Стародавні звичаї спартанців
з рубрики / циклу «Антична література»
В цьому творі матеріал розділено на 42 пункти, але послідовна систематизація відсутня. На початку розглядаються питання колективного побуту, виховання, релігії, ставлення до іноземців, поведінка на війні, але потім системність викладення порушується. До питань релігії, що закінчуються в параграфі № 29, автор знову повертається в № 35, до питань виховання в № 40. Останній параграф присвячений історії занепаду Спарти і загибелі держави.
Розділення на пункти відрізняє нарис від більшості інших творів Плутарха, однак не спростовує можливості приналежності його нашому автору. Подібність фактів, що приводяться Плутархом з тими, з якими ми зустрічаємось в його «Моральних творах» і в біографії Лікурга, примушує визнати справжність цього твору Плутарха. Це підтверджується і тим, що в біографії Лісандра Плутарх говорить, що присвятив особливий твір спартанцям. Можливо, це і були «Стародавні звичаї спартанців».
*Сисситії – обов’язкові спільні трапези для громадян, найбільш відомі на Криті і в Спарті, за ухилення від них навіть на царя могли накласти штраф.
***
1. Кожного, хто входив до сисситії старший, показуючи на двері, попереджає: «Жодне слово не виходить за них».
2. Більш за все спартанці цінують так звану чорну юшку, так що старі люди навіть не беруть свій шматок м’яса, але віддають його юнакам. Говорять, що сицилійський тиран Діонісій купив спартанського кухаря і наказав йому, не рахуючись ні з якими витратами, приготувати таку юшку. Однак, скуштувавши, він з відразою її виплюнув. Тоді кухар сказав: «О, царю, щоб відчути смак цієї юшки, треба, викупавшись у Євроті, як лаконець, проводити все життя у фізичних вправах».
3. На своїх сисситіях спартанці п’ють мало і розходяться без факелів. Їм взагалі не дозволяється користуватись факелами у цьому випадку, ні коли вони ходять іншими дорогами вночі.
4. Спартанці вивчали грамоту тільки заради потреб життя. Всі ж інші види освіченості вигнали з країни; не тільки самі науки, але і людей, які ними займалися. Виховання було направлено на те щоб юнаки вміли підкорятися і мужньо переносити страждання, а в битвах помирати або досягати перемоги.
5. Спартанці не носили хітонів, цілий рік користуючись одним-єдиним гіматієм. Вони ходили немиті, утримуючись здебільш як від бань, так і від того щоб змащувати тіло.
6. Молоді люди спали спільно по ілах і агелах на ложах, які самі виготовляли з тростини, що росла біля Євроту, ламаючи її руками без будь-яких знарядь. Взимку вони додавали до тростини ще рослину, яку називають лікофон, так як вважається, що вона здатна зігрівати.
7. У спартанців дозволялося закохуватися в чесних душею хлопчиків, але вступати з ними у зв’язок вважалося ганьбою, бо така пристрасть була б тілесною, а не духовною. Чоловік, звинувачений у ганебному зв’язку з хлопчиком, на все життя втрачав громадянські права.
8. Існував звичай, за яким старші за віком розпитували молодших, куди і за чим вони ходять, і лаяли тих, хто не бажав відповідати або придумував відмовки. Той же, хто був присутнім при цьому, і не вилає порушника цього закону, підлягав такому ж покаранню, як і сам порушник. Якщо ж він обурювався покаранням, то піддавався ще більшій ганьбі.
9. Якщо хто-небудь завинив і був викритий, то повинен був обійти навколо олтаря, що знаходився в місті, і при цьому співати пісню, створену йому в докір, тобто самого себе піддати ганьбі.
10. Молоді спартанці повинні були поважати і слухатись не тільки власних батьків, але піклуватися і про всіх людей похилого віку; при зустрічах поступатися їм дорогою, вставати, звільняючи їм місце, а також не здіймати шум в їхній присутності. Таким чином кожен у Спарті розпоряджався не тільки своїми дітьми, рабами, майном, як це було в інших державах, але мав права також і на своїх сусідів. Це робилося для того, щоб люди діяли спільно і ставились до чужих справ, як до своїх власних.
11. Якби хто-небудь карав хлопчика і він розповідав про це своєму батькові, то, почувши скаргу, батько вважав би для себе ганьбою не покарати хлопчика вдруге. Спартанці довіряли один одному і вважали, що ніхто з вірних батьківським законам не накаже дітям нічого поганого.
12. Юнаки, як тільки їм випадає можливість, крадуть продовольство, навчаючись таким чином нападати на сплячих і лінивих сторожів. Тих, хто попався, карають голодом і прочуханкою. Обід у них такий скудний, що вони, рятуючись від нужди, вимушені бути нахабними і ні перед чим не зупинятися.
