараука, все ще здивова і трохи злякана, теж прийняла це «потворне людське зілля», але чотири краплини, бо мозок начальницький вимагає більше енергії, звісно! – так відчитувалась вона перед своїм начальником Окрівлеєм, якого ніколи не бачила, але той був скрізь, наче бісівська кометна халепа. Коли перші бісівські радощі-приємності пройшли, вона знов згадала про ранкове непорозуміння і задзвонила у глухі, протяжні підземні дзвони, визиваючи на зв’язок свого головного сторОжку Лютолапа.

Той був теж голодний і тому злий на весь підземний всесвіт, відповідав неввічливо, що було БісоМамці зрозуміло і тому вона його вибачила. Але тільки сьогодні. А завтра пригадає, бо у неї добра пам’ять і вона зла – всміхнулася зловтішно.

- Нічого не видно навкруги, - доповідав головний Лютолапа. – Наші мутноокуляри для бачення крізь туман не працюють! Щось трапилось чи то з біотехнікою, чи то з краплеструмом, - він раптом загавкав, як пес. – Гав, гав. Чи то я вже зір втратив? Мені погано, Мамцю…

Бісова Мамка дивилася на свого незламного Сторожку з невимовним подивом – ніхто ще не міг Лихолапа перелякати. Нерви зовсім нікудишні у бісів, треба буде якісь техніки-семінари для них розробити – дихання там якесь, гімнастика. Людям допомагає, може й цим допоможе? Хай вже про це поміркую іншим разом… Але зараз, тепер…Невже дійсно щось дуже вже неприємне трапилось?

Лихолап ледве стримувався, щоб не заверещати, як дика свиня:

- І тиша. Така страшна тиша, що навіть нашим мертвим у саркофагах і не снилася. Давайте накази! Але без «сніданку», маю сказати, ніхто нічого робити не буде. Не зможе

- Ніякої поваги, - знов подумала про своє Мараука. - Як це не приємно і головне, нічого не зробиш, бо вони такі – не покормиш, не полижуть ручку.

Вона провела рукою по своїй бісокосиці, ніби перевіряючи, чи на місці її перевернута сила. Так, на місці. І ніхто у цьому перевернутому Чертозі, це всі тут знали, не міг розплести цю кривокіску, ба навіть торкнутися до неї. Та вона своїм сьомим чуттям бісівським відчувала, що є Хтось таки, хто має на це і силу і право, тому і перевіряла час від часу.

- Вся сторожа получить свою порцію краплин! – відрізала вона, мов кривим ножем, ніби відривала від серця, чи що там у неї було замість нього. – Але щоб зразу до діла!

Першопоселенці Чертогу Мавки Лихолюбки

Тут ми зробимо необхідний відступ у минуле, історію цього лихого місця Перевернутого Чертога. Бо без історії, як не як, а зрозуміти сьогодення неможливо, та й не всі нею нехтують, дякувати Богу і Здорому Глузду. Тому перейду до діла. Отже, кістяк цього перевернутого бісомісця складали колишні люди, Жили вони тут здавна, називали себе Потребичками, бо як говорять їх літописи ( а вони у їх скринях і досі є!), вони не мали бажань, а тільки потреби. І чого вони боялися, наче Небесного вогню – змін, звісно. Бо бажання призводять до змін, а вони цього не хочуть ніяк, бо для цього треба залишати нагріте, освоєне вже місце, (сьогодні скажуть – вийти з зони комфорту!), залишитися без звичного упорядкування, пристосовуватися, гаяти час, коли можна поседіти з сусідами, потеревенити, поки їжа у глечиках в пічці вариться-парує чи зайці в капканах на них чекають, бо куди вже дінуться. Час лине тихцем, діти народжуються, їди вдосталь у лісі та в річках. Чого ж іще треба? І бажаючих, якщо хтось раптом з’являвся, виганяли і більше не згадували між собою. Земля потреби їх задовольняла і - край… Але якщо довго стояти на одному місці, топтатися, шорхати ногами туди-сюди, зрозуміло, земля потроху стирається, з’являється з часом проріха, а потім і здоровенна дірка.

А треба ще сказати, що Потребички не зовсім від знань були відірвані, про зірки теж знали. Але не тому, що бачили їх своїми очима в нічному небі, а тому що бачили їх відображення в озері. І навіть були у них ворожеї, що вміли ворожити по зіркам, тим, що у воді, звісно. Коли йшов дощ, вода мутнішала, хмари закривали зірки в Небі і, звісно, їх відображння на воді, - ворожеї казали, що прийде дощ і треба ховатися. Коли приходила осінь і листя жухле падало на воду і від того теж зникали зірки на воді, ворожки говорили, що прийде осінь і треба готувати запаси. Як бачите, все у них стало шкереберть. Потребички вірили своїм ворожеям, а тому завжди спізнювалися і від дощу ховатися і запаси ягід-плодів робити. Все у них пішло криво та косо. І час пішов не вперед, а назад і якось зранку вони всі прокинулися в перевернутому світі, провалившись через дірку, яку самі і натоптали. Так з’явилися в тих місцях перші перевертні, які породили бісо-Мавку Лихолюбку Марауту.

«»»

Зірковий десант Білих Лицарів

А що ж трапилося перед світанком біля тої лихої гори? Розповім про все по порядку.

Отже, Зірковий десант Білих Лицарів, що висадися в цій місцині на світанку, розлив навкруги інший туман, зірковий, білий і недосяжний для бісосвітосприйняття. Потім тихо розійшовся по горам та лісам. Вони знали, що найперше мали зробити – в замулені-обмілілі ріки повернути валуни, що були живими бібліотеками земними про ладну та гармонійну структуру цієї місцини. Їм було ну дуже багако років-тищоліть і вони давали змогу людям бути захищеними від підземних перевертнів-знищувачів правди і світлої симфонії життя. Але трапилося те, що трапилося. У ліс впав із темної далекої зірки метеорит, загримів, порушив лад і симфонію, і прорізав товщу земної кори, ніби отруєним шипом. Виникла тріщина і перевертні полізли на світ божий. І що вони зробили-накоїли? Підняли ці валуни з русол річок, хотіли перенести до свого Чертогу, та кам’яні бібліотеки ніяк не лізли під землю без особливих зіркових слів-ключів-паролей. Тож порозставляли їх на кілометри один від одного, закидали хворостом та сміттям, а начертані знаки та символи на їх поверхні зіскребли, хоч і на все не хватило ні часу ні вміння, та й ледарі. Лад гармонійногожиття і порядок був порушений, поломлений і хитро перекручений, люди залишилися без зіркових помічників-наставників. Це про молодих. А старі – без сили. І все що вони могли зробити, це кликати на допомогу, що і зробили.

То ж Зіркові Білі Лицарі все це знали і ще знали, де знаходяться, у яких ярах заховані-поховані валуни річкові. І мали вони ці особливі зіркові слова-паролі, знали, як їх активувати, спершу, звісно, водою-зірковим молоком Матері Небесної полити-напоїти, яке з собою принесли у пляшечках смарагдових.

І зробили вони все це швидко, точно і якісно, без єдиного збою-помилки. І почистили ці живі валуни від сміття, моху бурого-забуття І поливали-поїли цих величних створінь, з повагою та ласкою, і говорили паролі-слова – і ті прокинулися, і знов проявилися на їх боках чарівні символи Ладу і Пуття і почали сяяти, порозганявши залишки мрячного лахміття навкруги. А потім, ніби хтось засміявся-заграв у литаври та сопілки космічні, хтось вдарив у барабани бадьоро - і валуни казково знов опинилися у руслах рік, де жили і раніше. І від тої ладної зіркової музики виросли знову дерева-щити- помічники в захисті людей від перевернутих створінь – їх повирубали були люті вояки бісо-Мамці Мараути за одну ніч отруєними ножами. Старі люди їх називають Рябими Сторожами, а як насправді – то хай буде таїна для когось. Все повернулось на своє ладне, упорядковане місце, все стало до Пуття тут А литаври і сопілки і далі грали, чийсь веселий і радісний сміх, що наче сипався білою сріблястою мукою з неба, продовжував пробуджувати нові зерна у землі, хвилі симфоній розливалися навкруги, плелися сіточкою золотою, перекриваючи сітку чорну перевертнів, і діва-совість у когось з ново-перевернутих почала прокидатися.

І ось уже сітка золота підійшла до тої тріщини, де стирчав кометний чорний шип Окрівлея Лихого, що керував бісо-Мамцею, давав їй вказівки, як нищити Лад Життя, як людей робити брехливими та безсоромними, і якось здувся, тріщина мілішала, і все пропало, а гора Мавкин злий шлях закрилася і дихати лихом, наче гейзер, перестала. Ах, ні, забула сказати – спочатку гора виплюнула косицю бісоМамки, що згоріла враз, як тріска суха, від золотого променю Зіркової Спільноти Білих Лицарів. А ще згоріли дотла і дари біотехнологій – соромоварня і правдопоглинач.

А Зіркові Білі Лицарі, виконавши своє завдання, відправилися у Небо, до свого Зіркового Чертогу, залишивши на землі зіркові сліди на згадку у кожній крапельці роси – Вірність, Чесніть і Життєлюбство. Звісно, перед відбуттям вони зустрілися з мудрими людьми, обійнялися кріпко і довго розмовляли про щось, а про що, нам про це невідомо А Сидір Двічіпаляниця та Зозулик написали про це казку, яку я вам і розповіла. І незабаром в тих очищених місцях склали нову пісеньку:

Були у Мавки сім дочок-квіточок,

Виходили сім дочок на лужок,

Їх оприскали водою гуртом

Люди мудрі – а там відьми з хвостом.

Проганяли відьом всіх, відганяли

І синам своїм-легеням казали –

Як побачиш ти красуню лісову,

Не гай часу, та біжи по воду.

Зникле зразу її личенько, злетить,

Наче листя від хлад-вітру облетить,

Пропаде лиха вся мана, не зважай

Слухай пісню валунів і сам співай!

2026р.