13. Ось чим пояснюється нестача їжі: вона була скудною для того, щоб юнаки звикли до постійного голоду і могли його терпіти. Спартанці вважали, що отримавши таке виховання юнаки будуть краще підготовленими до війни, так як будуть здатні довгий час жити майже без їжі, обходитись без всіляких приправ і їсти те, що попаде під руку. Спартанці вважали, що скудна їжа робить юнаків більш здоровими, вони не будуть схильними до повноти, а стануть рослими і навіть красивими. Вони вважали, що суха статура забезпечує гнучкість усіх членів, а огрядність і повнота цьому перешкоджає.
14. Досить серйозно спартанці ставились до музики і співу. На їхню думку, ці мистецтва були призначені підбадьорювати дух і розум людини, допомагати їй в її діях. Мова спартанських пісень була проста і виразна. В них не було нічого, окрім похвал людям, що благородно прожили своє життя, що загинули за Спарту і шановані як блаженні, а також засудження тих, хто втік з поля бою, про яких говорилось, що вони провели гірке та жалюгідне життя. В піснях вихвалялись доблесті, притаманні кожному віку.
15. Було три хори: кожен під час свят представляв певний вік. Хор, старців, починаючи, заспівував:
- Колись були ми сильними і молодими!
Його змінював хор чоловіків у розквіті років:
- А ми і нині сильні. – Хочеш, так спробуй сам.
Третій хор хлопчиків підхоплював:
- А ми, навіть більшу проявимо доблесть!
16. Теми їхніх маршових пісень спонукали до мужності, безстрашності і зневаги до смерті. Їх співали хором під звуки флейти під час наступу на ворога. Лікург пов’язував музику з військовими вправами, щоб войовничі серця спартанців, збуджені загальною благозвучною мелодією, бились би у єдиний лад. Тому перед битвами першу жертву цар приносив Музам, молячи, щоб учасники битви звершили подвиги, гідні доброї слави.
17. Спартанці не дозволяли нікому хоча б скільки-небудь змінювати установи древніх музикантів. Навіть Терпандра, одного з кращих і найстаріших кіфаредів свого часу, який вихваляв подвиги героїв, навіть його ефори піддали покаранню, а його кіфару прибили цвяхами за те, що, намагаючись добитися різноманіття звуків, він натягнув на ній додатково ще одну струну. Спартанці любили тільки прості мелодії. Коли Тимофій взяв участь в карнейському святі, один із ефорів, взявши до рук меча, спитав його, з якого боку краще обрубати струни на його інструменті, додані понад установлені сім струн.
18. Лікург покінчив з забобонами, якими були оточені похорони, дозволивши ховати в межах міста і неподалік від святилищ, і постановив не вважати нічого, пов’язаного з похоронами, скверною. Він заборонив класти разом з покійником, будь-яке майно, а дозволив тільки загортати його в листя сливи і пурпурове покривало і так ховати, всіх однаково. Він заборонив написи на могильних пам’ятниках, за виключенням тих, які були споруджені тим, хто загинув на війні, а також плач і ридання при похованні.
19. Спартанцям не дозволялося покидати кордони батьківщини, щоб вони не могли долучатися до чужоземних звичаїв і образу життя людей, які не отримали спартанського виховання.
20. Лікург ввів ксеноласію – вигнання з країни іноземців, щоб, приїжджаючи до країни вони не навчили місцевих громадян чому-небудь поганому.
21. Хто з громадян не проходив всіх ступенів виховання хлопчиків, не мав громадянських прав.
22. Деякі стверджували, що, якщо хтось з іноземців витримував образ життя, встановлений Лікургом, то його можна було включити в призначену йому з самого початку мойру.
23. Торгівля була заборонена. Якщо виникала потреба, можна було користуватися слугами сусідів як своїми власними, а також собаками і кіньми, якщо тільки вони не були потрібні хазяям. В полі теж, якщо хто-небудь мав в чому-небудь нестачу, він відкривав, якщо було потрібно, чужий склад, брав необхідне, а потім поставивши назад печаті, йшов.
24. Під час війни спартанці носили одяг червоного кольору: по-перше, вони вважали цей колір більш мужнім, а по-друге, їм здавалось, що криваво-червоний колір повинен наганяти страх на противника, який не мав бойового досвіду. Окрім того, якщо хтось зі спартанців буде поранений, для ворогів це буде непомітним, так як схожість кольорів дозволить приховати кров.
25. Якщо спартанцям вдавалося перемогти ворога хитрістю, вони жертвують богу Арею бика, а якщо перемога отримана у відкритому бою, - то півня. Таким чином вони привчають своїх воєначальників бути не просто войовничими, але і засвоювати мистецтво полководців.
26. До своїх молитов спартанці приєднують також прохання дарувати їм сили, щоб переносити несправедливість.
27. В молитвах вони просять гідно нагородити благородних людей і більше нічого.
28. Вони вшановують Афродіту озброєну і взагалі всіх богів і богинь зображають зі списом в руці, бо вважають, що їм усім притаманна військова доблесть.
29. Любителі приказок часто наводять слова:
- Не приклавши рук, богів не закликай,
тобто: закликати богів потрібно тільки тоді, якщо взявся за діло і працюєш, а інакше не варто.
30. Спартанці показують дітям п’яних ілотів, щоб відвернути їх від п’янства.
31. У спартанців був звичай не стукати в двері, а подавати голос з-за дверей.
32. Вони користувалися не залізними шкребками, а робили їх із тростини.
33. Спартанці не дивляться ні комедій, ні трагедій, щоб не почути чогось сказаного жартома чи всерйоз, що йде в розріз з їхніми законами.
34. Коли поет Архілох прийшов до Спарти, його того ж дня вигнали, так як він написав у вірші, що кинути зброю краще, ніж померти.
Носить тепер гордовито саієць мій щит бездоганний:
Кинув його я в кущах мимовільно.
Уникнувши смерті зате. І нехай пропадає
Щит мій. Не гірший за нього я новий собі здобуду.
35. В Спарті доступ до святилища відкритий однаково як для юнаків, так і для дівчат.
36. Ефори покарали Скірафіда за те, що багато хто його ображав.
37. Спартанці стратили чоловіка лише за те, що, носячи лахміття, він прикрасив його кольоровою стрічкою.
38. Вони винесли догану одному юнакові тільки за те, що він знав дорогу, яка вела з гімназія до Пілеї.
39. Спартанці вигнали з країни Кефісофонта, який стверджував, що здатен говорити цілий день на будь-яку тему; вони вважали, що у гарного оратора розмір промови повинен був відповідати важливості справи.
40. Хлопчиків у Спарті били бичем на олтарі Артеміди Орфії на протязі цілого дня, і вони досить часто гинули під ударами бича. Хлопчики гордо і весело змагалися, хто з них довше і більш гідно витримає побої; переможця славили, і він ставав знаменитим. Це змагання називали «діамастігосіс», і відбувалося воно кожного року.
41. Поряд з іншими цінними та щасливими настановами, передбаченими Лікургом для своїх співгромадян, важливим було і те, що відсутність занять не вважалась у них чимось поганим. Спартанцям було заборонено займатися якими б то не було ремеслами, а потреби в діловій діяльності і накопиченні грошей у них не було. Лікург зробив володіння багатством і незавидним і безславним. Ілоти, обробляючи за спартанців їхню землю, вносили їм оброк, встановлений раніше; вимагати більшу плату за оренду було заборонено під страхом прокляття. Це було зроблено для того, щоб ілоти, отримуючи вигоду, працювали з задоволенням, а спартанці не прагнули б до накопичення.
42. Спартанцям було заборонено служити моряками і битися на морі. Однак пізніше вони брали участь в морських битвах, але, досягши панування на морі, відмовились від нього, побачивши, що звичаї громадян змінюються від цього на гірше. Однак звичаї продовжували псуватися і в цьому, і у всьому іншому. Раніше, якщо хто-небудь зі спартанців накопичував у себе багатство, накопичувача прирікали на смерть. Адже ще Алкамену і Феопомпу оракулом було передбачено: «Пристрасть до накопичення багатств коли-небудь згубить Спарту». Недивлячись на це передбачення, Лісандр, взявши Афіни, привіз додому багато золота і срібла, а спартанці прийняли його і воздали йому почесті.
Поки держава дотримувалася законів Лікурга і даних клятв вона на протязі п’ятисот років була першою в Елладі, відрізняючись гарними звичаями і користуючись доброю славою. Однак поступово, у міру того, як закони Лікурга почали порушувати, в країну проникала користь і бажання до збагачення, а сила держави зменшувалась, та і союзники з цієї ж причини почали ставитися до спартанців вороже. Так обстояли діла, коли після перемоги Філіпа при Харонеї всі елліни проголосили його головнокомандувачем на суші і на морі, а пізніше, після зруйнування Фів, призвали його сина Олександра. Одні тільки лакедемоняни, хоча їхнє місто і не було укріплене стінами і через постійні війни у них залишалося зовсім небагато людей, так що здолати цю державу, що втратила воєнну міць, було зовсім неважко, одні лише лакедемоняни завдяки тому, що в Спарті ще жевріли слабкі іскри Лікургових настанов, насмілились не брати участі у воєнній кампанії македонян, не визнавати ні цих, ні тих, царів, що правили в наступні роки, не брати участі в синедріоні і не платити фороса. Вони не відступали повністю від Лікургових настанов, поки їхні власні громадяни, захопивши тиранічну владу, не відкинули зовсім спосіб життя предків і таким чином не зблизили спартанців з іншими народами. Відмовившись від колишньої слави і вільного вираження своїх думок, спартанці впали в рабське існування, а тепер, як і інші елліни, опинилися під владою римлян.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Римська імперія, І ст. н. е.